Усім все одно. Як російська шпигунка євродепутатом стала
Чому історія про те, як депутат Європарламенту від Латвії 20 років шпигунила на користь ФСБ не стала європейською сенсацією?
Вона не лише не стала сенсацією, а взагалі нікого в Європі не зацікавила! Усі публікації про шпигунку Тетяну Жданок, що провалилася, вийшли російською мовою, лічене число — українською, і… і це все! У країнах Євросоюзу історія Жданок не викликала й натяку на інтерес. А це, своєю чергою, гарантує повторення подібних історій.
Що, власне, сталося?
Тетяна Жданок, у дівоцтві Хесіна, народилася 1950 року в Ризі, куди її батьків направили після закінчення Другої світової війни, заселивши їх на місце висланих/розстріляних латишів. Закінчивши фізмат Латвійського держуніверситету, вона, як і належить дитині з пристойної радянської сім'ї (а саме й тільки такими сім'ями і заселяли "Прибалтику", що добряче знелюдніла після радянського "звільнення") вступила до КПРС. Наприкінці 80-х років, вже з прізвищем чоловіка, почала боротися за збереження Латвії в СРСР. Приблизно тоді ж Жданок розлучилася, але стала змінювати прізвище. Швидше за все, тому, що на момент розлучення вона вже стала відомою у Латвії фігурою.
У незалежній Латвії Жданок продовжила боротьбу за збереження повного набору всіх реліктів СРСР: пам'ятники, освіту російською, зв'язку з Росією. У 2001 році стала лідером партії "Рівноправність", і як представник цієї партії — співголовою об'єднання ЗаПЧЕЛ ("За права людини в єдиній Латвії"), нині це "Російський союз Латвії" (РСЛ). У 2004 році вперше була обрана депутатом Європейського парламенту, і регулярно туди переобирається, будучи депутатом і зараз. У 2006-2014 роках — член Всесвітньої координаційної ради російських співвітчизників, які проживають за кордоном.
На міцні зв'язки Жданок із ФСБ ще у 2005 році вказувала Служба внутрішньої безпеки Естонії у своєму річному звіті, але тоді від нього відмахнулися, вважаючи докази недостатніми. І ось зараз у статті, опублікованій на The Insider, з'явилися вже достатні докази. Як виявилося, починаючи щонайменше з 2004 року Жданок працювала на ФСБ, зливаючи туди інформацію з Європарламенту. Вона також використала свої повноваження євродепутата для допомоги в інфільтрації до Європи кремлівської агентури. Жодним суперагентом під суперприкриттям вона не була, працювала практично відкрито і протрималася 20 років з єдиної причини: кацапських шпигунів у Європарламенті ніхто не вираховував, і тим більше не ловив.
Нині Жданок уже 73 роки. Вона перебуває у щасливому віці "бабуся старенька, у бабусі склероз, бабусі все одно", і, зважаючи на все, щиро не вважає свою діяльність шпигунством. Подумаєш, великі секрети – безплідна євробалаканина.
Треба визнати, що тут Жданок частково має рацію: справді, Європарламент — безплідна балаканина. Цілком не має поняття про заходи безпеки і готова з цієї причини легко віддатись будь-якому диктатору.
До речі, депутатські повноваження Жданок ще не закінчилися, і вона перебуває під парламентським імунітетом. Втім, коли вони закінчаться, з нею теж навряд чи зв'язуватимуться всерйоз. Подати їй повнорозмірну статтю про шпигунство досить складно, хоча те, чим вона займалася, — це саме шпигунство. Швидше за все, розслідування в Європарламенті зазвичай заговорять і спустять на гальмах, а в Латвії Жданок з великою ймовірністю не загрожує взагалі нічого, навіть формальне розслідування. Служба державної безпеки (СДБ) Латвії вже заявила, що оскільки її доведені дії припали на період з 2004 по 2013 рік, пред'явити Жданок фактично нічого. До 2016 року латвійське законодавство не передбачало кримінальної відповідальності за допомогу іноземній державі або іноземній організації, спрямованій проти Латвійської Республіки.
Так що в найгіршому для неї, і вкрай малоймовірному випадку, Жданок позбавлять громадянства і вишлють до Росії. І що?
Як правильно реагувати на це?
