Тимошенко по-мексиканськи. Як Трамп сусідам президента обрав (ІНФОГРАФІКА)
Схоже, сигнали Дональда Трампа про перегляд відносин (або "умов торгівлі", але в даному випадку проблема поставлена значно ширше) аж до розпаду регіонального торгового блоку нарешті почули в Мексиці. Не можна сказати, щоб перемога на президентських виборах лідера лівого Лопеса Обрадора стала несподіванкою, однак вперше за 90 років лідером і главою виконавчої влади Сполучених Штатів Мексики стане політик, не представляє одну з двох провідних консервативних партій. І це обіцяє Північній Америці новий виток розвалу торгового блоку НАФТА, який критикується Лопесом Обрадором з типово лівих, антиколоніальних позицій.
Трамп як мимовільний будівельник соціалізму
Ще півроку тому певні шанси змінити Енріке Співу Ньєто, представника Інституційно-революційної партії (у Мексиці президенти обираються лише на один шестирічний термін), у палаці Лос-Пінос мали і Рікардо Анайя від Партії національної дії (від неї у 2000-му вперше переміг "революційних інституціоналістів" Вінсенте Фокс), і кандидат від партії чинного президента Хосе Антоніо Меаде. Але "північний питання", агресивна лінія, проведена Дональдом Трампом проти Мексики у всіх можливих сферах, не залишив їм шансів. Навіть разом вони набрали істотно менше, ніж Обрадор (38% проти 53% голосів), причому на виборах, в яких взяло участь рекордна кількість виборців (тобто вони частково носили характер референдуму).
І тут слід сказати, що Обрадор у своїй кампанії практично не згадував зовнішню політику, за винятком жорсткої критики на адресу Трампа, якого він обіцяє примусити до поваги. Іншими словами, Обрадор дещо запозичив з арсеналу свого майбутнього північного колеги, всі зовнішні проблеми США та інших країн пояснює нібито "неповагою", яке живили до Бараку Обамі іноземні лідери. Ось і мексиканські влади опозиціонер Обрадор, який має намір оголосити тотальну війну корупції, яка, за його словами проникла в усі пори управління країною, звинувачував у тому числі і у відсутності до Ньєто поваги у американців.
Президентство самого Ньєто є досить суперечливим, втім, як і його попередників Феліпе Кальдерона і Вісенте Фокс Кесада. З одного боку, мексиканська економіка швидко росла і розвивалася. З іншого — влада хронічно нічого не могли вдіяти з мафією і навіть цілими арміями наркоторговців, час від часу контролювали ледь не цілі штати. Але за великим рахунком боротьба Лопеса Обрадора за владу мало зачіпає персоналії супротивників, які йому протистояли, оскільки загальне в них було тільки одне: багато років різними способами вони не давали колишньому меру Мехіко (главі уряду федерального округу в першій половині 2000-х) стати президентом Мексики.
Як "АМЛО" йшов до влади
65-річний Андрес Мануель Лопес Обрадор, або "АМЛО", — політик, чимось близький по риториці та електоральної історії української Юлії Тимошенко, оскільки був ключовим кандидатом у президенти на виборах 2006-го, 2012-го і 2018 роках Дванадцять років тому він зазнав поразки з мінімальним відривом, в результаті чого його прихильники почали масові акції протесту і навіть оголосили його президентом. Член не надто впливових, з розряду вічно опозиційних Партії демократичної революції (ПДР), потім — Руху національного відродження.
Дипломований політолог і державний управлінець (хоча хто знає, що під цим розуміють в Мексиці), Обрадор починав політичну кар'єру в Інституційно-революційної партії (ІРП), яка довгий час була беззмінно правлячої в країні. У 1988 р. перейшов у рух Corriente Democrática, створене Куатемоком Карденасом, впливовим членом ІРП і сином екс-президента Ласаро Карденаса. У 1989 р. Corriente Democrática була перетворена у Партію демократичної революції.
