Перемогли за очками. Чому виграш проєвропейських сил в Молдові — ще не тріумф

Самі по собі підсумки виборів можна назвати дуже гарною новиною. Молдавську клептократію, тісно пов'язану з Кремлем загальними кримінальними схемами, потіснили від влади. Але успіх поки дуже ефемерний. Це, скоріше, тільки шанс, який потрібно ще реалізувати.

Приємний сюрприз

П'ятивідсотковий бар'єр змогли подолати троє учасників виборів: Партія дії і солідарності (PAS) чинного президента Майї Санду; Виборчий блок комуністів і соціалістів (BECS) двох доларових мільярдерів і екс-президентів, Володимира Вороніна та Ігоря Додона, що десятиліттями розкрадали Молдову і продовжують робити це і в теперішньому часі, і партія "Шор" (PPS) ще одного мільярдера Ілана Шора, причетного до афері, відомої як "справа про мільярд". Суть афери — відмивання російських грошей в сумі $22 млрд, а заодно розорення декількох молдавських банків. З них під шумок вивели ще $3 млрд, повісивши їх на держборг. Шор засуджений, але втік з Молдови, попросившись на лікування (я подивився б, як відпустили на лікування за кордон звичайного засудженого, який не є мільярдером). Зараз він переховується в Ізраїлі, але, будучи №1 в списку своєї партії, в принципі, може ризикнути приїхати, розраховуючи на парламентський імунітет.

Парламентські мандати розподілилися так: PAS — 63, BECS — 32, "Шор" — 6, разом — 101. Решта претендентів залишилися за бортом. Побоювання, що парламент виявиться клаптевим і стане ареною нескінченних коаліціад, не виправдалися.

З урахуванням того, що 63 мандата PAS і президент будуть діяти спільно, це дає прихильникам європейських реформ майже необмежені можливості. Можна, наприклад, зняти з Шора імунітет і відправити його за грати прямо з пленарного засідання — для створення правильних настроїв в рядах "бексішоровцев". Якщо, звичайно, Шор ризикне приїхати.

Правда, до конституційної більшості в 67 голосів PAS все-таки не дотягнула. Але якщо дуже постарається, зможе знайти і чотири відсутніх голоси, відірвавши їх від опозиції. У BECS розуміють це і заздалегідь панікують, накручуючи своїх виборців: мовляв, ось перепише PAS Конституцію, та й здасть вас всіх злісним румунам і еврогеям. Це поки не пряма цитата, але дуже близько до того, що вже сьогодні пишуть прододонівські і проросійські телеграм-канальи (оператори телеграм-каналів, якщо що).

Що буде далі?

Майя Санду вже заявила про намір якомога швидше сформувати уряд, з тим щоб він в найстисліші терміни приступив до роботи.

Що ж, при наявності більшості в 63 мандата перешкод для цього не видно. Уряд, в принципі, можуть затвердити навіть на першому засіданні парламенту.

Те, що в ході виборів Санду і PAS щільно підтримував порадами і м'яким впливом посол США в Молдові Дерек Хоган, дає надію на продовження цієї практики щодо нового уряду. Соціалістів і комуністів, яким зручніше було утримувати Молдову на російській орбіті, знаходячи спільну мову з Москвою, як з соціально близьким, таким же кримінально-клептократичним режимом, це страшно лякає і дратує. Але щільна опіка США, ЄС, НАТО, Румунії — тут головне, щоб не Росії, — була б зараз для нової влади дуже до речі. Переживати при цьому за незалежність Молдови, про що голосно кричали і будуть ще голосніше кричати мільярдери-"ленінці", немає підстав. Ніякої незалежності у Молдови ще не було. Була тільки залежність від Росії, заморожена нерозв'язним придністровським конфліктом. В рамках цієї залежності і на її фундаменті комуністи і соціалісти, лідери яких прорвалися і в новий парламент в складі BECS, і збудували свою корупційно-мафіозну систему пограбування Молдови.