Проблема, очевидно, не в тому, як покарати Жданок, а в тому, як відгородити інститути ЄС від кацапського шпигунства та агентів впливу. І, якщо в 2013 році світ ще не дозрів для радикальних рішень у цьому питанні, то вже очевидно: їхній час настав. Необхідно терміново братися за прополку кремлівської п'ятої колони в країнах НАТО. Досить відразу її не виполоти, але для початку можна хоча б проредити. Так, щоби московські шпигуни хоч трохи побоювалися.
Потрібно сказати, що здорові голоси на цю тему вже пролунали. Депутати парламентської латвійської фракції "Об'єднаний список" закликали призупинити діяльність РСЛ. Що, безперечно, розумно.
Але РЛС — не єдина проросійська організація, яка легально діє у Латвії (про нелегалів говорити поки не будемо, тут би з легальними розібратися!). Вочевидь,що зупиняти потрібно дію всіх організацій, пов'язаних із Кацапстаном. І не лише у Латвії, а по всій Європі. Так само, як у країнах Антигітлерівської коаліції припиняли дію організацій, пов'язаних із Третім Рейхом. Без пред'явлення конкретних звинувачень – якщо доходило до конкретики, розмова була зовсім іншою. Просто тому, що такі зв'язки визнавали загрозу самі по собі. До речі, осіб із громадянством Третього Рейху, хай навіть емігрантів, у країнах, що воюють з Німеччиною, як мінімум, ставили на поліцейський облік — якщо взагалі не інтернували. Іншими словами, питання про широкий список заходів безпеки, які необхідно вжити щодо вихідців з Московії, має бути порушене на рівні, як мінімум, країн-членів ЄС (а також країн – членів НАТО). У випадку ЄС Європарламент — саме те місце, де таке питання може бути порушене. Але навіть розмови про це на загальноєвропейському рівні поки що немає.
Більше того, і в самій Латвії пропозиція ОЗ не викликала досить широкого та енергійного відгуку у суспільстві.
Таке нерозуміння того, що будь-які зв'язки з Росією сьогодні токсичні, і що носії таких зв'язків повинні як мінімум перебувати під щільним наглядом, а також, безумовно, видалятися з активної політики, з армії, з освітніх установ, з державної служби, з оборонних підприємств не може не турбувати. Військові експерти НАТО в один голос кажуть, що війна з Росією неминуча, і дають прогнози на термін її початку, починаючи з 2025 року.
Тим часом по всій Європі – і по всьому світу теж – вільно оперують десятки тисяч офіцерів російських спецслужб та сотні тисяч корисних ідіотів. Що стосується Жданок, то в ієрархії кацапських бісів вона займає проміжне становище: не офіцер, а й не корисна ідіотка. Жданок – цілком свідомий, переконаний ворог Заходу. І таких, як вона, на Захід запроваджено також сотні тисяч.
При цьому, на появу на Заході реінкарнації Джозефа Маккарті особливої надії теж немає, ні в США, що занурилися у своїх внутрішніх міжпартійних розбираннях, ні, тим більше, у неабияк підточеній московською агентурою Європі.
Схоже, що це ще один напрямок, на якому Україні слід вжити енергійних дій. Можливо, питання про повну заборону будь-яких політичних партій та/або організацій, чий зв'язок з Росією доведено, нашій делегації слід порушити на рівні ПАРЄ, якщо ми не представлені в Європарламенті. Звичайно, його там заговорять, але, принаймні, тема прозвучить – у якісь століття від ПАРЄ трапиться хоч якась користь.
Потрібно також звернутися до наших союзників, які входять до ЄС, із пропозицією порушити цю тему в Європарламенті. Потрібно підняти її на найближчому Рамштайні, і, безумовно, на найближчому саміті НАТО, в якому братиме участь Україна.
Історія з Тетяною Жданок – дуже тривожний дзвінок. Далеко не перший, але явно один із останніх. Європа ось-ось спалахне війною, це вже неминуче, і часу на те, щоб передушити кремлівську п'яту колону залишилося зовсім нічого. Тим часом проблема залишається в тіні, і ступінь її серйозності європейськими політиками все ще не усвідомлюється. Всім на неї просто … Ну, загалом ви зрозуміли.