У 1996-1999 рр. очолював цю партію, яка дала плацдарм для подальшого зростання. У 2000 р. Обрадор був обраний главою уряду Федерального округу — ця посада приблизно відповідає посаді мера міста без урахування агломерації. На цій посаді він приділяв велику увагу соціальним проектам та вирішення проблем з комунальною нерухомістю (приділяє чималу увагу цьому питанню і сьогодні, під час кампанії він атакував банкірів-махінаторів з іпотечними кредитами). Також за його ініціативою була відкрита система експрес-автобусів з виділеною смугою Metrobús. Опонентам Обрадор був вічним більмом на оці у 2004-2005 рр. Конгрес навіть позбавляв його недоторканності з-за розгляду справи в суді, що розглядається як виключно політична акція його супротивників. Тим не менш Обрадор поступово став популярним політиком в загальнонаціональному масштабі.
Невдала революція кактусів
У 2006 р. Обрадор брав участь в президентських виборах в Мексиці в якості кандидата від ПДР. На виборах однопартієць чинного президента Вісенте Фокса правоцентрист Феліпе Кальдерон отримав 35,89% (15 000 284 голоси), Обрадор — 35,31 % (14 756 350), кандидат від лівоцентристської партії — ІРП — Роберто Мадрасо — 22,26 % (9 301 441). Оскільки виборче законодавство Мексики не передбачає можливості проведення другого туру, правда, при цьому необхідно набрати певний відсоток, новим президентом став Кальдерон. Прихильники Обрадора, однак, зажадали визнати підсумки виборів недійсними. Вони, зокрема, вказували на те, що після підрахунку 90% бюлетенів Обрадор вигравав у Кальдерона з перевагою більш ніж в 1%, і припустили, що під час підрахунку останніх 10% бюлетенів були задіяні фальсифікації. Протести, що почалися після виборів, отримали назву "революції кактусів", але судова система схилилася на бік Кальдерона як людини істеблішменту.
Невгамовний Обрадор взяв участь і в президентських виборах 2012 р., посів друге місце, набравши 31,6% голосів, програвши в деякому роді "обамическому" Ньете, якого разом з ІРП висували місцеві "зелені", зберігши статус другого з публічного впливу політика країни. Але після програних виборів вийшов з Партії демократичної революції і очолив Партію національного відродження.
У завершилася гонці Обрадор представляв строкату ліву коаліцію "Разом ми зробимо історію", в яку входять Рух національного відродження (MORENA), Партія праці і Партія соціальної солідарності.
Франція, Туреччина та Мексика — президентські режими
Важливо підкреслити, що, як і недавно в Туреччині, але в Мексиці це звичайна справа, одночасно з президентськими проводилися і парламентські вибори. І успіх коаліції Обрадора в цьому розрізі виглядає ще більш вражаючим, оскільки вона (але не варто забувати, що це блок і він може в певний момент розпастися) посіла в палаті депутатів 212 місць із 300. Влада президента в Мексиці обмежена розділом влади, тому, як і у Франції (де вибори президента і парламенту проходять з інтервалом у кілька місяців), передбачається, що це лідер політичної сили, яка бере на себе всю відповідальність, тому що він буде правити і в реальності. Однак, згідно з традицією, Обрадор вступить в свої обов'язки лише в грудні, так що якщо якісь фундаментальні зміни у внутрішній і зовнішній політиці Мексики і підуть, то виключно в законодавчій сфері.
Самі мексиканці мотивують такий величезний кредит довіри "від зворотного" — глибоким недовіри до іншим партіям, епосі "минулого". Мабуть, партію Ньеты підкосило ще і відносно недавній землетрус, а також чергові хворобливі сутички з синдикатами наркомафії в північних штатах.
