Війна резолюцій ООН. Як Росія та Захід ідеологічну та цивілізаційну межу провели

Генасамблея ООН стала полем бою для учасників війни резолюцій та майданчиком для просування Росією спотворених наративів. У Нью-Йорку вчора було прийнято загалом 59 резолюцій, з яких дві стосувалися України та Росії.

Шоста кримська

65 голосами "за" Генасамблея проголосувала за резолюцію "Ситуація з правами людини у тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна", співавторами якої виступила 41 держава.

Документ має відмінність від попередніх – він ще більш деталізований та ґрунтовний.

З пояснення голови української дипломатії Дмитра Кулеби ми дізналися:

• Росія визнана відповідальною за дотримання прав кримських татар і має скасувати вироки щодо них.
• Від Росії вимагають припинити затримання та арешти мешканців півострова.
• РФ має звільнити: Еміра-Усеїна Куку, Галину Довгополу, Сервера Мустафаєва, Владислава Єсипенка, Нарімана Джеляла та ін.
• Росію закликають припинити політику примусової зміни демографічного складу Криму.
• Резолюція засуджує Всеросійський перепис населення.
• Росія як держава-окупант відповідає за забезпечення кримчан прісною та питною водою.
• Резолюція закликає країни — члени ООН співпрацювати в рамках Кримської платформи.

Кількість тих, хто підтримав і виступив проти резолюції, зросла порівняно з 2020 р. за рахунок тих, хто тоді утримався від голосування.

Так, минулого року "Кримську резолюцію" підтримали 63 країни, тобто, на дві менше, але й проголосували "проти" цього року 25 держав — членів ООН порівняно з 22 2020-го.

Зокрема, це, зрозуміло, Росія та її друзі, партнери, сателіти, ситуативні союзники: Китай, Білорусь, Вірменія, Венесуела, Сербія, Сирія, Іран, Казахстан, Індія, Саудівська Аравія, Філіппіни; партнери партнерів (Китаю – Киргизстан); а також ряд країн Африки та Латинської Америки, у тому числі ті, хто не проти поторгувати своїм суверенітетом або ж щільно "підсапується" російськими найманці з ПВК "Вагнер".

До "новачків" можна віднести Саудівську Аравію, яка, незважаючи на досить високий рівень співпраці з Києвом та його головним союзником – США та голосування "за" резолюцію щодо Криму у 2020-му, цього року раптово змінила своє рішення.

Причин тому може бути кілька. По-перше, інтерес до російської пшениці, постачання якої розпочалося минулого року. Втім, Україна аналогічно 2020 р. через 12 років відновила експорт зернових до Саудівської Аравії.

Нинішнього року, згідно з офіційною статистикою, і РФ, і Україна поставили приблизно однакові обсяги пшениці саудитам (близько 120 тис. тонн). Отже, експорт зернових – не основна причина.

Нею може бути підписання Москвою та Ер-Ріядом 23 серпня, за день до Дня незалежності України, угоди про військове співробітництво на полях російської виставки озброєнь.

З іншого боку, угода про оборонне співробітництво діє і між Україною та СА, підписана вона у 2020 р. Але, мабуть, або в Києві недопрацювали (адже Україні є що запропонувати саудитам), або ж Шойгу зміг спокусити кронпринца Мохаммеда бін Салмана продукцією російського ВПК, незважаючи на його технологічне та матеріальне просідання.

Як би там не було, Ер-Ріяд цього року прийняв бік Росії. І не лише за "Кримською резолюцією", а й за тією другою резолюцією, згаданою на початку статті.

Дегероїзація нацизму

З ініціативи РФ до ГА ООН було внесено та проголосовано 130 голосами резолюцію "Боротьба з героїзацією нацизму, неонацизмом та іншими видами практики, які сприяють ескалації сучасних форм расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов'язаної з ними нетерпимості".

Проти проголосували лише дві держави – США та Україна. Обережнішу, але промовисту позицію зайняли 49 країн. Вони утрималися. Промовистість позиції полягає в тому, що її вирішили дотримуватися здебільшого країни, які традиційно відносяться до західної цивілізації (за рівнем розвитку, дотримання прав і свобод, за сповідуваними ними цінностями) – Європи, Північної Америки, Тихоокеанського регіону (Австралія, Нова Зеландія, Японія). За винятком, наприклад, Сербії, яка, будучи європейською країною, все ж таки йде у фарватері російської, а також китайської політики.

Але тим часом Туреччина, держава, з якою Київ вибудовує дедалі тісніші стосунки, приєдналася до цієї групи "утриманих".

У чому причина такого високого рівня підтримки російської резолюції в ООН?

По-перше, якщо оцінювати вчорашнє голосування в Нью-Йорку загалом, то і "Кримська резолюція", і цей маніпулятивний (про що нижче) документ стали ілюстрацією очевидної ідеологічної боротьби – між західною цивілізацією та переважно автократичним світом та тими, хто підтримує його за цілком конкретні речі (оборонні угоди, кредити, допомогу, зокрема гібридну, тощо.).

Російська резолюція про боротьбу з героїзацією нацизму нехай і звучить голосно, але тільки звучить. Це абсолютно ідеологічний геополітичний та дипломатичний маневр, який не має реального ефекту на життя більшості держав, які його підтримали.

Просто гарна обгортка, загалом. Яку Москва намагалася розгорнути у залі Генасамблеї останні два роки.

Для Кремля ця резолюція дуже важлива, оскільки є продовженням однієї з базових ідеологем режиму – захисту та піару великої російської жертви у боротьбі з нацизмом під час Другої світової війни з повним, наскільки можна, нівелюванням будь-яких спроб "очорнити", тобто казати правду, про злочини вже радянського режиму, який у жорстокості не поступався Третьому рейху.

Невідомо, скільки пішло на обробку інших країн-членів зусиль, аргументів та реальних грошей, але Росії нарешті вдалося влаштувати скрєпоносний перфоманс у Нью-Йорку. Хтось спокусився кредитом, хтось продукцією російського ВПК, хтось прислухався до аргументів російських дипломатів.

Але також, безперечно, є й ті, хто проголосував "за", не наважившись критично оцінити документ. Просто зайняли позицію "ми за все добре, проти всього поганого". У разі головний тригер – це нацизм. Боротися з ним, безперечно, важливо і потрібно. Тільки от, коли такі розмови ініціює Москва, варто було б все ж таки задіяти критичне мислення і розібратися в нюансах резолюції.

Адже документ, якщо зняти горезвісну обгортку, є відверто пропагандистським. Росія ж отримала привід для медіакампанії, спрямованої насамперед проти США та України. Чим вона вже й зайнялася.

Домігшись мораторію на "перегляд" підсумків Другої світової війни (СРСР чи не поодинці покінчив із Гітлером і не був антилюдським режимом), Кремль почав поширювати цю практику за кордоном, домагаючись від інших країн вжиття заходів щодо запобігання "перегляду" підсумків Другої світової.

Це як випад на адресу України та Польщі, та інших країн, які активно проводять декомунізацію, так і агресивна популяризація внеску Москви у планетарну безпеку. Щоб ніхто не смів говорити, що після війни було демонтовано лише німецький тоталітарний режим, а радянський проіснував ще 45 років, протягом яких вів агресивні війни та примушував до підпорядкування інші держави.

І все-таки маніпуляцію росіян розгадали понад пів сотні держав, згаданих вище. Євроатлантичне співтовариство, по суті, піддало Росію остракізму, давши зрозуміти, що вона виступає категорично проти нацизму та неонацизму, але тільки не в трактуванні та на умовах Москви.