Вибухонебезпечний прецедент. Чому Тайвань проситься до ООН
Вашингтон підтримує повернення Республіки Китай до Організації Об'єднаних Націй
Держсекретар США Ентоні Блінкен викликав бурю обурення в Пекіні своїм закликом взяти до уваги нарешті 50-річний внесок Тайваню в роботу структур ООН підтримкою членства Республіки Китай в Організації.
Спікер китайського Управління у справах Тайваню Ма Сяогуан різко заявив, що Тайваню немає місця в ООН, оскільки це організація, до якої входять лише суверенні держави, а Тайвань — "частина єдиної китайської держави". Тому, до речі, Пекін формально і не визнає окупований Крим російським, оскільки в контексті тайванського кейсу такий крок куди небезпечніший, ніж міжнародні санкції.
Напруга навколо Тайваню, як бачимо, продовжує зростати. Як і підтримка острова з боку США для задоволення влади Республіки Китай (РК).
Міністр закордонних справ РК Джозеф Ву привітав заяву Блінкена, пообіцявши продовжувати "боротися за наші права у міжнародних організаціях".
Президента Тайваню Цай Інвень, у свою чергу, привела в захват дана минулого тижня обіцянка американського колеги Джо Байдена захистити острів у разі вторгнення китайських військ.
Щоправда, пізніше Білий дім дещо пом'якшив риторику, зазначивши, що політика США щодо Тайваню залишається незмінною — тобто "двозначною", якщо висловлюватися прямо.
Водночас це лише дипломатичний маневр з метою утримувати градус конфлікту з Китаєм на належному рівні. У той час як обіцянка Байдена явно підкріплена конкретними діями.
До таких належать і масштабні військово-морські навчання США, Великобританії, Канади, Нідерландів, Нової Зеландії та Японії у безпосередній близькості до китайської зони впливу або зовсім у ній. На що КНР відповідала безпрецедентним за масштабами та кількістю авіації порушенням повітряного простору Тайваню.
Крім того, на початку жовтня The Wall Street Journal із посиланням на свої джерела писала, що щонайменше рік на Тайвані знаходяться американські спецназ та морпіхи, які активно займаються навчанням місцевих військовослужбовців.
До речі, Цай в інтерв'ю CNN офіційно вперше підтвердила цю інформацію.
Але при цьому міністр оборони Чіу Куо Чен не настільки оптимістично налаштований, який радить більше покладатися на власні сили (що додалися завдяки США), а не на допомогу інших країн у разі вторгнення Китаю.
Хоча рекомендація Чіу — це більш твереза оцінка ситуації та правил гри в міжнародній політиці. Ну, і прагнення не допустити того, щоб тайванці сиділи і чекали, коли за них усе зроблять.
Сполучені Штати готові надавати потужну підтримку своїм союзникам і партнерам, але за умови, що ті також роблять посильний внесок у забезпечення власної безпеки та оборони.
Хочеш в ООН — прояви гнучкість
Вашингтон робить ставку на багатовекторність, що чудово ілюструє створення нового оборонного союзу з Австралією та Британією (AUKUS) та інтенсифікація контактів з іншим регіональним союзом – QUAD.
Збільшення присутності сил США та потужніший політичний діалог з союзників у Тихоокеанському регіоні грають на руку Тайваню, оскільки його коло друзів розширюється.
Хід із членством РК в ООН також дуже гарний як тригер для Китаю, що покликаний стати черговим доказом агресивності Пекіна для союзників; так і в контексті присутності тайванського питання у загальносвітовому порядку денному.
Частково це і спроба трохи відіграти назад — досягти подібності до історичної справедливості, адже саме Республіка Китай є одним із засновників ООН.
Заснована в 1912 р. Республіка Китай до 1971 р. була єдиним міжнародним представником Китаю, незважаючи на те, що в 1949 р. "Гоміньдан" програв війну комуністам, а уряд був змушений сховатися на Тайвані.
Лише у 1970-х за КНР було визнано, зокрема Сполученими Штатами, право на представництво в ООН.
Тож сьогоднішня підтримка США прагнень Тайваню до певної міри — компенсація завданих збитків. Звідси і підкреслення Блінкеном терміну 50 років, коли він говорив про участь РК у роботі відомств ООН.
Однак рішення це продиктоване політичною доцільністю та кон'юнктурою. Як і півстоліття тому.
З іншого боку, тільки підтримки США буде недостатньо, щоб інші члени ООН дали "зелене світло" Республіці Китай.
Прикладом цього може бути конфлікт між Ізраїлем та фракцією ООН, яка не визнає його домагань на території на Західному Березі, за часів президентства Дональда Трампа. Або тяжкий шлях Скоп'є на шляху до євроатлантичної інтеграції, якому прийшлося змінити назву власної держави.
Завжди знайдуться незадоволені — гравці, які мають претензії чи власні інтереси, з якими в конфлікт вступають устремління чи то Північної Македонії, України, чи Тайваню.
У випадку РК є дуже солідний чинник КНР — члена Ради Безпеки ООН та другої найбільшої економіки світу, що постійно розширює свій вплив по всьому світу. Іншими словами, ООН у нинішньому вигляді прийняти РК не в змозі. Отже, з боку США це не лише підтримка союзника, а й потенційна заявка на реформування організації.
У той же час не виключено, що нинішні рухи Тайваню є провісником великих зрушень у політиці острова, адже і РК, і КНР висувають претензії на територію всього Китаю. І від цієї парадигми доведеться і відмовлятися, адже КНР лише в паралельній реальності погодиться віддати своє місце в Раді Безпеки ООН. Відмова від концепції єдиного Китаю та офіційне оформлення тайванської ідентичності дозволяє не лише позбутися оксюморону "китайські літаки багаторазово і систематично порушували повітряний простір Республіки Китай", а й заявити про себе як нову націю. Яка до того ж перебуває під загрозою китайської агресії. Щоправда, при цьому наступники законного уряду Китаю перетворяться на сепаратистів. Така іронія історії. В той же час це може створити небезпечний прецедент для багатьох держав, які борються за свою територіальну цілісність.
