Не быць скотам. Чому нас вчить смерть білоруської державності

При всій повазі до білорусів, які протистоять режиму Лукашенка (багатьох з них я знаю особисто), треба визнати, що країну вони програли. Коли мирні протести 2020-21 років уперлися у державне насильство, у слабких лідерів слабкого суспільства не вистачило ні духу, ні таланту для організації збройного виступу. Їхню нездатність посилили імпотентні європейські радники, що муркотіли про мирний і лише мирний протест навіть тоді, коли його безглуздість стала вже очевидною. Відмова від повстання, від заклику "патріоти, до зброї!" і став останньою ланкою в ланцюзі помилок, які завели Білорусь у глухий кут, разом з Росією.

Трагедія нації, що не відбулася

Невелике ядро активних громадян, не зломлених навіть після чверті століття терору, візитної картки режиму Лукашенка, могло б, після його повалення, стати основою для повнорозмірної білоруської нації, яка нині існує радше у мріях вузького кола інтелектуалів, ніж як соціальний проект. Але радянські ностальгічні ілюзії, у поєднанні з невиправданими надіями, взяли гору і серед найактивніших.

Так соціальне зерно, з якого могла б вирости білоруська нація, опинилося у могилах, в'язницях та еміграції. Багато хто з тих, хто залишився на волі і не поїхав, виявився психологічно зламаним. Протести, що відбулися 27 лютого, в останній день "голосування" щодо "референдуму", були вже безглуздими. Більшість білорусів внутрішньо змирилась з диктатурою, а кількість колаборантів, готових тиснути на протести і писати доноси, у рази перевищила кількість тих, хто готовий боротися з режимом. Якби це було не так, диктатора та його карателів зміли б натовпи повсталих. Однак Лукашенко злив Білорусь Путіну в обмін на поліцейську підтримку. Наразі він має намір у черговий раз поставити Кремлю білоруське гарматне м'ясо. Цього разу – для війни з Україною.

Намалюй мені референдум

Референдум щодо ухвалення конституційних поправок, що завершився 27 лютого, має схвалити зміни до Конституції, які дозволять Лукашенку повільно та безпечно відступити з позицій, вислизнувши від відповідальності за скоєні злочини. Питання, винесене в бюлетені, гранично просте: "Чи приймаєте ви зміни та доповнення до Конституції Республіки Білорусь?"

Зміни і доповнення відомі, доступні в мережі, але витіювато написані, тож далекій від політики людині розібратися в них складно. На це референдум і розрахований. Ключові пункти змін: заборона обиратися на посаду президента більш ніж на два п'ятирічні терміни, розширення повноважень Всебілоруських народних зборів (ВНС), аналога з'їзду КПРС, що проводиться раз на п'ять років і формується на основі адмінресурсу, яким керує Лукашенко, та неможливість притягти до кримінальної відповідальності колишнього президента (зрозуміло, Лукашенка). Серед розширених повноважень ВНС — право змістити президента "у разі систематичного чи грубого порушення Конституції або скоєння державної зради чи іншого тяжкого злочину". По суті, це назарбаєвський варіант контролю, який, як ми пам'ятаємо, цілком Назарбаєву вдався.

Чи можна було організувати голосування без шахрайства при підрахунку голосів? І так, і ні. Швидше за все, за чесного підрахунку Лукашенко отримав би більшість "за", але мінімальну, за дуже низької явки. Диктатора це не влаштовувало. Лукашенку потрібен був тріумф, щоб перекрити пам'ять про протести 2020-21 років, коли білоруси вийшли на вулиці після його "перемоги" на шостих президентських виборах поспіль.

І голосування розтягли на тиждень, що давало змогу зробити будь-які вкиди. Втім, у них не було особливої потреби, оскільки підрахунок голосів доручили анонімам, засекретивши імена членів дільничних виборчих комісій "з міркувань безпеки". Це було зроблено, щоб захистити їх від санкцій. Адже в ЄС не визнають жодних голосувань у Білорусі, починаючи з 1996 року, з того референдуму, який розширив повноваження Лукашенка, породивши його диктатуру.

Маріонетка Путіна

Але й мирні протести струсили режим. Лукашенко кинувся по допомогу до Путіна, а той натомість зажадав здачі Білорусі Москві через де-факто васалітети.

