На дні. Коли Бразилія введе війська до Венесуели і що тоді зробить Росія
Друга інавгурація Ніколаса Мадуро, якого не визнає президентом ні парламент Венесуели, ні значна частина світу, проходить за вкрай сумних і тривожних обставинах: з значущих фігур її відвідав хіба що міністр оборони Ірану Амір Хатами, а з глав держав — тільки лідери Болівії, Куби та Еквадору. Примітно, що Росію на цьому проходить серед руїн колись однією з найбагатших країн Латинської Америки представляли "лідери" невизнаних Абхазії та Південної Осетії. Подібна маргіналізація Каракаса, дипломатичні відносини з яким днем раніше розірвав Парагвай (а США в черговий раз розширили санкції), була непредставимой навіть при пізньому Уго Чавеса. При цьому атмосфера густіших над правлінням узурпатора хмар стає очевидною навіть для спостерігачів з найбільш нейтральних і далеких від регіону країн.
Насамперед наприклад Парагваю намір послідувати більшість держав Латинської Америки, але частина з них, в першу чергу безпосередні сусіди Венесуели, явно не збираються на цьому зупинятися. 4 січня представники 13 держав — учасників "Групи Ліми" за підсумками наради зажадали від Ніколаса Мадуро не вступати на посаду президента 10 січня. З такою вимогою виступили Аргентина, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Гватемала, Гайана, Гондурас, Панама, Парагвай, Перу і Сент-Люсія. Також стосовно чинного президента Венесуели було висунуто вимогу передати владні повноваження Національної асамблеї республіки, яка повинна буде керувати країною до проведення нових президентських виборів. Як повідомляло аргентинське агентство "Инфобае", єдиним учасником блоку, які відмовилися приєднатися до зазначеним вимогам, стала Мексика, змінила свою позицію щодо Венесуели з приходом до влади Андреса Мануеля Лопеса Обрадора (він зазначив, що Мексика "не пхає носа в чужі справи", але неважко побачити, що у той же час спокійно надає свою територію для прямують до США потоків біженців з регіону, чим провокує нинішній Білий дім). Голова наради, міністр закордонних справ Перу Нестор Пополисио позначив, що заява, прийнята Групою "Ліми", являє собою недвозначне політичне послання, головним чином невизнання легітимності нового президентського терміну Ніколаса Мадуро.
Крім того, 13 країн, що підтримали підсумкову заяву, закликали Збройні сили Венесуели відмовитися від дій (!), які можуть порушити суверенітет країн — сусідів республіки. Мова йде, зокрема, про Гайані, в чиїх територіальних водах орудують ВМС Венесуели, оскільки в Каракасі вважають частина території Гайани "спірною". Те ж стосується і Колумбії, змушеного боротися з проникаючими з Венесуели кримінальними бандами. Характерно, що "Група Ліми" була створена в серпні 2017 р. з суто політичної причини. Вона об'єднала держави американської частини світу, які вважають режим Ніколаса Мадуро нелегітимним і звинувачують його в порушенні демократичного порядку в Венесуелі. Тобто це певний інструмент для вирішення питання "венесуельського гнійника", але без прямої участі США.
У свою чергу, 9 січня Ніколас Мадуро виступив на прес-конференції в президентському палаці Мірафлорес і заявив, що у Венесуелі здійснюється державний переворот, авторами якого є, зрозуміло, Вашингтон і "Група Ліми". Президент назвав "Групу Ліми" "картелем інтересів мафії" і звинуватив у порушенні принципів мирного міжнародного співіснування. Якщо "Група Ліми" не змінить свою позицію по відношенню до Каракасу протягом 48 годин, уряд Венесуели прийме "суворі й рішучі дипломатичні заходи". У відповідь Колумбія і Перу заборонили Ніколасу Мадуро та іншим фігурантам режиму в'їзд у свої країни. Зазначимо, що вже не вперше просторікування який підробив президентські вибори Мадуро щодо "руки Вашингтона" потрапляють у молоко. Адже його відходу вимагають сусіди.
Ясна річ, що зруйнована і розорена Венесуела, з якої втекла половина населення, ніяких "суворих і рішучих заходів" прийняти вже не в змозі. За якийсь рік курс болівара до долара виріс з 50 тис. до 100 млн (у січні 2019 року). І, очевидно, збереже тенденцію. Мадуро і його банда не змогли здійснити деномінацію валюти. Та й гроші на друк, фарбу та обладнання для друку нових грошей, раніше виділені спонсорами режиму, такими як Іран, Росія, Китай, Куба, найімовірніше, теж були розкрадені Мадуро і його спільниками.