Цікаво, що президент Трамп від усієї душі привітав Обрадора в "Твіттері", мабуть, для того, щоб вколоти неприємного йому Ньету, хоча той і не переобирався. Але чому Трамп чекає від Обрадора якихось позитивних для США змін у політиці південного сусіда, науці, як кажуть, невідомо. Адже Обрадор — типовий старовинний латиноамериканський лівий націоналіст, антиглобаліст, хтось на кшталт покійного аргентинського Нестора Кіршнера або сидить у в'язниці бразильця Лули, хіба що з великим упором на "внутрішні справи" Мексики, ніж... нагадує самого Трампа. Тому з часткою ймовірності можна сказати, що націлений на розвал блоку НАФТА Трамп виграв, а ось США швидше програли. Претензії трамповских США до Мексики структуровані наступним чином.
Боротьба з південним халявщиком
Перше — це боротьба Дональда Трампа з робочою міграцією, а вона йде в США в основному з півдня, з Мексики та інших латиноамериканських країн.
Друге, зв'язане з першим, — це нібито засилля мексиканських товарів на ринку північного сусіда, втеча на південь виробників, "несправедливі", на думку Трампа та частини його радників, умови торгівлі в рамках НАФТА.
Третє — це організована злочинність Мексики, глибоко проникла в суспільство і економіку США (і в цьому, мабуть, є здорове зерно).
Нарешті, четверте — це мелькають тіні Росії у мексиканській політиці. Незважаючи на поглиблення рецесії в економіці, хворобливі військові поразки та дипломатичні, Москва, як ще недавно вважали у Вашингтоні, чіпляється за бастіони свого впливу в Західному півкулі. Це такі країни, як Нікарагуа, Венесуела і Куба (а також, з деякою часткою ймовірності, Еквадор), де присутні інтереси російських ТНК і розвідки. Та, частково використовуючи ці бази, що Кремль має намір дати бій Білому дому прямо в південному підчерев'я Сполучених Штатів.
Але чи була рука Москви?
Якщо б це були інсинуації жовтої преси, то можна було б, незважаючи на важкий політичний клімат в окрузі Колумбія, поставитися до такого припущення з гумором. Однак з цими тезами виступив півроку тому на майданчику впливового (особливо в нинішній адміністрації) Джеймстаунского фонду не хто інший, як тодішній радник президента з національної безпеки Герберт Макмастер.
Генерал, який займав в уряді США посаду, аналогічну українському секретарю РНБО, заявляв, що у Вашингтона викликають зростаюче занепокоєння "високотехнологічні кампанії по підривній діяльності", які російські влади проводять у різних кінцях світу. З допомогою своєї "витонченої пропагандистської кампанії", вважає генерал, Москва прагне "вплинути" на результат президентських виборів в Мексиці.
Втім, не можна не подумати, що, звільнивши Макмастера, Трамп "відкинув" такі конструкції, забезпечуючи собі спокійний південний сон, — зрештою сьогодні пріоритетами для президента США виступають Кім Чен Ин, аятолла Хаменеї і особисто Володимир Путін, з яким Трамп мріє поговорити по душах. Тому, власне, американський вплив на вибори в Мексиці виявилося мінімальним, а ось Трампа — визначальним.
Що стосується російського впливу в Мексиці, то воно в будь-якому випадку вкрай перебільшена, так і економіка країни заточена під США. І в цьому сенсі навіть може розглядатися як одна з баз — поряд з Китаєм — американської ж, але глобалістської опозиції Трампу. Чи стане Обрадор руйнувати цю корпоративну базу, незрозуміло, та й навряд чи. Швидше за все, він і його партнери по коаліції будуть проводити звичайну лейбористську політику, обмежуючи можливості корпоративного капіталу по вилученню надприбутків.
Що стосується міграції на північ, то вона не надто займає Обрадора, ніякої стіни він будувати або оплачувати не буде, про що вже не раз заявив. З точки зору американських і мексиканських лівих, це перебільшена проблема, пов'язана скоріше з білим расизмом, який, як не крути, раптово знайшов при Трампа друге дихання. Демпінг мексиканських товарів на ринку США — за великим рахунком питання умов цього ринку, а не Мексики, де працюють всі провідні американські ТНК. Якщо Трамп мріє зруйнувати "невигідну" НАФТА, нехай руйнує, це мало що змінить. Хіба що підштовхне Мексику до флірту з Китаєм, а Канаду з ЄС (друге вже відбувається). А щодо Росії, то її відносини з Мексикою завжди, до і після "льодоруба для Троцького", були прохолодними і далекими.
