Мерські вибори в Москві. Коли почнуться похорон путінського режиму
9 вересня в Москві відбудуться вибори градоначальника - звичайно, щодо нинішньої Росії термін "вибори" застосовується вкрай обмежено, особливо після недавньої вакханалії фальсифікацій. Проте з ряду причин цей захід все ж заслуговує уваги.
Московський виборець тримає дулю в кишені
Причина перша - бурхлива кампанія 2013 р., в рамках якої Кремль вирішив пограти в демократію, що мало не призвело до несподіваної катастрофи: виходу у другий тур і перспективу перемоги умовного опозиціонера Олексія Навального.
Умовного тому, що на той момент (схожі правила збереглись і досі) кандидатура Навального не була б зареєстрована без проходження так званого "муніципального фільтра", і подолати цю перешкоду Навальному допомогла "Єдина Росія". За це він заслужив масу докорів з боку так званої непримиренної частини російської опозиції, отакого суцвіття різноманітних лівих демократів (до яких і сам колись належав, перебуваючи в наполовину системної партії "Яблуко"), політичних біженців з РФ і внутрішніх мігрантів. В якісь компроміси і таємному співробітництві з владою Навального звинувачують і з інших причин, але в даному випадку важлива саме ця. Тим більше що в Росії залишилися одиниці, максимум десятки більш-менш помітних фігур, ще не замараних в путінській системі.
Справа в тому, що цей муніципальний фільтр у Москві як п'ять років тому, так і сьогодні (незважаючи на відносний - і перший за багато років - успіх опозиції на муніципальних виборах в минулому вересні) неможливо пройти без схвалення "Єдиної Росії". Такий фільтр був відповіддю реакціонерів на налякані масовими протестами дії перехідною від Медведєва до Путіна адміністрації в 2011-2012 рр., погодилася на повернення прямих виборів голів регіонів (потім їх теж "підкручування").
Муніципальний фільтр - це лукава процедура збору підписів депутатів представницьких органів муніципальних утворень у підтримку кандидатів на посади голів регіонів, передбачена російським законодавством. Встановлюється у розмірі від 5 (Новгородська і Томська області) до 10% (Білгородська і Ярославська області) від загального числа місцевих депутатів, причому ці депутати повинні представляти не менше 75% від загальної кількості муніципальних утворень в суб'єкті федерації. В ході губернаторських виборів 2017 р. муніципальний фільтр, відсік від участі в них головних опонентів тимчасово виконуючих обов'язки губернаторів.
Цікаво, що в липні минулого року перший заступник глави АП Сергій Кирієнко запропонував відмінити фільтр, якщо він перетворюється в спосіб не пустити кандидатів на вибори. Проти цього виступила спікер Ради федерації Валентина Матвієнко (її роль в ієрархії режиму, до речі, часто недооцінюють, а адже вона майже вісім років керувала особистою вотчиною Путіна - Санкт-Петербургом) і голова ЦВК Елла Памфілова, запропонувала пом'якшити його: "ви самі завтра, вибачте, взвоете, які пройдисвіти пішли і фейкові партії" (до речі, до призначення на "жирну" посаду Памфілова виступала за повне скасування фільтра).
У доповіді руху на захист виборчих прав "Голос" муніципальний фільтр охарактеризований як "засіб політичної фільтрації суперників, з тих чи інших причин неугодних регіональним властям". У Москві для проходження потрібно 110 підписів депутатів, із трьох чвертей районів Москви (всього в столиці РФ 146 районів). За словами голови Мосміськвиборчкому Валентина Горбунова, це умова можуть подолати тільки представники "Єдиної Росії". Опозиціонерам зібрати потрібну кількість голосів неможливо, навіть якщо вони об'єднаються.
