Друга війна "Тойот". Як в ХХІ столітті перемагає військова концепція Нестора Махна
Здавалося б, що може бути спільного між англійським магнатом, українським анархістом і лівійським фельдмаршалом?
Підкорювач Африки, алмазний король, премʼєр Капської колонії, творець апартеїду і архітектор англо-бурських воєн Сесіл Родс був жінконенависником, расистом, імперіалістом і колонізатором, який щиро шкодував, що не може анексувати інші планети. Колись за це йому ставили памʼятники — тепер вимагають їх скинути.
Але іронія історії полягає в тому, що з імʼям Родса повʼязано бойове ноу-хау, яке служило й понині з успіхом служить — як гнобителям, так і пригнобленим (залежно від світогляду читача перед обома словами можна ставити "колишнім"). І хоча це ноу-хау в Росії асоціюється з Василем Чапаєвим, а в Україні — з Нестором Махно, вони запозичили його у похмурого британського генія. Втім, навряд чи хто сформулював найважливіші переваги застосування такого ноу-хау чіткіше і яскравіше, ніж найвідоміший з українських анархістів: "Х…й утечеш!" і "х…й наздоженеш!".
25 жовтня 1893 р. величезне військо народу матабеле напало на невелику групу найманців Британської Південноафриканської компанії на території, яка увійде в історію як Родезія, а згодом — Зімбабве. На ніч британці збудували з возів укріплений табір — на кшталт тих, що століттями раніше влаштовували чеські таборити й українські козаки. Матабеле, озброєні списами-асегаями й однозарядними (що показово — британськими) гвинтівками Мартіні-Генрі, напали на фургони вночі, сподіваючись знищити загін чисельною перевагою і лютим виглядом.
От тільки вони не врахували одного: Родс забезпечив свою "приватну військову компанію" винаходом американського самоучки Хайрема Максима — на возах було пʼять одиниць зброї, що європейські військові досі вважали безглуздою іграшкою. Результат тієї ночі — 2,5 тис. полеглих матабеле проти чотирьох убитих і кількох поранених британців — дав путівку в життя відразу двом бойовим технологіям: кулемету й тачанці.
Поєднання легкого високомобільного шасі з потужним озброєнням виявилося досить ефективним. Так вони пліч-о-пліч пройшли півстоліття, дві англо-бурських і дві світових війни, а також практично всі конфлікти, що були між ними. До речі, ті ж британці і там же, в Африці, тільки Північній, а не Південній, замінили конячок джипами: на них задовго до того, як це стало мейнстрімом, колесили Лівійською пустелею командос із Спеціальної авіаційної служби (САС).
Тепер піски Лівії місять тачанки фельдмаршала Халіфи Хафтара, який оголосив великий — визвольний, природно, — похід. Зачистивши південь країни і взявши під контроль нафтопромисли Кіренаїки, він, очевидно, вирішив, що з фактичним двовладдям у країні потрібно кінчати до того, як Каддафі-молодший спробує щастя у виборчій демократії. І посунув свою народну Лівійську армію (ЛНА) на Тріполі. Сили міжнародно визнаного уряду національної згоди (ПНР), в свою чергу, почали операцію "Вулкан гніву". Результат справи поки не визначений, але й нинішнє протистояння, і попередня громадянська війна виглядають своєрідним парафразом "кампанії гойдалок" 1940-1943 рр. Втім, бойові дії в пустелі завжди зводилися до серій ривків від оазису до оазису.
Але тут, варто визнати, Хафтар підготувався дуже добре: урок поразки в конфлікті з Чадом 1987 р., коли воєначальник опинився в полоні, він засвоїв. Тоді добре оснащений і озброєний лівійський експедиційний корпус добре пошарпали чадські партизани: їхнім козирем стали великокаліберні кулемети, безвідкатні гармати та протитанкові ракетні комплекси Milan в кузовах пікапів підвищеної прохідності. А оскільки найпопулярниішими для цієї переробки були японські рамні позашляховики типу Toyota Hilux — їх було близько чотирьох сотень, та кампанія увійшла в історію під назвою Війна "Тойот". Можливо, з легкої руки керівника штабу ЗС Чада Ахмеда Муси-Мі, який заявив: "Краще мати "Тойоту", ніж Т-55!".
Втім, з не меншими підставами ту війну можна було б назвати Урановою. Хоча по суті своїй це був типовий опосередкований конфлікт, який чимось нагадує нинішню російсько-українську війну.
