Повернення Вершютца. Як раптом розсмокталася загроза для проросійського журналіста
Служба безпеки України відкликала заборону на в'їзд в країну керівника київського бюро австрійської телерадіокомпанії ORF Крістіану Вершютцу. Про це він написав на FB-сторінці, в підтвердження виклавши фото письмової відповіді СБУ на запит кореспондента німецького тижневика Zeit Хервига Хеллера.
"Заборона в'їзду вказаною особі скасовано у зв'язку з отриманням інформації про припинення існування обставин, на підставі яких був заборонений в'їзд, про що проінформовано Державна прикордонна служба України", - йдеться в листі, підписаному главою прес-служби СБУ Оленою Гитлянской. У той же час зазначається, що "у справі за позовом Вершютца до СБУ та Мзс судом визначений термін підготовки та подання відкликання позову до 23 квітня".
Це вкрай цікавий фінал (фінал чи?) історії, що почалася 7 березня. Тоді перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики Ольга Червакова, пославшись на свої джерела в СБУ, повідомила у Facebook, що Вершютцу на рік заборонили в'їзд в Україну через "загрози, яку він становить для національної безпеки". Днем пізніше служба підтвердила цю інформацію.
Правда, про загрозу нацбезпеці в її пояснення не було сказано ні слова. Навпаки, наводилися зовсім інші - гуманні - мотиви: турбота про безпеку журналіста, чиє життя - судячи з його інтерв'ю - могла бути в небезпеці. І "щоб уникнути можливих провокацій під час перебування австрійського журналіста в нашій країні СБУ, відповідно до законодавства", прийняла рішення "не пущать". Втім, те, що виглядає як визнання нездатності його захистити, має іншу природу.
У своєму пості Червакова написала, що Вершютц "висвітлював події в Україні, широко використовуючи штампи кремлівської пропаганди, тиражуючи фейки від Russia Today", і порушував режим перетину кордону - їздив у Донецьк, Луганськ і Крим з Росії.
Що ж, у репортажах Вершютца можна побачити якщо не симпатію до Росії і сепаратистам, то цілком доброзичливий нейтралітет. Сюжети з Донецька - за підсумками "референдуму", про похоронах Захарченко, інтерв'ю з Пушилиным і Медведчуком, пасажі про те, що "лише Путін повністю реабілітував татар в (окупувала Крим. - ред.) Росії стало можливим будівництво центральної мечеті", а також заяви про розгул ультранаціоналізму, безумовно не могли викликати до Вершютцу симпатій з боку патріотично налаштованої частини українського суспільства.
Тобто пригадати є що. Тоді чому СБУ не скористалася цим аргументом? Не знайшла доказів, які можна чітко атрибутувати (так, в одному з його репортажів, приміром, є кадри поїздки по Керченського мосту, але він їхав, встановити важко)? Або можна, але з ризиком для джерел інформації? Чи справа в прагненні уникнути звинувачень у цензурі і наступі на свободу слова? Сам-то Вершютц, до речі, категорично стверджує, що ніяких українських законів не порушував.
Втім, можливо, все набагато простіше. Від Вершютца, схоже, спробували позбутися. Причому справа може бути не стільки в ретрансляції меседжів з-за поребрика, скільки головного болю, яку Вершютц доставляв командування Об'єднаних Сил. До речі, перед забороною на в'їзд в Україну йому не продовжили акредитацію в зоні ООС - як і іншим членам його команди, до речі. Власне, тут резони цілком зрозумілі: зайві очі і вуха, яких неможливо контролювати, у зоні бойових дій військовим не потрібні. І це якраз та незручна ситуація, коли прагнення прикрити начальницькі тили дуже важко відокремити від турботи про безпеку бійців і про імідж країни на міжнародній арені. Іншими словами, маса випадків, коли "нейтрали" з міжнародних організацій і "незалежні" журналісти вільно чи мимоволі зливали інформацію ворогу, ні відсутність у Вершютца лояльності до України (до речі, типове і для представників австрійського істеблішменту, давно і на різних рівнях має ґешефти з Росією) не скасовують того факту, що на нашій стороні вистачає косяків. Які від уваги преси, природно, краще приховувати.
Витончене, як ймовірно, здавалося брали його, рішення обернулося скандалом. За Вершютца заступилося австрійське зовнішньополітичне відомство, а його керівник, високо цінує путінське вміння танцювати, Карін Кнайссль погрожувала винести питання про "неприпустимою в Європі цензурі" на обговорення на рівні глав Мзс ЄС. Викликаний на килим українського посла у Відні Олександру Щербе попрекнули тим, що цей крок суперечить цінностям Угоди про асоціацію з ЄС.
Висловила своє обурення ОБСЄ. Виступили з відповідним комюніке і в Брюсселі: "Ми очікуємо, що будь-які такі рішення будуть включати ретельне розгляд прав на свободу вираження думок. Ми також очікуємо, що українська влада утриматися від введення будь-яких непотрібних обмежень на вільний потік інформації та свободу ЗМІ".
Загалом, Києву, з усією очевидністю, довелося капітулювати. СБУ ж, як наслідок, тепер виглядає відверто нерозумно. Адже виходить, що, по-перше, загроза з річним розрахунковим терміном дії розсмокталася протягом місяця (Не второпаю: у нас скінчилися вершютцовские "воєнізовані ультранаціоналісти"? Або перестали представляти небезпеку для журналістів?). По-друге, далеко не факт, що після такої перемоги або сам Вершютц, або юристи ORF не захочуть влаштувати службі - а опосередковано і українському керівництву - показову порку в суді - і, незалежно від шансів підприємства на успіх, - в ЗМІ. Про "тріумфальне повернення свободи слова" можна і не говорити: без того ясно, що прецедент Вершютца розв'язує руки та іншими більш-менш публічних персонажів, "скривдженим" СБУ. За фактом, це чергова поразка в інформаційній війні, викликана недооцінкою цілі і вкрай обмеженим горизонтом планування.