Представляється, що нинішня клептократическая владу в Каракасі не може піти ні на які зміни, ні на реально тоталітарні, ні навіть на імітаційні демократичні кроки. Якийсь час Мадуро ще зможе керувати криміналізованими військовими підрозділами і впливати на відвертих маргіналів, але тільки до тих пір, поки є гроші. Іншим же венесуельцям залишається одне - шукати щастя в сусідніх країнах, оскільки економіка померла і зараз Венесуела більше нагадує більшовицьку Росію з її військовим комунізмом, коли "рульовим" і причетним дістається левова частка решти ресурсів. Все це лише підігріває подальше зростання злочинності.
З венесуельської катастрофою по ряду показників може конкурувати лише Ємен, тим не менш як раз в Ємені коаліція арабських країн домоглася того критичного переваги, при якому почалися мирні переговори з реалістичними перспективами. У Венесуелі громадяни відмовилися від опору з кривавим кінцем, а їх лідери виявилися дуже інтелігентними, що, цілком очікувано, зробило життя перших і других гірше і змусило голосувати ногами.
У цифрах дно колись однієї з найбагатших країн обох Америк з високим культурним рівнем виглядає наступним чином.
Так, річна інфляція у Венесуелі на 28 грудня минулого року становила 1 300 000%, а курс долара за рік виріс на 2 400 000%. Державний борг за десять останніх років збільшився з 20 до 162% від ВВП. Мінімальна місячна зарплата (для тих, у кого вона є) на кінець року склала $10, з країни втекли 2,3 млн осіб (це лише офіційні дані — близько 10% населення). Втеча людей несе нові ризики, біжать ті, хто в професійному плані є хоч щось. Із-за тотальної відсутності кадрів закриваються підприємства, там давно вже немає кому працювати. Схожа ситуація спостерігається по всіх галузях економіки, включаючи бюджетний сектор. Економіка, яка і без того перебуває в глибокій комі, зупинилася через повального втечі. Але є і хороші новини — в 2019 р. темпи падіння, швидше за все, сповільняться, правда, лише тому, що настільки стрімке падіння повторити буде практично неможливо холоне все, що ще хоч якось жевріло. При цьому зростання ВВП був негативним, починаючи з 2014 р. (довідково, 2016 р. — -16,5%, 2017-й — -14%, 2018-й — -18%). Паралельно частка Венесуели в світовому ВВП всі роки правління чавистов неухильно скорочувалася, якщо навіть брати лише останнє десятиліття, то рівно в два рази: 2008 р. — 0,58%, 2018-й — 0,24%.
Розвалена країна живе виключно за рахунок торгівлі нафтою (і, додамо, транзиту кокаїну), хоча і тут більша частина обсягів законтрактована, всі ці гроші давно отримані і проїдені, а налагодити повноцінну видобуток державний монополіст PDVSA не в змозі — мало грошей, мало рук.
Навіть якщо режим Мадуро зможе утримати владу (що цілком можливо, враховуючи, що населення віддає перевагу еміграцію опору), Венесуела перетвориться на болото, де рідкісні острівці хоч якоїсь стабільності будуть обороняти "революційні" військові, захищаючи нафтові термінали та шляхи транспортування колумбійського кокаїну — два джерела існування правлячого режиму. Як це недавно було в Лівії (і значною мірою все ще продовжує так бути). Проблема для опозиції і сусідів, знайома і українцям зразка 2014 р., — будь-яка нова влада буде змушена приймати справи на такому низькому старті, що бажають брати на себе відповідальність за країну все менше.
Тому на цю тему довелося замислитися безпосередньо країнам регіону, чиї кордони гниють від гарячкового подиху боліваріанського соціалізму. Можливо, саме тому Венесуели включають в десятку країн, на території яких у нинішньому році можливе виникнення збройного конфлікту. Ризики стихійних бунтів, які охоплять всю територію країни, в новому році виглядають істотно вищими, ніж у минулому. Показово, що вже відкрито реалізується сценарій не звичайної блокади Венесуели, а йде підготовка до збройного вторгнення в неї. Соціально-економічна катастрофа ставить перед сусідами Венесуели питання про ліквідацію режиму, генеруючого проблеми для всього континенту. Число біженців, які біжать від боліваріанського соціалізму, перевищує всі розумні норми та кількості, додаючи сусідам Венесуели проблем.
