Діди дістали. - Чи змінить принц Різу в Ірані режим аятолл
Протестний перформанс в Ірані не тільки вплинув на фундамент регіональної та внутрішньої політики, але й витягнув на світ ще один фактор, який в перспективі може знову залишити клерикалів без порції нервових клітин. За умови, звичайно, що момент ще не втрачено. Справа в тому, що практично відразу після початку демонстрацій, які призвели до загибелі 22 людей і затримання, за деякими даними, 3,7 тис. учасників мітингів, на підмостках опинився шахзаде Реза Пехлеві — наслідний принц шахиншахского держави Іран, позбавлений права на владу в результаті Ісламської революції 1979 р.
Син останнього шахіншаха
Реза Пахлеви нині є главою будинку, який правив Іраном з 1925 р. Народився він у 1960 р. Первісток шахіншаха Мохаммада Рези Пехлеві і Фарах Пехлеві. По закінченні школи, як це часто бувало серед членів монарших сімей Близького Сходу, вирішив пробувати свої сили на військовому поприщі. Якщо Абдалла II, король Йорданії, спочатку служив у бронетанкових військах, то юний Реза Пехлеві став молодшим офіцером імперських ВПС Ірану. У 17 років, тобто за два роки до Ісламської революції, відправився в США на льотну стажування, рік провчився в приватному Массачусетському коледжі Вільямса, але екстрено повернувся, так як Іран почало лихоманити через заворушення.
На батьківщині кронпринц пробув недовго. Революція змусила рятуватися втечею всю родину, включаючи хворого на рак батька. Мохаммад Реза Пехлеві довгий час лікувався в Єгипті, Мексиці, США, але все ж помер в 1980 р., а син очолив будинок, будучи у вигнанні в Каїрі. Через деякий час сім'я переїхала в Штати, де Реза Пехлеві навчався в Університеті Південної Каліфорнії і пройшов програму підготовки пілотів ВПС США. Нині він живе в Меріленді з дружиною і трьома дочками, одну з яких назвав на честь матері. З Ірану бігли також його брат Алі Реза Пехлеві і дві сестри — Фарахназ і Лейла. Принцесу Лейлу знайшли мертвою в її будинку у віці 31 року у 2001 р., а брат покінчив з собою десять років потому.
Тому Пехлеві, по суті, єдиний претендент на трон. Йому 57, за межами Ірану шахзаде прожив більшу частину життя — 38 років, проте не залишає надії, що зможе повернутися якщо не до влади, то хоча б долучиться до повалення клерикального режиму.
Він не вперше дає про себе знати. Насправді Пехлеві періодично говорить про зміни в Ірані та необхідності демонтажу чинного режиму. Особливо кронпринц активізувався на тлі "Зеленої революції" 2009 р., коли іранці вийшли на вулиці проти президента Махмуда Ахмадінежада. Тоді Пехлеві говорив про реформи під час візитів, зустрічей, інтерв'ю у 2009, 2010, 2011 рр ..
Останні події в Ірані також явно надихнули Пехлеві. Причому не останню роль зіграв і характер антиурядових виступів. Якщо вісім років тому протести сконцентрувалися в Тегерані, то зараз вони менш численні, але мають більш широку географію — демонстрації проходили в 80 містах і населених пунктах.
Пехлеві дає одне інтерв'ю за іншим. І посил цих виступів гранично зрозумілий: "Я спадкоємець трону і можу очолити повалення нинішнього режиму". У Вашингтоні 7 січня він заявив турецької Hurriyet, що є "голосом об'єднання Ірану". Досить гучну заяву, між іншим. Але шахзаде розумний, а тому з роками став більш стриманий в демонстрації амбіцій. В останньому інтерв'ю, яке давній критик іранської теократії дав Associated Press, він спирався не на особисті домагання, а в першу чергу на позицію іранського народу. "Цього (зміни режиму. — "ДС") не відбудеться, тому що про це говорять США, або англійці, або саудівці, або ізраїльтяни. Це станеться, бо так хоче іранський народ", — говорить він журналісту AP в столиці Сполучених Штатів.
Він також закликає, охрестивши нинішню владу узурпаторами, що взяли іранців "в заручники", повернути країну. Але при цьому не претендує, принаймні відкрито, на роль двигуна революції, скромно відзначаючи, що він, по-перше, відстоює інтереси Ірану за кордоном, лобіюючи нові санкції проти клерикалів, а по-друге, звичайно, є носієм монархії, і якщо іранці попросять, то...