Головна ж проблема переможців в тому, що ця система все ще жива, а, значить, будь-які реформи, при будь-якому рівні європейської підтримки, зустрінуть в Молдові великі труднощі. Головна з них — молдавський держапарат, абсолютно корумпований знизу доверху. Це гарантує саботаж на всіх рівнях, тиху підтримку чиновниками витісненої в опозицію клептократії та створення нових корупційних схем вже під дахом PAS.

Щоб зрозуміти серйозність загрози, звернемося до історії Молдови.

Молдова: погляд без прикрас

Сучасна Молдова — незаконне дитя порочної любові Молотова і Ріббентропа.

Коли Бессарабія в 1917 році, в ході розпаду Російської Імперії відійшла до Румунії, це не принесло її жителям райського життя, але врятувало їх від перших 20 років радянського кошмару. Зате коли в 1940 СРСР відібрав у Румунії Бессарабію, її жителі прискорено отримали все, що ними за ці 20 років було пропущено. А коли в 1944 Бессарабію "звільнили" повторно, повторили і інтенсивні репресії — для кращого закріплення пройденого.

Результатом стала повна зачистка всього освіченого і ініціативного населення. Знищення і висилки уникла тільки темна, відстала і покірна маса, яку до того ж до межі залякали. Для управління цією масою в Молдову ввезли кілька десятків тисяч наглядачів і карателів, а також фахівців радянської вичинки, що глибоко зневажають "диких молдаван". Надалі влади МРСР, керовані з Москви, перейнялися і культурним зростанням місцевого населення, розплід "національної творчої інтелігенції", праці якої, здебільшого, не можна було читати/слухати/дивитися без сліз. Зате нова поросль була віддана Москві як джерелу благ і в зв'язку з цим на все згодна. Приїжджі фахівці з місцевими жителями так і не злилися, склавши окремий шар, що теж дивився на Росію. Вийшла ідеальна провінція, внутрішньо роз'єднана і тому свідомо нездатна на бунт і непокору Москві.

І ось на цю територію, позбавлену власної ідентичності і навмисно сконструйовану абсолютно залежною, звалилися формальна незалежність і міжнародне визнання. Природно, що нічого доброго з цього не вийшло. Молдова спочатку заметушилася між Бухарестом і Москвою, але незабаром притихла, дозволивши Росії замирити навмисно роздутий нею ж придністровський конфлікт.

Надалі Румунія, Росія, і, почасти, Україна виступили в ролі пилососів, привертаючи до себе активне населення, загрожувало до них. Залишився тільки важкий пострадянський шлак, який, втім, теж поїхав би в СРСР, якби міг.

В такому вкрай атомізованому суспільстві, позбавленому бачення спільного майбутнього, єдиною метою могли стати особисте виживання і збагачення, а єдиною формою соціальної організації — спорідненість і зв'язки. Тож не дивно, що споріднена мафія контролює сьогодні в Молдові все без винятку політичні та громадські організації. (Що, і PAS? Так, і її теж. Сказано ж — все.).

У підсумку країни як стійкого соціального співтовариства з Молдови не склалося взагалі, незалежно від її формального визнання, членства в ООН, партнерства в ЄС і т.п. Молдову як повноцінну демократичну державу потрібно вибудувати з нуля, а державні структури, які живуть сьогодні під вивіскою "Республіка Молдова", можуть цьому тільки перешкоджати.

Масштаби прийдешнього опору

Безсумнівно, 52,8% голосів, набрані PAS — це величезний кредит довіри і великий успіх. Але перебільшувати його теж не варто.

Явка на виборах склала по Молдові безпрецедентно низькі 44,56%. На закордонних дільницях PAS набрала більше 86% — тобто, в самій Молдові, без урахування зарубіжних голосів, вона набрала трохи менше 52,8%.

Майя Санду за характером схильна до авторитарних рішень і до опори на вузьке коло осіб. У ситуації, що склалася, це не обов'язково тільки недолік, особливо при наявності хороших порадників, до яких вона готова прислухатися (Так, Дерек Хоган). Але Санду буде складно не те, щоб розширити, а навіть не розгубити свій сьогоднішній рівень підтримки. До того ж і вона сама, і її оточення — продукти тієї самої атомизованої і родоплемінної Молдови, про яку йшла мова вище.