Сьогодні Лукашенко та Путін схожі на Муссоліні та Гітлера 1938-43 років. Дуче був фашистом-першопрохідцем і прийшов до влади раніше за Гітлера. Але фюрер пішов далі, мав у своєму розпорядженні великі ресурси і зневажав Муссоліні, вбачаючи у ньому молодшого союзника, яким можна крутити як завгодно, затикаючи будь-які дірки. За цією ж логікою Білорусь була наповнена російськими військами, ставши одним із плацдармів для атаки на Україну. З білоруської території було захоплено ЧАЕС, яку путінські вояки погрожують зараз підірвати. Звідти висунулися війська на Київ. З 24 лютого по Україні з території Білорусі безперервно завдаються ракетні удари. І російський стратегічний бомбардувальник, який випустив уранці 27 лютого по Києву ракету, злетів із білоруського аеродрому.

Ракета була перехоплена українською ППО, хоча її уламки і завдали чималих збитків. Але важливіше інше: така ракета здатна нести ядерну зброю. Цей недвозначний натяк, зроблений Путіним, як і захоплення ЧАЕС, стали елементами ядерного шантажу, до якого вже відкрито вдався Кремль — і цей шантаж здійснюється з білоруської території.

Сам Лукашенко відтворює риторику Путіна, безперервно говорячи про українські провокації. Така риторика свідчить про те, що білоруська армія вже найближчими днями виступить проти України у союзі з російською. Путін вимагає допомоги від союзника, відчуваючи проблеми з людським ресурсом: вже зараз росіяни кидають у бій останні резерви: чеченців, який найчастіше притримують у тилу як загони карателів, а також ненавчену, майже не здатну воювати молодь.

Деяке зволікання зі вступом Білорусі у війну проти нас було, вочевидь, викликане бажанням Лукашенка завершити фейковий референдум. Але референдум пройшов, Лукашенку виставлено рахунок за послуги, надані Москвою, і завтра проти України кинуть і білоруську армію. Втім, усі білоруси воюють у цій війні на боці України. Мінський же диктатор розплачується бидло-русами, готовими не просто терпіти його, і "єдність із Росією", а й воювати за них.

Не быць скотам

Доля Білорусі, перетвореної на філію російської скотарні, демонструє те, що чекає на Україну, якщо ми здамося, якщо зробимо хоч крок назад під тиском Москви.

Цей тиск великий: Путін загрожує застосувати ЯЗ, привівши її в максимальну бойову готовність і загрожує вибухом ЧАЕС. Він бомбардує Україну, не розбираючи, де цивільні та військові об'єкти. Йому підгавкує Лукашенко, який зробив Білорусь і шавкою Москви, і її заручницею.

Чи може Путін виконати свої погрози? Так, і, більш того, у ситуації неминучого програшу Путін рано чи пізно застосує ядерну зброю. Він також легко накаже підірвати ЧАЕС. Україну Путін люто ненавидить, на Білорусь та білорусів йому начхати, вони для нього роздатковий матеріал, сам він явно хворий і протягне недовго. І, розуміючи це, Путін хоче міцніше грюкнути дверима, йдучи.

Звичайно, Путіна може прибрати його оточення, яке хоче жити, і розуміє, яка кара чекає за розв'язану ядерну війну. Але воно може й не зуміти цього зробити.

Що ж нам робити? Використовуючи ядерний шантаж, Путін та його підручний Лукашенко добиваються нашої капітуляції. Загроза серйозна та реальна. Але будь-який розвиток подій, і навіть ядерна війна, не будуть гіршими, ніж життя під російською окупацією. Розв'язавши ж ядерну війну, Путін, і, за компанію з ним, Лукашенко, поставлять крапку і на Росії, і на Білорусі — якщо ядерного удару буде завдано звідти. Вони негайно отримають відповідь від членів ядерного клубу, і ні в кого вже не виникне питання про те, чи варто воювати за Україну. Україна тут буде вже ні до чого, оскільки кремлівський упир, одного разу вдавшись до ядерного удару, і залишений у живих, повторить його знову і знову, і повторюватиме, доки не зжере весь світ, або доки його не зітруть з лиця Землі.

І якщо до ядерних розбірок справа неминуче дійде, як не відтягуй їх, то нам краще бути при цьому не на стороні Москви, а на стороні Добра. Нам краще не бути худобою. Не бути лукашенківською Білоруссю. Це дасть багатьом з нас шанс вижити та гідно жити. А ті, кому не пощастить, зможуть щонайменше гідно померти, як вільні люди, українці та патріоти. Не перетворившись на те, чим стали наші сусіди, які не змогли.