Німець проти хорвата, лівий проти правого. Чим закінчаться президентські вибори у Чилі

Минулої неділі в Чилі пройшли загальні вибори. Вибирали багатьох: президента на чотири роки; 27 із 50 членів Сенату, верхньої палати Національного конгресу, на вісім років; повний склад нижньої Палати депутатів, 155 осіб, на чотири роки та 302 місцевих депутати на трирічний термін. Усі обрані розпочнуть свої обов'язки з 11 березня 2022 року.

Жоден із кандидатів у президенти не набрав абсолютної більшості, і 19 грудня відбудеться другий тур. Хто переможе, сказати зараз складно, оскільки результати претендентів у першому турі виявилися дуже близькими.

Загальний фон

Атмосфера виборів була напруженою: вже понад два роки Чилі охоплено соціальними протестами. Хоча ознаки невдоволення, що наростало, були наявні і раніше, вибух стався в Сантьяго 18 жовтня 2019 року у відповідь на спробу підняти плату в столичному метро на 30 песо ($0,04, з $1,12 до $1,16).

Подорожчання скасували вже наступного дня, 19-го, після втручання президента Себастьяна Піньєри, але доба між підвищенням і скасуванням виявилася багата на події: десять загиблих, 1462 затриманих, 77 поранених поліцейських і працівників метро, 82 розгромлені станції зі 136, причому 17 з них повністю згоріли, і $250 млн. прямої шкоди метрополітену, що призвело до тривалого припинення його роботи. Більшість протестувальників складали студенти, хоча підвищення їх не торкнулося: пільгова вартість поїздки залишилася рівною $0,32.

Протести продовжилися і після скасування підвищення, вже під гаслами боротьби з соціальною нерівністю: зростання ціни за проїзд у метро виявилося детонатором, який вибухнув невдоволенням, що накопичилося. Введення НП та комендантської години, чого в Чилі не було з 1990 р., викликали у протестувальників асоціації з правлінням Піночета, і лише посилили ситуацію. Після цього протести розпочалися вже по всій країні.

25 жовтня 2019 року в Сантьяго вийшло на вулиці вже понад 1,2 мільйона людей, а вимоги протестувальників включали соціальні реформи та відставку президента Піньєри. Піньєра — мільярдер, який затишно почував себе при Піночеті, рідний брат якого входив до групи "Chicago boys" — економістів, запрошених для ліквідації наслідків націоналізації, проведеної при Альєнде, і побудови економіки "вільного ринку", виявився ідеальним громовідведенням.

Піночетовські реформи і справді перетворили Чилі на одну з найбільш економічно успішних країн Південної Америки, з найбільшим середнім доходом на душу населення, але водночас і з найбільшим у світі рівнем майнової нерівності. Ширина прірви між багатими та бідними сьогодні така, що подолати її неможливо у принципі. Соціальних ліфтів такого масштабу в Чилі просто немає.

28 жовтня Піньєра ухвалив відставку восьми міністрів, але хвилю протестів не збив. 15 листопада 2019 р. Національний конгрес Чилі підписав угоду про проведення плебісциту про зміну конституції, прийнятої при Піночеті, та обмежила роль держави. Плебісцит пройшов 25 жовтня 2020 р., 78% тих, хто голосував, підтримали ідею конституційної реформи. Установчі збори розпочали розробку нової конституції з 4 липня 2021 р., вона триватиме від 9 до 12 місяців.

Тим часом протести, хоч і в меншому масштабі, продовжуються досі. Суспільство украй поляризувалося, розділившись на тих, хто бачить у реформах шанс собі – чи загрозу своєму благополуччю.

Парламентські вибори

Чилі – президентська республіка, тож найцікавіше залишено на другий тур. Проте результати парламентських виборів дають уявлення про розміщення політичних сил.

Чилійські праві, які підтримують збереження мінімального втручання держави, хай навіть ціною значної нерівності, дещо збільшили свою присутність у Сенаті, досягши паритету 25:25. У Палаті депутатів можлива ліва коаліція з невеликою більшістю, 79:76. У сумі це означає приблизний баланс сил та необхідність компромісів та взаємних поступок. Але питання, чи вдасться їх досягти, залишається відкритим.

Що стосується вуличних протестів, то, хоча ліві і контролюють їх нині, праві ще використовували свій вуличний потенціал. А він, як показує історія Чилі, у них теж є - і чималий.

Учасники другого туру

У другий тур президентських виборів вийшли правий Хосе Антоніо Каст та лівий Габріель Борич, які набрали 28% та 26%. Розрив у 2% не на користь Борича, який вважався фаворитом, дав підстави говорити про можливу перемогу Каста у другому турі, але ці прогнози передчасні. Швидше за все, ваги вагатимуться до останнього бюлетеня, і відрив переможця від того, хто програв, буде мінімальним.

55-річний Хосе Каст — виходець із родини німецьких емігрантів із Баварії. Його батьки, Міхаель Каст, колишній солдат Вермахта, та Ольга Ріст, разом із сином Міхаелем (Мігелем), старшим братом Хосе (згодом відомий економіст, також входив за Піночета до числа Chicago boys), прибули до Чилі в 1951 р. Їм вдалося відкрити успішний бізнес: фабрику з виробництва чечини (сушеного м'яса), а пізніше ресторан. Каст вивчав право в Папському католицькому університеті Чилі та зі студентських років був твердим прихильником Піночета та його реформ. Племінник Каста, Феліпе, – член Сенату з повноваженнями до 2026 р., голова та засновник праволіберальної партії "Політична еволюція", яка отримала чотири місця у новообраній Палаті депутатів – на два менше, ніж на минулих виборах.

Хосе Каст – ревний католик, член міжнародного апостольського руху Schoenstatt, поширеного у 110 країнах. Він одружений, у сім'ї дев'ять дітей.

35-річний Габріель Борич народився на крайньому півдні Чилі, в Пунта-Аренас, у сім'ї Луїса Боріча, етнічного хорвата, інженера-хіміка на державному підприємстві Empresa Nacional del Petroleo, одруженого з іспанкою Марією Фонт. Ще навчаючись у школі, у 1999-2000 роках, Борич брав активну участь у відтворенні Федерації учнів середніх шкіл Пунта-Аренаса. 2004 року вступив на юридичний факультет Чилійського університету Сантьяго, де приєднався до руху Автономних лівих, прихильників ідей італійського марксиста Антоніо Грамші. 2012 року Борич став президентом студентської федерації Чилійського університету. На парламентських виборах 2013 і 2017 рр. обирався до Палати депутатів від регіону Магеллан та Чилійська Антарктика, в якому розташований і Пунта-Аренас – одного з 16 адміністративних підрозділів Чилі першого рівня: найпівденнішого, найбільшого за площею, з найнижчим рівнем бідності та найбільш високим середнім рівнем доходів, другим за найменшою густиною населення.

В даний час Борич входить до лівої партії "Соціальна конвергенція", заснованої в 2018 р. шляхом злиття Автономних лівих з рядом інших лівих партій. У свою чергу "Соціальна конвергенція" входить до лівої коаліції "Широкий фронт".