Взаємна користь. Як Макрон почухав Зеленським велич Франції
Загалом, як і було передбачено, Зеленський і Макрон один одним успішно скористались - до обопільного задоволення. З першим більш-менш ясно: доброзичливі оглядини для нього - не лише додатковий бонус у виборчій гонці. Якщо соціологія не бреше, то його переважно вже ніщо не загрожує. Або, якщо завгодно, майже ніщо, хоча шанси на те, що дебати радикально змінять передвиборчі розклади, мінімальні. Адже електорату Зе їх результат, за великим рахунком, неважливий. Хайпануть вийде, незалежно від результату.
Тим не менш "обкатка" у серйозній справі (а зустріч з президентом іноземної держави таким, безумовно, є) дозволяє, принаймні, частково нівелювати одне з найбільш вразливих місць як в кампанії, так і в іміджі Зеленського. Це цілком наочна демонстрація: він вам не пустушка, не клоун і цілком здатний представляти Україну на міжнародній арені. І тим більше тут дуже до речі коментар, даний незабаром після зустрічі Радіо Свобода: "Обговорювали найважливіші питання для українського суспільства. Говорили про життя, про головне. Про припинення війни на Донбасі". Загалом, ясний сигнал: Зе виконує передвиборчі обіцянки, так би мовити, з доброї волі - до того, як це стане його обов'язком. І обривок звернення до нього "Пане президент!..", ніби ненароком потрапив на запис, - прекрасний піар-хід. Браво.
Що до Макрона, то тут серед факторів, що спонукали його на явне порушення хоч і неписаного, але все ж правила не шанувати тих, що де-факто, поки вони не де-юре, можна відзначити, по-перше, природне, загалом, цікавість. Зрештою, Зеленський і Макрон відносяться не тільки до одному поколінню, але і до однієї формації. Та й в кар'єрі є певна схожість. У ході виборчої кампанії обидва - "недосвідчені", обидва - "маріонетки", обидва - "свіжа кров". В обох проблема - парламент. Правда, Макрон зі своєї віртуальної партією його таки зламав, а Зеленському не завадить майстер-клас з цього питання. Та й не тільки за нього: у Макрона внутрішня політика і економіка в перманентній кризі, а Зеленському ця краса ще тільки світить.
По-друге, Макрон в боротьбі з цією стрімко сжирающей рейтинг напастю вдається до традиційного, загалом, засобу - чухання величі нації. В останні місяці він розгортає все більш бурхливу діяльність. Мусування теми франко-німецької тандемократії в ЄС, тестовий запуск моделі багатошвидкісного союзу, жорсткий розмін авторського права на Північний потік-2, жорсткий пресинг Лондона у зв'язку з Брекзитом - велич, що називається, аж пре. І лаври миротворця у цьому списку виглядали б цілком органічно. Причому зовсім неважливо, заслужені чи ні - поки що. Тим більше, що в нинішньому світі вся політика так чи інакше зводиться до цього самого "поки", тобто, тактичних рішень. І зараз таке тактичне рішення - приміряти роль головного контактера і "рішали" по Україні, поки Вашингтон плющить від романа демократів з антикоррупционерами, а Москва чекає результату парламентських виборів.
Французька дипломатія за минулі п'ять років з неабиякою регулярністю плодила мирні плани для Донбасу, які, як відомо, настільки ж регулярно ховалися. Чому б не спробувати щастя з новим президентом? Ну або спробувати натиснути на президента старого? Для початку демонстративно потоптавшись по електоральної мозолі і приветив його конкурента? А потім - вже при особистій зустрічі - не закріпити успіх якимись гарантіями? Зрештою, парламентські вибори ще попереду, і Порошенко, незалежно від його президентських перспектив, залишається важковаговиком української політики. Власне, це його якість, як показав сьогоднішній день, важливо не тільки Парижа, але і для Берліна: ситуація в Україні може балансувати на межі кризи, але залишатись керованою. І, за великим рахунком, не важливо, хто переможе - лише б ця перемога не була абсолютною.
Втім, тут варто відзначити маленький нюанс: зустріч Макрона із Зеленським тривала лише півгодини. Достатньо для протокольних процедур, формальних вітань та обміну малозначними мовними зворотами на кшталт "ми маємо намір" - "ми сподіваємося". Загалом, піар понад усе. Інше - потім.