Більш того, глава московського відділення "Єдиної Росії" Андрій Метельський закликав муніципальних депутатів "Єдиної Росії" не віддавати свої підписи, щоб допомогти кандидатів від інших партій пройти муніципальний бар'єр на виборах мера столиці в 2018 р. Незважаючи на зовні повний контроль над процесом, правляча партія була вражена тим, що при явці в 14,62% вона перестала домінувати над 37 муніципальними зборами у величезних центральних районах мегаполісу, причому навіть у тих, де голосує сам Володимир Путін і розташований, власне, Кремль. Причому чинний мер Сергій Собянін (явно сподівався на високий пост після перевиборів Путіна, але щось пішло не так") продавив ще й право "дачних" передмість Москви теж брати участь у виборах. Ось, здавалося б, навіщо?
Як працює екскаватор Собяніна
Це пояснює друга причина - небезпечний приклад, "хитання, настрій, зрада, крадіжка". Цього режим, гідний спадкоємець Сталіна, Миколи Кривавого, Миколи Палкіна та Івана Грозного, боїться найдужче. Путін, єдину свою конкурентну кампанію (в 1996 р. вибори губернатора Санкт-Петербурга) вщент програвши, нутром відчуває ризик навіть найменших успіхів навіть самої ручної опозиції. Інакше не влаштовував би з президентської і думської кампанії такий фарс. Так, система була побудована так, щоб і муха не пролетіла. Хоча прямих фальсифікацій не було - але в 2013 р. довелося провести нічний підрахунок голосів так, щоб не дати Навальному вийти у другий тур. Але нижні ешелони "Єдиної Росії" в Москві повагались у вірі...
Протягом року на представників опозиційних партій і незалежних депутатів (особливих повноважень у них немає, але можливість публічно плювати владі в щі і навантажувати їх "гемороєм" у вигляді відповідей на запити - є) чинився неабиякий тиск. Це при тому, що не можна констатувати явного єдності опозиції в Москві навіть на тому п'ятачку політичного простору, який їй відведена.
Разом з тим, ще на початку року диспозиція виглядала так, що домінантним опозиційним кандидатом у мери стане колишній депутат від "Справедливої Росії" Дмитро Гудков, якого висуне партія "Яблуко". Від неї він йшов в депутати по великому Тушинському мажоритарному округу в Москві, але в силу адміністративного ресурсу поступився менше 6% одіозного колишнього головного санітарного лікаря РФ Геннадія Онищенка від правлячої партії. Це була одна з небагатьох захоплюючих кампаній в дуже убогій думської гонці вересня 2016 р. - багато в чому тому, що кампанією мобілізації керував політтехнолог нового, молодого покоління Максим Кац, в 2013-му працював заступником голови штабу мерської кампанії Навального.
Все це, треба сказати, політики з тієї хвилі, яку породили "болотні" протести проти фальсифікації думських виборів 2011 р. Звісно, за минулі шість з половиною років (а особливо з моменту анексії Криму) режим зробив все, щоб послабити і розсікти цю хвилю, пересварити її найбільш яскравих представників, видавити їх за кордон, перекупити, залякати, а той же Навальний сьогодні практично не вилазить з в'язниць.
Досвід 2011-2013 рр., не кажучи вже про грозному українському прикладі, мотивує Путіна не давати нелояльним персонажам ні найменших шансів. Але якось розважати споживача необхідно. Та й показувати тим на Заході, хто сам обманюватися радий, певні приклади нехай і контрольованою, але все ж конкуренцію, тим більше що це одна з двох (друга - це імітація боротьби з корупцією) майданчиків для суперництва внутрішніх угруповань режиму.
В такому контексті слід розглядати партію "Яблуко", останній раз грала реальну політичну роль на зламі століть: Путін навряд чи став би останнім єльцинським прем'єром без голосів фракції Григорія Явлінського.
В обмін на збереження ліцензії по висуненню кандидатів без збору підписів "Яблуко" рідко переходило межі дозволеного. На цьому етапі ось вже майже два десятиліття будь-яких неузгоджених кандидатів чиновники Путіна безсоромно відкидають. А до минулих думських і президентських виборів ця полусистемная політична сила зберігала право на державне фінансування. Тут слід підкреслити, що хто б не був формальним керівником, як це дуже часто буває на пострадянському (та й не тільки - взяти нинішню Польщу) просторі - реальна влада в "Яблуці" належить засновнику партії Григорію Явлінському.