Муаммар Каддафі спробував анексувати смугу Аузу — територію Чаду вздовж лівійської кордону. Зрозуміло, вимоги обґрунтовувалися відновленням історичної справедливості, але головним резоном лівійського диктатора, що мав намір обзавестися зброєю масового ураження, були уранові родовища.
Однак він прорахувався: по-перше, цю частину Африки Франція і в постколоніальну епоху вважає своєю зоною відповідальності, а по-друге, коли справа стосувалася ЗМУ, осторонь не залишилися і США. Загалом, справу вирішили американська авіарозвідка й французькі "іхтамнєти" з Іноземного легіону. Втім, був у тій кампанії один дуже цікавий побічний ефект: глобального масштабу реклама японського автоконцерну.
Повернімося, однак, до Хафтара (який, всупереч формованому ЗМІ враженню, користується підтримкою не тільки Росії, але й Ізраїлю, і ряду арабських держав). Бригадний генерал Мохаммад Аль-Квініді, що очолює військову розвідку військ ПНР, заявив минулої пʼятниці, що Хафтара для походу на столицю забезпечили зброєю Єгипет, ОАЕ і Саудівська Аравія. Так от, судячи з безлічі фотографій, в справі бере участь і транснаціональна корпорація з емблемою з трьох еліптичних кілець. Це, зрозуміло, жарт, але пара тисяч камуфльованих Hilux з кулеметами і автоматичними гарматами — цілком собі підстава говорити про Другу війну "Тойот".
Втім, друга вона хіба що для Лівії: у ролі бойових колісниць їх масово використовували ще в середині 1970-х бойовики Фронту Полісаріо — організації, яка воювала з Марокко і Мавританією за незалежність Західної Сахари. Відтоді подібні машини (крім "Хайлаксів" у фаворитах — Land Cruiser, Nissan NP300, Mitsubisi L200, Trooper, Ford Ranger, Dodge Ram) застосовуються практично у всіх локальних конфліктах, включаючи кампанії в Афганістані, Іраку, Сирії (Пентагон підігнав тамтешній опозиції кілька тисяч Toyota Hilux і Land Rover Defender) та на Донбасі.
Забавно, що такі озброєні екіпажі переймають назви предметів, які до війни відношення не мають. Спочатку тачанка (раніше — натачанка) — це карета, виготовлена в Нойє-Титшайні (німецька назва чеського міста Нові-Йичин). На Заході ж прижилася назва "технічка": згідно з апокрифічними оповідками, представники міжнародних гуманітарних місій в Сомалі, наймаючи в якості ескорту місцеві банди, записували цю графу витрат до статті "технічна допомога".
Популярність цієї техніки зумовлена очевидною дешевизною й простотою збірки: на виготовлення бойової одиниці шляхом монтажу в кузові великокаліберного кулемета або міномета в польових умовах йде кілька годин. Умільці, трапляється, встановлюють і дещо значно потужніше, аж до систем залпового вогню на основі авіаційних блоків НУРС (правда, подібні конструкції найчастіше виявляються одноразовими).
Це, звичайно, очевидні ерзаци. Їм надають перевагу ті, хто не може собі дозволити "нормальних" озброєнь — або нерегулярні формування, або регулярні, але погано оснащені. Однак вони не раз цілком переконливо доводили свою ефективність. Так, у 2014 р. іракська армія терпіла від ІДІЛ поразку за поразкою — причому їй не допомогли ні танки, ні авіація (а через два роки ісламісти здійснили те саме вже в Сирії). З успіхом застосовували тачанки також українські добробати й спецпризначенці в початковий період війни на Донбасі: лінії фронту, як такої ще не було, і ця фаза конфлікту нагадувала все ті ж "африканські гойдалки". Хафтар теж демонструє успіхи, тим більше що ті крихти, що залишилися від лівійських ВПС, були заточені для воєн зовсім іншого типу, і для полювання на поодинокі швидкісні і маневрені цілі годяться трохи краще, ніж ніяк.
Між тим, високомобільні пікапи з мінометами, зенітними установками й кулеметами ідеально пасують для стрімких рейдів, евакуаційних та спеціальних операцій — і цей момент забезпечує підвищену увагу до концепції з боку аж ніяк не бідних збройних сил. Звідси, до речі, безліч найрізноманітніших бойових машин, що із завидною регулярністю зʼявляються на різних виставках озброєнь. Це вже не вироби кустарів, а цілком професійно зібрані комплекси різного призначення — від багі для розвідувально-диверсійних груп до машин вогневої підтримки. Роботизовані комплекси наведення, дистанційно керовані бойові модулі, компʼютерні системи звʼязку — такий є "фарш" тачанок епохи інформаційних війн.