Голосування за PAS було, по суті, голосуванням або особисто за Санду, або проти BECS. Відомих постатей в партійному списку PAS мало, а відомих, і що при цьому користуються доброю славою, ще менше. І це буде позначатися постійно, оскільки всі промахи маловідомих і/або непопулярних функціонерів PAS будуть вішати на розкручену і поки ще досить популярну Санду.

А промахи, на жаль, будуть. Уряд Санду, на чолі з нею самою в ролі прем'єра, вже кермував Молдовою в 2019 році. Він було сформованмй в рамках компромісу з соціалістами Ігоря Додона після втечі з країни Володимира Плахотнюка, прожив п'ять місяців і показав провальні результати. І зараз не те біда, що ясної програми реформ у PAS як не було, так і немає — її і бути не може, і розбираючи молдавські завали неминуче доведеться імпровізувати. Гірше те, що в оточенні Санду добре видні популісти і зовсім не видно професіоналів. Хоча, з іншого боку, звідки їм там бути? Всі професіонали в Молдові або давно виїхали, не будучи затребувані, або міцно розтягнуті по кланам, і захищають їх інтереси. У кращому випадку вони голосували з діаспори.

Тим часом, у "бексішорівців" є величезний потенціал для нарощування опору Санду, в тому числі і шляхом відштовхування від неї протестної частини її електорату. На їхньому боці з великою ймовірністю будуть грати влади гагаузької автономії. І вже зовсім напевно — влада невизнаної ПМР.

Москва ж, в звичайному своєму стилі, буде, з одного боку, роздувати внутрішній конфлікт, з іншого — пропонувати посередництво в його подоланні і в примиренні сторін. З цією метою вона, серед іншого, буде активно працювати з оточенням Санду, в якому вже сьогодні видно явні російські креатури.

Ключі від молдовських реформ

Безсумнівно, в першу чергу Москва буде схиляти Санду до компромісу щодо збереження сьогоднішнього статусу невизнаної ПМР, що стала, по суті, легальною частиною молдавської економіки. Наявність де-факто економічного визнання ПМР, яка реєструє підприємства в Молдові і оформляє експортно-імпортні операції через молдовську митницю, робить конфлікт гарантовано вічним, а Молдову — гарантовано нереформуємою. Придністров'я — це золотий кукан, на якому Молдова висить вже 30 років, і може провисіти, під наглядом російських миротворців, як завгодно довго.

Чому кукан — золотий? Тому, що єдність економік Молдови і ПМР може бути пояснена тільки системою відкатів, в яку вже багато років залучені всі гілки молдавської влади, так що кожна нова їх генерація займає нагріті попередниками місця в відпрацьованих схемах. Саме за злам цих схем і почнеться зараз боротьба, в якій Росія пустить в хід все — від п'ятої колони в Молдові до прямого шантажу новою війною на Дністрі. Чи вистачить у Санду сил впертися і вистояти в ситуації, коли на неї почнуть тиснути з усіх боків, включаючи міжнародних чиновників, корумпованих придністровцями, і російських агентів, які стануть спливати в її оточенні? Чи вистачить рішучості, незважаючи на тиск, закрити для ПМР митну лазівку, припинити закуповувати там електроенергію, зробити невиїзним все придністровське керівництво — і твердо вимагати виведення російських військ їх Придністров'я?

Якщо рішучості вистачить і Санду вистоїть, а придністровське питання буде безкомпромісно закрите — тільки тоді в Молдові почнуться реальні реформи. Якщо ж Санду поступиться і піде на компроміс, зберігши ПМР в будь-якому вигляді і не добившись відходу російських військ, будь-які реформи будуть корумповані і розмиті грошовими потоками з сірої придністровської зони.

Словом, успіх PAS на виборах поки що дуже і дуже примарний. Але надія на реальні успіхи, здається, все-таки є.