Однак у 2016 р. партія не змогла набрати (навіть якщо не брати до уваги фальсифікації) і 2% голосів, втративши державне фінансування, а на березневих президентських виборах Явлінський, за правилами призначаються Путіну опонентів не проводив ніякої реальної кампанії, ледве перелізши через 1% голосів. Тим не менш, якщо судити по муніципальній кампанії, після додання "Яблуку" імпульсу у вигляді організатора Каца і легкої харизми Дмитра Гудкова, а також складної системи домовленостей, партія відновила свою другу позицію в Москві.
Фюрер в Росії - не тільки в Кремлі
Саме це - така третя причина поспостерігати за мерської кампанії - і привернуло безпрецедентну увагу до праймеріз в "Яблуці", організованому в дусі кращих західних практик. Однак цілком ймовірно, що у цього дива була й зворотна сторона.
Справа в тому, що перед самими президентськими виборами Дмитро Гудков і Григорій Явлінський розійшлися, оскільки молодий політик відчув, що в "Яблуці" уникають реальної конкуренції і вчинять так, як тихо наказує влада, а відповідно, номінація від цієї партії йому не загрожує. Свої зобов'язання публічно підтримати Явлінського під час президентської кампанії в обмін на надану раніше допомогу з висування по округу Дмитро Геннадійович виконав. І незабаром з'явився разом з Ксенією Собчак, яку в президенти висувала інша зареєстрована партія. А саме - "Громадянська ініціатива" Андрія Нечаєва, колишнього міністра економіки в уряді Єгора Гайдара. До речі, сама ця партія багато років була "законсервована".
Схоже, що тепер саме ГІ і буде висувати Гудкова в мери, однак при цьому підтримує найтісніші зв'язки з Кремлем Ксенія Собчак практично відкрито піарить чинного мера Собяніна. Так що там все досить заплутано, але Гудков вже третій рік готується до сутички за мерську посаду і поки явно не має наміру здаватися.
Конкуренція в ліберальному таборі, тим не менш, загострюється - не маючи поки шансів ні на схвалення Кремлем, ні на висування від "ліцензованої" партії, підписи збирає соратник Навального, яким заборонено обиратися навіть сільським старостою - голова ради депутатів Красносельського району Москви Ілля Яшин. Він весь час намагається домовитися про спільні дії з Гудковим, але ця досить нудна вже, вічна історія російських опозиціонерів в останні тижні була абсолютно заслонена драмою в "Яблуці" і аварією, яка сталася з цією партією, за іронією долі спробувала застосувати внутрішньопартійні демократичні механізми.
Треба сказати, що, по суті, повернув своєю машиною мобілізації "яблучників" сильні позиції в Москві Максим Кац, всіляко тримаючись за інститут самої цієї ліцензованої партії, і намірився при лукавому мовчанні Явлінського змінити біля керма столичної організації давнього соратника вождя, але абсолютно не обирається Сергія Мітрохіна, після маневру Гудкова розійшовся з ним. І почав будувати з московського "Яблука" сучасну нормальну партію.
У цих рамках і були організовані надзвичайно конкурентні попередні вибори, з дебатами, реєстрацією виборців, голосування з преференціями, місцями, балами, трансляцією підрахунку голосів у прямому ефірі. І ці вибори Сергій Мітрохін - як тепер кажуть, затверджений режимом як свідомо безперспективного кандидата від "Яблука" ще перед президентською компанією, - несподівано для себе (і до жаху Явлінського) у другому турі програв. Здавалося б, хепі-енд, перемога нового покоління опозиції в рамках найстарішої російської демократичної партії і поява у Гудкова і Яшина серйозного конкурента. Ним мав стати обраний восени за підтримки "Яблука" голова ради депутатів Тверського району Яків Якубович.
