Всенародно схвалена анексія. Чи стануть претензії Венесуели до Гайани приводом для нової війни

Втім, все дуже ясно і без посилання на стиль. Гайана, за фактом, перебуває на балансі США та під їх захистом. Без твердих гарантій з боку Москви Мадуро, який тільки-но почав вибиратися з-під американських нафтових санкцій, ніколи не ризикнув би почати таку небезпечну гру. Поки ставки піднято лише трохи, на рівень дипломатичної та медійної суперечки. Але, сказавши "а", можна почати промовляти й такі літери. А можна, навпаки, взяти багатозначну паузу, надавши опонентам і стороннім спостерігачам створювати прогнози, що самозбуваються.

Що було у неділю

У Венесуелі пройшов референдум, на якому …. формально — її громадяни, а за фактом давно вже ніякі не громадяни, а піддані диктатора Мадуро, маніпулювані ним, як маріонетки, вирішували долю 70% території сусідньої держави Гайана/ слухняно підтакували диктатору, який планує її анексії. Територіальні претензії – загальний стиль всіх диктатур: вигадавши власну країну до повної непридатності для життя, вони завжди намагаються розширитися на чисту територію, щоб загадити і її. У цьому плані Мадуро та Путін, а також населення Росії та Венесуели, схожі один на одного, як замурзані близнюки.

Як це завжди буває за диктатурів (вони ж "народні демократії") референдум пройшов з великим успіхом: 95% мешканців венесуельського скотарня типу-громадян Венесуели висловилися "за" з усіх п'яти питань. Питання ж зводилися до того що спірна територія, т.зв. регіон Ессекібо, була у Венесуели вкрадена і належить їй по праву, а отже, має бути повернена до кордонів Венесуели "будь-якими законними засобами". А 125 тисяч жителів Ессекібо (всього в Гайані 800 тисяч населення) потрібно ощасливити венесуельським громадянством, розчинивши їх у 28 мільйонах венесуельців.

У цих венесуельців, слава Мадуро, є вже для щастя абсолютно все. Не вистачає лише останнього штриха: можливості звірити карту, на якій Ессекібо поміщений у межі Венесуели, із ситуацією на місцевості. З картами все гаразд, у Венесуелі їх уже надрукували. Тепер, спираючись на підсумки референдуму, Мадуро підганятиме під ці карти реальність.

Якими засобами і в які терміни він це робитиме, невідомо, і взагалі, референдум був консультативний. Тим не менш, венесуельський народ виявив свою волю, і на це тепер можна послатися. Те, що мешканців Ессекібо при цьому не спитали – не проблема. По-перше, скільки їх там, тих жителів, нічого. А по-друге, після того, як Ессекібо перейде до Венесуели не лише на картах, виданих у Каракасі, а й на місцевості, там також проведуть референдум, не менш вільний, ніж провели у Венесуелі, у неділю. Але й не більше, звісно. Бо не фіг.

Що собою являють Гайана та Ессекібо

Кооперативна Республіка Гайана – держава на північному сході Південної Америки. З півночі омивається Атлантичним океаном, на заході межує з Венесуелою, на півдні – з Бразилією, на сході – з Суринамом. Це єдина континентальна країна Південної Америки, що входить до Британської Співдружності націй, єдина на континенті англомовна країна та єдина континентальна країна Південної Америки, де жодного разу не було державного перевороту. До 1966 вона була британською колонією, починаючи з 1926 поступово отримувала самоврядування. 1966 року здобула незалежність. З лютого 1970 стала Кооперативною Республікою Гайана у зв'язку з оголошеним правлячою на той момент партією Народний національний конгрес курсом на побудову "кооперативного соціалізму", що було потім закріплено в конституції 1980 року. Крок виявився вірним і дозволив Гайані, в умовах дуже лівих настроїв, що панують серед населення (білі, після оголошення незалежності, в своїй масі поїхали до Великобританії, США і Канади) не впасти в крайнощі, зберігши демократичний устрій.

Есекібо – територія площею 160 тис. квадратних кілометрів, що становить 70% загальної площі Гайани. Слабо населена і слабо розроблена, вона багата на розвідані запаси нафти, золота та міді. Венесуела претендує на Ессекібо з моменту здобуття незалежності від Іспанії у 1811 році. Суперечка була завершена міжнародними арбітражами у 1899 році, за участю Великобританії, Росії та США. Причому останні представляли інтереси Венесуели, що посварилася з Великобританією.

Після проголошення незалежності Гаяни 1966-го Великобританія та Венесуела домовилися про створення комісії, що складається з представників Гаяни та Венесуели, для повторного розгляду спору, але комісія фактично не працювала через повне розбіжність думок. Тут треба розуміти, що, крім корисних копалин, йдеться і про 70% території Гайани. Позбавлена Ессекібо, вона фактично перестане існувати і втратить будь-які перспективи на майбутнє.

У Каракасі весь цей час зітхали про "200-річну несправедливість", але не йшли на різкі кроки. Все змінилося після 2015 року, коли геологи американської ExxonMobil виявили на шельфі Ессекібо дуже багато нафти. Досить багато, щоб Гайана могла в перспективі стати четвертим у світі добувачем нафти на шельфі, випередивши Катар, США та Норвегію. Після цієї новини в Каракасі неспокійно заворушилися і голосно забурчали, що, мовляв, достатньо поглянути на карту, щоб побачити природний кордон річкою Ессекібо, встановлений у 1777 році, коли Венесуела була колонією Іспанської імперії. При цьому венесуельці посилалися на те, що арбітраж 1899 року був скасований у 1966 році. Останнє твердження спірне, оскільки до винесення рішення спільною венесуело-гайанською комісією результати арбітражу, за очевидною юридичною логікою, залишаються в силі, а рішення немає і не передбачається.