У главу кута ставить створення парламентської республіки або ж конституційної монархії. Щоб не злякати потенційних прихильників або ж їм рухає чистий реформізм. Секуляризм і демократія, на яких наполягає шахзаде, можуть залучити молодих учасників протестів. До того ж на мітингах лунали слова підтримки на адресу спадкоємця трону. Звичайно, серед демонстрантів мало або взагалі немає тих, хто застав період монархії, а тому їм може здаватися, що тоді трава була зеленіша. Що Пехлеві відразу просік. Він визнає фактор такого роду ностальгію і очевидно використовує його.
А що США?
Питання в тому, чи зможе шахзаде посприяти повалення нинішнього режиму з подальшим приходом до влади, стане один із символів без дивідендів особисто для себе або ж і зовсім замовкне до чергової бучі. А ось у Вашингтоні явно можуть зробити (або вже зробили ставку) на Пехлеві, пам'ятаючи про плідну співпрацю з його батьком.
Правління Мохаммада Рези Пехлеві оцінюється неоднозначно. З одного боку, були і репресії, була і секретна поліція монарха САВАК. З іншого — останній монарх Ірану давав величезні преференції іноземним нафтовим компаніям. Тобто, не було ніякого контролю над американським і британським бізнесом. Що в підсумку призвело до спорадичним заворушень з боку іранців, які вимагали націоналізації галузі, яка тоді перебувала під контролем у першу чергу британської корони — через Англо-іранську нафтову компанію (АИНК). В результаті рух за націоналізацію очолив нащадок династії Каджарів, яка правила до Пехлеві, — Мохаммед Мосаддык, очолив уряд. Шахіншах був змушений на час сховатися в Римі. Повернувся він після повалення Мосаддика в рамках американо-британської спецоперації "Аякс" (у британців — "Штурхан"), яку реалізували ЦРУ і Секретна розвідслужба (SIS) у 1953 р. В крісло прем'єра сіл "свій" генерал Фазлолла Захеді, а Пехлеві повернувся на батьківщину. Влада була знову в руках людей, готових ділитися своїми вуглеводнями.
Інша справа, що репутація шахіншаха була підмочена. І тому через 16 років переміг ісламський лівий популізм. У спадкоємця ж гарне реноме. Він був молодий, коли проходила Ісламська революція. У непотизм не вляпався. Пехлеві навіть просив аятол дозволити йому боротися з Іраком в якості пілота. По-друге, він застовпив роль монарха-модернізатора. По-третє, користується широкою підтримкою серед іранської діаспори в США, особливо серед тих, хто втік від Ісламської революції.
Є шанси, що молоді іранці візьмуть наведені Пехлеві в приклад Нідерланди або Великобританії, де діє конституційна монархія. Але є й перешкоди — десятки років на чужині та пропозицію кронпринца дати амністію військовим і парамилитарным силам начебто Корпусу вартових Ісламської революції, щоб ті перейшли на бік демонстрантів. Для подолання цих факторів потрібні серйозні ресурси, які цілком може надати Вашингтон, щоб зменшити кількість загроз на геополітичній арені.
Аятолла не до того
На руку Пехлеві може зіграти те, що духовний лідер Ірану Алі Хаменеї і президент Хасан Рухани ще не відійшли після протестів. Тегеран стверджує, що "заколот" пригнічений. Навіть якщо це й так, що немає ніяких підстав стверджувати, що остаточно і безповоротно. Новий спалах цілком може бути викликана стратою лідерів мітингів або ж просто вимогою відпустити затриманих протестувальників, які, може, і висували політичні гасла, проте їхні економічні претензії адже цілком обгрунтовані. Корупція зростає, безробіття теж, а влада веде війну в Сирії та Ємені.
І ще. Ресурсів в іранського керівництва для активної зовнішньої політики стає все менше. Так і буває в передреволюційний час, коли прорахувати ситуацію, поки революція не прийшла, вкрай важко. І в цій ситуації режиму доводиться ще шукати час і можливості для реакції на регіональні виклики. Наприклад, дуже вдало для себе, так і для Пехлеві, вибрав момент президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган, щоб зміцнити свої позиції в Сирії. Не просто так він спершу назвав Башара Асада "терористом" після тривалого пом'якшення риторики, а потім і МЗС Туреччини викликав "на килим" послів Росії та Ірану у зв'язку з заходом сил Асада в зону деескалації в Ідлібі. І Москва і Тегеран зараз зайняті: перша — виборами і прийдешнім санкційних подарунком від мінфіну США, другий — придушенням протестного руху. Тому, як висловився в інтерв'ю AP Пехлеві, може бути, насправді "прийшов час".