Але Якубович (вже однією своєю прізвищем здатний спокусити чимало літніх виборців) відразу ж відмовився брати участь у мерській кампанії. Про це він оголосив на прес-конференції після підбиття підсумків другого туру. Він рекомендував керівництву партії і московського відділення висунути в мери... Мітрохіна, якому, на думку Якубовича, подолати фільтр вдасться.
Але необхідних 110 поручителів від 110 районів у "Яблука" немає, як і у будь-якої іншої опозиційної сили: восени 2017 р. при підтримці партії муніципальними депутатами став 181 чоловік, але вони становлять лише 51 район. Якубович зізнався, що відмовився від виборів після розмови з Явлінським, який заявив, що не може гарантувати йому проходження муніципального фільтра. "Явлінський сказав, що я повинен турбуватися питанням збору підписів самостійно, а він не в змозі допомогти з отриманням підписів від "неяблочников". Прес-секретар "Яблука" Ігор Яковлєв підтвердив факт зустрічі Явлінського з Якубовичем, а заступник голови партії Микола Рибаков заявив, що "яблучники" повернуться до звичайної процедури висунення...
Шквал знущань і засудження, який такий шитий білими нитками фінт Явлінського і влади викликав як в мережі, так і в середовищі московської опозиційної тусовки, і ширше - всього того великого сегменту (в ідеалі навіть порівняльного більшості), яке не голосує за "Єдину Росію", виявився безпрецедентним. Адже всім стало зрозуміло, що технічно роль Явлінського в кріпосному театрі російської внутрішньої політики остаточно перестала бути чимось відмінною від функцій Геннадія Зюганова, Володимира Жириновського чи Сергія Миронова.
Вихід фріків і мурзилок
Реальних кандидатів від опозиції залишилося знову двоє: Ілля Яшин і Дмитро Гудков. Хоча другого явно відфутболили за підписами, а першого проходження того ж фільтра (незважаючи на партійну номінацію) поки ніхто не гарантує. Правда у відповідь на такий поворот поле почало швидко заповнюватися фриками - зразок борця з геями мільйонера Германа Стерлігова або Антона Красовського, в недавньому минулому політичного радника Собчак, а в 2011 р. начальника штабу кандидата Михайла Прохорова, якраз самого що ні на є відкритого гомосексуала. У свою чергу КПРФ - з тієї ж "яблучної" схемою - з порога відсікла всіх яскравих кандидатів, які взяли самовідвід у якийсь квазисталинистской манері, тому що владу вже схвалила кандидата від комуністів, яким стане колишній депутат Вадим Кумін, бізнесмен і в минулому великий корпоративний менеджер державних підприємств...
Здавалося б, на тлі історичних подій титанічного масштабу і глибокої економічної і суспільно-політичної кризи в самій більш ніж наполовину ізольованою санкціями Росії ці сюжети московських квазивыборов - мишача метушня. Однак, по-перше, Москва є ключовим вузлом режиму і неминуче стане місцем його поховання. По-друге, історія "яблучних" праймеріз і штовхання як би демократів між собою показує, що глибоко хвора і російська опозиція у всіх її іпостасях, часто навіть у найбільш захищеною своєї страте - еміграції.
Нарешті, по-третє, під тонким шаром тіни можна реєструвати зіткнення тектонічних плит - головним чином, це масовий прихід в російську політику, який би немічної і карикатурною вона сьогодні не виглядала, покоління 2011 р. Адже так чи інакше, саме йому, а не ветеранам і пенсіонерам перебудови, не міфічним сепаратистам або підготовленої в лабораторіях Держдепу або Сороса колоні бойовиків і належить зносити путінський режим. Важливо, що поглиблюється садомазохізм внутрішнього політичного життя Росії вже кілька ітерацій поспіль (як от прийдешня у вересні московська) з усією неминучістю демонструє: найменша реальна конкуренція миттєво призводить до землетрусу в прогнилої зсередини путінської системи.