По номінальному ВВП Росія і Мексика завершили 2017 р. практично однаково, зайнявши 12-е і 15-е місця відповідно. Збігаються вони й по доходу на душу населення — 64-е і 69-е місця. Коли-то і Мексика була помітним добувачем нафти і організатором олімпіад, та тільки закінчилося це золота година падінням рекордно довго правила місцевої революційної институционалистской партії (1994). Ще в останній третині минулого століття Мексику охопили масштабні повстання, тривожили змови і спроби путчів, як соціально, так і кримінально пофарбовані. Втім, щось схоже відбувалося і в пострадянській Росії. Сьогодні ці процеси в Мексиці зводяться до бунтів і розбирань наркоторговців.
Правда, мексиканські ліві в період свого правління не асоціювали себе з світової соціал-демократією і ставилися до радянських проектів досить насторожено. Мексика ніколи не входила в радянську зону впливу, а говорити про помітні російсько-мексиканських зв'язках не доводиться і сьогодні. Але у правій середовищі існує поширена думка, що Москва могла спробувати підтримати лівого мексиканського політика. Сам Лопес Обрадор обурено спростував твердження про одержання ним іноземної допомоги, в тому числі від Росії. У свою чергу, національний лідер правлячої Інституційно-революційної партії Мексики Енріке Очоа заявив, що міжнародні ЗМІ "задокументували" російські і венесуельські інтереси підтримки Лопеса Обрадора. "Лопес отримує підтримку у Венесуелі і отримує підтримку від російських інтересів", — наводяться слова Очоа в офіційному бюлетені партії.
Погляд на захід, але через океан
Ясна річ, що ліві ультра Латинської Америки підтримували Обрадора, і на їх вулиці сьогодні свято. Але потенційним бенефіціаром перемоги мексиканського соціаліста є скоріше Китай, динаміка зв'язків з яких почала зростати після приходу до влади в США Дональда Трампа і виходу Сполучених Штатів з Транстихоокеанского торгового угоди. Ще на рубежі 2016-го і 2017 роках на рівні МЗС двох країн відбулися зустрічі, в ході яких сторони вирішили "поглибити взаємну довіру і розвивати двосторонній діалог" з питань стратегічного співробітництва між країнами. За повідомленням МЗС Мексики, одна із зустрічей стосувалася розширення торговельних та інвестиційних зв'язків двох країн, а також поліпшення авіасполучення між Китаєм і Мексикою.
Справа в тому, що в свій час торговельно-економічні відносини Мексики з Китаєм охололи після скасування президентом Ньєто ряду залізничних і торговельних проектів. Однак згодом стало відомо, що Мексика отримала доступ до двох глибоководних нафтових буровим в китайської юрисдикції під час аукціону, який є частиною енергетичної реформи в КНР.
Паралельно реалізації гасел Дональда Трампа Китай і Мексика стають "природними економічними союзниками", адже КНР ризикує втратити "торгового партнера номер один" в особі США після обіцяного Трампом збільшення ввізних мит на китайські товари. Мексика ж ризикує зіткнутися з втратою величезного кількості робочих місць та виробництв у зв'язку з заявленим Трампом "поверненням" американських заводів з сусідньої країни в США, а також скасуванням договору НАФТА.
Трамп ризикує зустріти в особі Обрадора своє власне відображення, б'є себе п'ятою в груди захисника "людини праці", послабивши, власне, вплив США на самому Американському континенті. Але Обрадор в цій ролі виглядає явно природніше. А от НАФТА, з огляду на непоступливість Трюдо і зміну влади в Мексиці на менш конструктивну, ризикує припинити своє існування. Що ж, Україні в силу її пріоритетного стратегічного партнерства з Канадою це швидше вигідно, ніж навпаки.
