Війна смислів. Як московити намагаються уникнути нового Нюрнберга для себе

ДД РФ, зрозуміло, неможливо запідозрити у добрих намірах — але тут важливі деталі, і без цитат із одноголосно ухваленого документа не обійтися. Для нас суттєві три уривки його тексту:

"Державна Дума Федеральних Зборів Російської Федерації вважає принципово важливим дати судово-правову оцінку воєнних злочинів і злочинів проти людяності, скоєних під час Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 років владою й збройними силами, включаючи війська СС, Німеччини та її союзників — Італії Румунії, Словаччини, Фінляндії, Хорватії, їх пособниками — озброєними підрозділами, сформованими на територіях Бельгії, Іспанії, Нідерландів, Норвегії та інших держав, добровольцями з Австрії, Данії, Латвії, Польщі, Франції, Чехії та Естонії, а також зрадниками окупованих територій, які присягнули на вірність гітлерівському режиму.

"Ухвалені останніми роками судами Санкт-Петербурга, Республіки Крим, Краснодарського і Ставропольського країв, Білгородської, Брянської, Ленінградської, Новгородської, Орловської, Псковської і Ростовської областей рішення однозначно кваліфікують злочинні дії гітлерівців та їхніх пособників як геноцид національних, етнічних і расових груп, що являли собою населення СРСР, — народів Радянського Союзу. Ці судові рішення є логічним продовженням вироку Нюрнберзького трибуналу та рішень наступних судових процесів над нацистськими злочинцями та їхніми пособниками, в ході яких були засуджені, зокрема, особи, вина яких полягала у постачанні гітлерівських військ смертоносною зброєю".

"Особливо цинічно виглядають спроби сьогоднішньої влади Німеччини просувати брехливу тезу про нібито спільну відповідальність і тотожність гітлерівської Німеччини та СРСР, а також прагнення перекласти на нашу країну провину Німеччини за розв'язання наймасштабнішого і найкривавішого конфлікту в новітній історії людства. Одним із наочних прикладів цього є ухвалення Бундестагом 30 листопада 2022 року антиісторичного русофобського акту — резолюції про визнання масового голоду на території Української РСР у 1932 і 1933 роках "геноцидом українського народу". Будь-які аргументи про невибірковість цієї трагедії, що сталася не лише в Україні, а й на значних територіях Поволжя та Казахстану, відкидаються на догоду політичній кон'юнктурі.

При цьому влада Німеччини цинічно ухиляється від будь-яких кроків щодо увічнення пам'яті мільйонів мирних радянських громадян, які стали жертвами її "тотальної війни" на Східному фронті, і послідовно відмовляється від здійснення компенсаційних виплат мешканцям блокадного Ленінграда".

Загальний перебіг рашистської думки

Все примітивно та стандартно. ДД РФ намагається зробити серію таких кульбітів:

- Вирвати "велику вітчизняну війну 1941 — 1945 р.р." із контексту Другої Світової війни 1939-45 р.р. для приховування військового союзу Німеччини й СРСР та радянських злочинів, скоєних у цей період;

- прикрившись рішеннями Нюрнберзького процесу, дистанціювати СРСР від Третього Райху, відвівши в тінь радянські військові злочини 1941-45 років, і наступні, аж до розпаду Варшавського блоку;

- замазати "співпрацею з нацизмом" представників національно-визвольних рухів, що боролися проти радянської окупації;

- ототожнити військово-технічну та іншу допомогу, яку сучасні демократії надають Україні, з постачанням зброї та ресурсів Третьому Райху;

- легітимувати анексію Криму.

Є й низка другорядних задач, але заглиблюватись у них ми зараз не будемо.

При цьому просто відмахнутися від ухвали було б неправильно. Російська Федерація повсюдно визнається державою, а не ОЗУ, що контролює захоплену територію. Є членом ООН та постійним членом Радбезу, тобто де-факто визнається і спадкоємицею державності СРСР. Це означає, що навіть найбезглуздіший документ, породжений держорганами РФ, не може бути просто відкинутий як юридично нікчемний. З Третім Райхом, до речі, було те саме, в тому числі і в ході Нюрнберзького процесу.

Юридичного механізму визнання держави злочинною та її подальшої делегітимації сьогодні немає. Його, та багато чого ще, необхідного для розрулювання російського питання, доведеться створювати по ходу справи та ad hoc. Деякі підходи були зазначені у попередній статті.

Цитована ухвала ГД – привід поговорити про конкретні кроки.

Чим слід відповідати Україні

Єдиним прецедентом, на який можна спертися, є Нюрнберзький процес – на нього намагаються спиратися й росіяни. Але росіяни оперують лише його підсумками, вирваними із контексту процесу. Підсумки ці, до речі, спірні, а сам процес значною мірою був, по суті, злитий і програний звинуваченням. Насамперед, з тієї причини, що до участі в ньому були допущені представники СРСР, та й європейські країни щодо співучасті з обвинуваченими перебували у вразливій позиції. Для нас важливо те, що СРСР у Нюрнберзі не був ані виправданий, ані засуджений — він просто залишився за рамками звинувачень. Відсутність юридичного рішення відкриває можливість для порушення нової справи та застосування до аналізу дій СРСР і РФ підходів, використаних у Нюрнберзі — нехай і не завжди успішно.

