Війна тільки починається. США вмили руки
З початку обстрілу російських Авдіївки, тобто з минулого неділі, пройшло вже достатньо часу, щоб зробити деякі висновки.
Куди все йде?
Фактично Росія відновила активну війну. В третій раз. Перша активна фаза війни завершилася Мінськом-1, друга – Мінськом-2 (і окупацією Дебальцеве). Безсумнівно, Путін почав нову активну фазу війни, щоб отримати Мінськ-3 в максимально вигідному для себе варіанті. Якщо він відвоює нові території (ті ж Авдіївку, Мар'їнку, Красногорівки, що лежить за ними Курахове з Курахівської ТЕС), це буде додатковий бонус – і додатковий аргумент у примусі України до Мінська-3 на путінських умовах.
Чому саме зараз?
У Путіна змінилася концепція очікувань від нового президента США. Під час передвиборчої кампанії і в перші два місяці після перемоги Дональда Трампа господар Кремля розраховував, що Трамп піднесе йому Україну на блюдечку: зніме санкції з РФ і скрутить будь-яку допомогу Україні (включаючи і допомогу через МВФ). Нема чого тріпається, коли удача сама йде в руки.
Але в новому році поступово ставало все ясніше, що Трамп не буде поспішати вирішити українське питання на користь Кремля. І в якийсь момент (можливо, після телефонної розмови з Трампом) Путін обрав нову концепцію. Він перестав чекати від Трампа швидких рішень – навпаки, він став чекати від нього відсутності рішень протягом досить тривалого часу. Достатнього для того, щоб російське наступ на Донбасі призвело до нового успіху, а Путіну за це нічого не було.
Чому Путін впевнений? Чого можна чекати від Трампа?
На ці два питання – одна відповідь. Від Трампа зараз можна чекати тільки слів. Тому Путін і впевнений у своїй безкарності.
Те, що від нової адміністрації США можна чекати тих слів, які приємні Україні і неприємні Кремлю, підтвердилося вже в четвер 2 лютого, коли Ніккі Хейлі, призначена Трампом на посаду постійного представника США в ООН, виступаючи під час ініційованого Україною відкритого засідання Ради безпеки ООН, заявила, що "важке становище у східній частині України вимагає чіткого і рішучого засудження дій Росії". "Схоже, новий представник США в ООН прийшла з текстом, який написала їй Саманта Пауер", – розлючений у Москві глава сенатського комітету з інформполітики вірний путінець Пушков. І правда, Хейлі дивилася в Радбезі ООН на російського постпреда Чуркіна точнісінько таким поглядом, як і її попередниця Пауер.
Але з цього зовсім не випливає, що команда Трампа зараз готова чи буде готова в найближчому майбутньому на щось більше, ніж слова. Команда Барака Обами була готова, і Путін це знав. Господар Кремля боявся двох загроз: відключення російської банківської системи від SWIFT і нафтового ембарго. Причому друга загроза йому була навіть більш страшна.
Зараз Путін упевнений, що Трамп не захоче навіть вдаватися до цим загрозам і тим більше їх реалізовувати. Точно так само, як Трамп не буде скасовувати ті санкції, які вже стягнуто і діють. І ось це очікування від Трампа відсутності будь-яких рішень – як негативних, так і позитивних для Кремля – викликало у Путіна спокуса скористатися моментом. Справді, раз за "задоволення" (війну проти України) "сплачено" (збитком від санкцій, від російських антисанкций і від падіння цін на нафту і газ), то чому б не отримати максимум задоволення за ту ж ціну.
Є червона лінія?
Звичайно, Путін не впевнений, що він може зараз робити з Україною все, що забажає. Наприклад, скинути атомну бомбу на Київ або піддати бомбардуванню з повітря українські військові частини та підприємства ВПК, або почати наступ на Харківщину, Сумщину, з Криму на Херсонщину. Путін розуміє, що він може почути від Трампа: "Я не хотів, але ти мене змусив покарати тебе".
Але Путін впевнений, що він цього не почує, якщо обмежиться наступом на Донбасі. Більше того, він цілком може бути впевнений, що після бійні в сирійському Алеппо ніякі жахи на українському Донбасі не розбурхають ні Європу, ні тим більше США. Іншими словами, рік тому червона лінія лежала біля позначки "багато загиблих цивільних", а зараз вона біля рівня "відкрите вторгнення" або навіть десь за ним.
Що робити Україні?
Ми будемо продовжувати робити те, що робимо – воювати. Відображати російську агресію. Зараз ми можемо розраховувати тільки на себе. Ні Трамп, ні хто інший нам не допоможе ні летальним зброєю, ні навіть кредитом на його закупівлю.
Але навіть у цих умовах ми здатні зруйнувати плани Путіна на вигідний йому Мінськ-3. І чим сильнішим буде наш опір, тим швидше зачиняться нинішнє вікно можливостей для Путіна.