Схоже, що Колумбія, має з Венесуелою практично безперервний сповільнений військовий прикордонний конфлікт, інтенсивно готується до війни разом з Бразилією та Гайаною. Візити керівників США, Ізраїлю і високопоставлених англійських представників у ці країни присвячені в тому числі і різнопланової підготовки до військової операції. По всій видимості, в нинішньому році, в тій чи іншій формі, вона буде проведена — вибору у сусідів Венесуели вже практично немає. Розрахунок на внутрішню опозицію та її здатність до повалення мафіозного режиму досі не виправдався — в країні просто настав колапс, усвідомлена політична діяльність, в тому числі і протестна, швидше за все, вже неможлива. Особливо до такого "остаточного вирішення" венесуельського питання придивляється бразильський президент Жаир Болсонару, якому потрібні швидкі внутрішні і зовнішні успіхи для виправдання свого іміджу "сильної руки".
Зрозуміло, що підтримка режиму всередині країни сьогодні практично відсутній — Мадуро може розраховувати лише на свою революційну армію, яку він давно перетворив на банальний наркокартель, і на декласованих міських елементів, чия підтримка поки забезпечується розподілом продуктів харчування. Однак якщо придушувати внутрішній протест з допомогою цих інструментів ще можна, то в разі реального конфлікту, та ще з коаліцією сусідів, їх буде явно недостатньо. Оскільки мобілізація для відбиття зовнішньої агресії неможлива — кого, власне, мобілізувати, то руба постає питання про залучення дешевих російських, абсолютно чужорідних іранських або навіть китайських найманців для захисту правління Мадуро. Союзники — Болівія, Еквадор і Куба — самі знаходяться в напіврозібраному стані, тому шаленому шоферові навряд чи варто розраховувати на їх допомогу. Можливо, саме тому Путін надіслав до Венесуели своїх абхазьких і південноосетинських маріонеток, давно замішаних у наемнических операціях РФ за кордоном.
На початку січня ситуація навколо Венесуели загострилася, ухудшаясь з кожним днем, — товарний дефіцит став всеохоплюючим, а під час інавгурації Мадуро в Каракасі гуркотіли перестрілки кримінальних банд.
В країні, в яку вкладено гігантські державні кошти РФ і Китаю, починається черговий виток внутрішнього та транскордонного кризи. Але нещодавно, як ми пам'ятаємо, Москва так і не наважилася розмістити в країні свій офіційний контингент, хоча б і у формі застарілих стратегічних бомбардувальників, чий переліт через океан повинен був мати символічне значення. Але привів швидше до анекдотичній ефекту (після ввічливого попередження США літаки відправилися в зворотний шлях, причому під час польоту, не володіючи сучасною навігацією, не раз втрачали зв'язок). Але ось фірма кухаря Пригожина, а також її філії і аналоги можуть цілком намалюватися і у Венесуелі.
Для США у такій ситуації пріоритетними виступають три таких питання. Перший — зниження міграційного тиску з регіону, як частини його, попадання в США співробітників спецслужб Венесуели, два роки тому готували замах на сенатора Марка Рубіо. Другий пріоритет — досить низький рівень цін на нафту (сплески її ціни багато в чому мотивовані саме кризою видобутку у Венесуелі). І третій — мінімальне наземне участь американських військових. Все це, особливо з урахуванням сенсаційного візиту до нового бразильського президента ізраїльського прем'єр-міністра Нетаньяху, цілком може бути забезпечене силами країн — членів "Групи Ліми". Тим більше що домогтися офіційного рішення Ради безпеки ООН про введення військ до Венесуели буде явно неможливо, зважаючи інтересів Росії і Китаю в цій стала ізгоєм країні.
Тому самі США лише розширили санкції проти Венесуели, а країни-сусіди у рамках "Групи Ліми" почали голосно і з тонкими натяками на товсті обставини обговорювати варіанти виходу з кризи, в тому числі і силові. Необхідність давати притулок, годувати і надавати роботу мільйонам біженців з Венесуели чинить серйозний тиск на бюджетні витрати в першу чергу Колумбії, Бразилії, Аргентини і Перу, тому питання зміни нелегітимного і незаконного режиму в Каракасі (за що виступає і місцевий контрольований опозицією, але заблокований головорізами Мадуро парламент) більш не терпить зволікання. Але чи готова Росія з її кокаиновыми бортами до справжнім військовим діям проти коаліції південноамериканських держав на користь неадекватного наркодилера Ніколаса Мадуро, днями закликав "виривати серця" інтервентам, поки невідомо.