Йдеться насамперед про позицію Роберта Джексона, відповідального за звинувачення з боку США, центральним пунктом якого була концепція держави, створеної для війни. Через низку причин, що не залежали від Джексона, ця концепція, яка мала чудові перспективи для обґрунтування позиції звинувачення, була розмита і не набула належного розвитку. Але ніщо не заважає повернутися до неї під час підготовки Міжнародного трибуналу над Росією.

При цьому Україна, незалежно від формальної участі у цій підготовці, як жертва російської агресії та численних воєнних злочинів, не тільки може, а й має ставити жорсткі питання на рівні Верховної Ради. А також, причому, в обов'язковому порядку, відповідати на псевдоюридичні інсинуації ДД РФ, на кшталт згаданої ухвали. В іншому випадку російська сторона зможе безперешкодно включати ці документи до лінії захисту на майбутньому трибуналі за злочин агресії, а також використовувати їх із пропагандистською метою просто зараз.

З чого почати?

На щастя, плацдарм для наступу на Московію, яка взяла собі ім'я "Росія" настільки давно, що щиро вважає його своїм, є, і вже чималий. Але дещо фрагментарний та невпорядкований. Необхідно провести його ревізію і почати доповнювати ланками, що бракують, об'єднуючи в єдине ціле. Що ми вже маємо – і чого ще немає?

Є рішення низки країн щодо визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом. Ось, до речі, хороша новина: 9 березня до країн, які його визнали, приєдналася Бельгія. Немає спільного документу, підписаного всіма країнами, які визнали Голодомор геноцидом, відкритого для подальшого підписання новими.

Є рішення низки країн та міжнародних організацій щодо спільної відповідальності СРСР та Німеччини за розв'язання Другої Світової війни. Немає спільного документу, що об'єднує позиції всіх, хто її визнав, а також відкритого для нових підписантів.

Є постанови парламентів незалежних держав, зокрема колишніх республік СРСР та країн Соцтабору про різні злочини, скоєні СРСР на їхніх територіях. Немає спільного документу, що підсумовує ці постанови, і закріплює їх взаємне визнання.

Є петиція про перейменування в українських офіційних документах Росії на Московію. Немає законопроекту з історичним обґрунтуванням такого кроку, а згодом і закону, прийнятого ВР. А наступним за ухваленням такого закону кроком має стати міжнародна конференція дипломатів, юристів та істориків із роз'ясненням української позиції та пропозицією до неї приєднатися. Хтось приєднається, хтось ні. Якщо правильно взятися за справу, хтось таки напевно приєднається – а отже, має з'явитися ще один спільний документ. Звісно, відкритий для нових підписантів.

Назва – справа серйозна. Он яка заруба була через "Македонію", і зовсім не на порожньому місці. А історія з "Росією" на два порядки серйозніша. Коли підписів буде достатньо, можна почати позиватися за право на назву "Росія". Тут важливо не виграти, а не програти — і забезпечити максимальну тривалість такого процесу, вичавивши з нього все можливе. Адже можна забороняти використання слова "російський" у назві товарів і на рівні окремих країн. Зрештою, московити заборонили "шампанське" якщо воно не "радянське" — чому б не відповісти їм тим самим?

Зрозуміло, що в Москві істеритимуть і кричатимуть, що все це дарма. Та вода камінь точить, а правильно підготовлені папери крок за кроком готують успіх на Міжнародному трибуналі.

Російська Федерація посіла місце СРСР в ООН – із надзвичайно грубим порушенням статуту цієї організації, але це нині не так важливо. Важливо, що РФ продавила це рішення, тобто оголосила себе спадкоємицею СРСР. Отже, і відповідальність за злочини, скоєні СРСР, вона теж успадковує. Як там у нас справи із загальним списком злочинів СРСР, про який йшлося вище? Зростає?

Так, діючи крок за кроком, можна підійти до концепції Джексона вже на новому рівні. Навіщо було створено СРСР? Для "світової революції"? Ну от вам і держава, створена для війни та для фізичного знищення цілих соціальних груп населення. І етнічних також: скільки там у нас уже набігло визнаних геноцидів – за умови, що в цьому напрямі велася системна робота? Зокрема й за принципом "ми визнали ваш геноцид – ви визнали наш" – чому б і ні. І нічого, якщо не одразу на рівні парламенту. Можна розпочинати і з громадських організацій. Національних, а згодом і міжнародних. Україна, до речі, цілком могла б задати тон, визнавши геноцидом голодомор у Казахстані 1932-1933 років. Через очевидні причини він поки що не може виступити з відповідним зверненням до світової спільноти, але запит на таке визнання серед казахів великий.