Бачачи, що ситуація навколо Есекібо стає нездоровою, Гайана в 2018 році звернулася до Міжнародного суду в Гаазі. Суд визнав свою юрисдикцію у цій суперечці та прийняв справу до розгляду. У свою чергу Венесуела не визнала юрисдикцію суду, але її неофіційні представники присутні на всіх засіданнях, беруть участь у дебатах і надають документи на підтримку своєї позиції. Іншими словами, Каракас визнає рішення суду лише в тому випадку, якщо воно його влаштовуватиме.

Напруженість посилилася у вересні цього року, коли Гайана провела аукціон, на якому нафтові компанії подали заявки на ліцензії для проведення розвідки та пробного буріння у водах Ессекібо.

У п'ятницю, перед референдумом, Міжнародний суд зобов'язав Венесуелу "утримуватися від будь-яких дій", які могли б змінити контроль Гайани над Ессекібо, хоч і не заборонив недільний референдум прямо, як домагалися представники Гайани. Суд не зробив цього з очевидної причини — він не мав повноважень для такої заборони. Але у Венесуелі це рішення витлумачили як перемогу, заявивши, що суд відхилив прохання Гаяни про заборону референдуму.

Навіщо Мадуро знадобився референдум саме зараз

Усі попередні венесуельські лідери витягували на світ проблему Ессекібо у будь-якій складній для них внутрішньополітичній ситуації. Щоправда, до референдуму, який фактично легітимує всередині Венесуели майбутню анексію, справа поки не доходила. З іншого боку, становище Мадуро зараз дуже складне. Економіка в прірві, а з нею і його популярність, а наступного року очікуються президентські вибори. Зв'язавши себе особисто із питанням Ессекібо, Мадуро сильно пов'язує руки опозиції. Відтепер будь-яка критика на його адресу може інтерпретуватись як зрада національних інтересів. Ессекібо — єдина серйозна проблема у Венесуелі, яка здатна поєднати людей, незважаючи на всі політичні розбіжності.

І Мадуро зробив усе можливе, щоб прив'язати свій образ до повернення Ессікібо: він проводив уроки історії з телебачення і роздавав правильні карти, на яких Ессікібо була включена до Венесуели. Було також випущено й велику серію передвиборчих відеороликів, хоча виборчу кампанію ще не розпочато і дату виборів не призначено. На них венесуельські діти грають у лісах та водоспадах Ессекібо. Запустили та максимально розкрутили й пісню "Ессекібо — наше". "Це у ваших руках, співвітчизники", — каже Мадуро у цих відео. "Голосуйте п'ять разів за!".

Що зробить Мадуро

Безперечно, вибори – найважливіший фактор, який спонукав Мадуро зіграти на підвищення ставок. Але є нюанс: граючи на загострення саме зараз, він наражається на ризик повторного введення санкцій США на експорт нафти з Венесуели, пом'якшення яких почалося тільки в жовтні. Таким чином, крім передвиборних міркувань, Мадуро отримав і додатковий імпульс з боку, який спонукав його йти на авантюру. І тут не треба ходити далеко, щоб зрозуміти, звідки прилетіло: Мадуро штовхають із Кремля. Саме в Москві зацікавлені сьогодні максимально збільшити кількість тліючих регіональних конфліктів. Крім того, поновлення санкцій проти Венесуели послабило б санкції щодо російської нафти.

Тим не менш, з ймовірністю близькою до 100%, найближчим часом Мадуро не зробить жодних рішучих дій, обмежившись лише риторикою. Він давитиме на Гайану і, частково, на суд, загрозою анексії, спонукаючи Джорджтаун вимагати військову допомогу, і військову присутність. У Гайані вже заговорили про крайню бажаність появи на території країни іноземних військових баз – що, у разі згоди США (а більше там нема кому їх розмістити), дасть привід Каракасу звернутися з таким самим проханням до своїх союзників. Не так навіть до Росії, як до Китаю, який, таким чином, буде втягнутий у конфлікт. Ця комбінація настільки вигідна Путіну, що його авторство не потребує жодних додаткових доказів.

Сама Гайана протистояти агресії Венесуели не зможе. Бразилія підтягла свої війська до кордону з нею, але у Бразилії у цьому конфлікті свої інтереси. Вона може зіграти на будь-якій із сторін, і просто за себе.

Крім того, ситуація у світі змінюється, причому вона змінюється у бік загострення, і застосування військової сили вже не як виняткового, а цілком рутинного інструменту. Сьогодні витрати агресії та анексії будуть для Мадуро неприйнятно великі, але що завтра? Нарешті, можлива не анексія, а млявий прикордонний конфлікт, в який будуть втягнуті США. Причому цей конфлікт можна розв'язати і руками гайанських проксі, за цілком донбаським сценарієм. Знайти сотню продажних відморозків можна в будь-якій країні, і Гайана не виняток, а більше сотні їх і не потрібно. Серед іншого, під такий конфлікт можна запровадити у Венесуелі режим НП і взагалі зіскочити з виборів, якщо їхні результати вимальовуватимуться зовсім не на користь Мадуро.