Про тотожність "-ізмів"

Тут питання впирається у визначення, яких у загальному вжитку сьогодні немає. Спробуйте знайти точні визначення "нацизму", "націонал-соціалізму", "соціалізму", "фашизму" — і вас накриє вал порожньої балаканини і нескінченних нюансів, що не дають виразної картини. Але, хоча точних визначень немає, є відомі явища, спільність яких очевидна. Найяскравіша з видимих рис – знищення особистих і громадянських свобод, хоча й під різними приводами. І саме на межі XIX і XX століть та зламах двох світових воєн ці явища особливо широко поширилися світом. Випадковість? Ні, звісно – надто багато випадковостей. Це єдине явище, із спільним генезисом: неофеодалізм.

Жодних загадок у неофеодалізмі немає: щоразу, коли крах феодальної держави призводить до загибелі її еліт, а нові, ліберально-капіталістичні еліти, здатні побудувати принципово іншу систему влади, з урахуванням рівності власності перед законом, відсутні чи слабкі, відбувається відкат до феодальних порядків без феодальних класів, чия поведінка диктується рамками традицій та корпоративної етики. Їх заступають бєспрєдєльщики з низів, що легітимують себе у владі, шляхом роздмухування ненависті до окремих груп населення: соціальних, національних, релігійних, етнічних, расових, ідеологічних (або до кількох відразу), і згуртування решти — більшої частини населення, за допомогою образу спільного ворога, що підлягає знищенню.

Знищення спільного ворога оголошується найважливішою метою, заради якої слід залишити осторонь усі інші суперечки, які нікуди не зникають, а просто заганяються під спуд. Поглянувши на СРСР, на Третій Райх, на КНР часів Мао і на безліч інших людожерських режимів (часом буквально, і СРСР був одним з них: протягом радянської історії канібалізм був частим явищем, зокрема, до того ж, неодноразово, і в Петрограді/ Ленінграді) ми побачимо цю ж схему, ту саму, з непринциповими місцевими відмінностями. Цю ж схему ми бачимо і в сучасній Московії, де об'єктом знищення стали "ліберали" і українці, і в сучасній КНР, і в КНДР, і в Ірані — у всіх чотирьох країнах, які гуртуються зараз навколо Китаю в новий неофеодальний союз, аналогічний за сенсом союзу, що згуртувався навколо Німеччини Гітлера. Щоправда, Китай дуже промислово розвинений, і є шанс, що в повному обсязі цей союз не відбудеться. Але ж і Німеччина за Гітлера теж була однією з найпросунутіших економік світу.

І якщо щодо Китаю ще можливі певні сумніви: потрапить він у цю пастку чи вислизне з неї, то щодо сучасної Московії сумнівів немає. Вона вже там, і нікуди не подінеться. Як немає сумнівів і щодо СРСР: так, сталінізм був соціально тотожний гітлеризму, а дрібними відмінностями можна знехтувати. В усіх випадках найкращий опис такого суспільства дає оруеллівська "Ферма тварин", і ця спільність може слгугувати ще одним доказом. І, якщо ми вже заговорили про сучасну Московію, варто нагадати, що неофеодалізм апріорі і антиетнічний, і антиліберальний. Як наслідок, нацистська спільнота не може бути "народом" ні в етнічному, ні в громадянському значенні. Відтак, сучасні "росіяни" ні етносом, ні громадянським суспільством, не є. Росіяни і є нацистами саме тією мірою, якою вважають себе росіянами.

Все це досить очевидно та легко доводиться. Але методи утоплення будь-яких доказів у нестримній демагогії, грі на емоціях та інформаційному шумі в наші дні досягли досконалості. Просто так кремлівську стіну не пробити, до того ж у московитів, що засіли за нею, знайдеться чимало захисників та союзників. Потрібна спочатку військова перемога, або щонайменше військово-економічна — як була переможена Німеччина у Першій світовій, хоча бої точилися на території Франції та Бельгії. А потім обов'язково добивання на Міжнародному трибуналі. Там і знадобиться безліч документів – таранів для остаточного ідейного та юридичного розгрому московитів.

Інакше, на жаль, ніяк. І це довгий шлях, який треба розпочинати з малих кроків. От навскидку: чому б ВР не ухвалити по-швидкому постанови про юридичну нікчемність рішення ДД РФ, оскільки там згадуються " суди Республіки Крим", незаконно анексованої Московією? Просто для розминки, не роблячи паузи на підготовку розгорнутої відповіді, яку можна дати пізніше. Маленький крок? Так. Але дорога до розгрому Московії вся складається з таких кроків. Ні воєнна, ні економічна перемога не забезпечать нам сталого світу, якщо Москва не буде не просто добита, а вщент випалена юридично.

Сьогодні наше суспільство, пройшовши тривалий шлях пострадянської еволюції, вже цілком готове до такої сутички — і це тішить. Згідно з січневим опитуванням Київського Міжнародного інституту соціології, 85% українців вважають, що СРСР був серед країн, які розв'язали Другу світову, зокрема 50% вважають його головним винуватцем; 64% згодні з тим, що Україна була колонією Російської імперії, 63% вважають найближчим нам народом – поляків (росіян – 12%, білорусів – 2%). Безперечно, ми готові почати з московитами війну смислів — і перемогти.