Британці діагностували параною у Путіна. Чому Заходу важко протистояти спецопераціям Кремля

На сайті діяльності комітету з розвідки і безпеки британського парламенту з'явилася цікава доповідь під лаконічною назвою "Росія". Її автори, констатуючи, що Москва сприймає зовнішню політику як гру з нульовою сумою і, отже, вважає виправданими будь-які дії, що завдають Заходу шкоду, припускають, що "Росія, ймовірно, відчуває параною щодо загрози з боку Євросоюзу і НАТО".

При цьому, на думку членів комітету з розвідки, Росія залишається серйозною загрозою для Великобританії і всього Заходу, а російська влада — "досвідчений і добре оснащений супротивник, який володіє наступальним і оборонним потенціалом світового класу в сфері розвідувальних дій". Не маючи, порівняно з Заходом, ні високорозвиненої економіки, ні великої чисельності населення, Росія не тільки успішно використовує свої сильні сторони, зокрема, військову міць (а також дешеве гарматне м'ясо, у якого немає альтернатив, крім цієї ролі, і якому нікуди відступати), але і вміло звертає на переваги свої слабкості. "Наприклад, низька репутація національного бренду і недолік глобальних союзників в довгостроковій перспективі підштовхує її до ризиків — можливо, через те, що вона вважає, що їй нема чого втрачати", — констатують експерти.

Цей підхід, зі спробою заміни політичного аналізу на аналіз психічного стану російських лідерів, включаючи спробу дистанційної діагностики їх захворювань (параноя) та важких наслідків психологічних травм ("вважає, що їй нема чого втрачати"), залишає двояке враження.

З одного боку, той факт, що британський парламент слідом за США, Нідерландами і Німеччиною нарешті задумався про те, що проти Росії, мабуть, необхідно вводити якісь додаткові, більш ефективні заходи, безсумнівно, радує. Схоже, що на наших очах виникає якась подоба коаліції, яка протистоїть експансії Кремля.

Нагадаю, що республіканський дослідницький комітет палати представників Конгресу США представив доповідь, що містить пропозиції про визнання Росії спонсором тероризму і про введення проти неї додаткових санкцій за підтримку "Талібану", "Корпусу вартових Ісламської революції", "Хезболли" і "Російського імперського руху", визнаних у США терористичними угрупованнями. На початку липня конгресмен-демократ Макс Роуз вніс на розгляд Палати представників законопроект про підтримку рішення держсекретаря про визнання Росії країною — спонсором тероризму, якщо таке рішення буде ним прийняте. Міністерство юстиції Нідерландів переглянуло свій підхід до справи МН17, подавши позов проти Росії в ЄСПЛ, що фактично означає пред'явлення звинувачення не лише безпосереднім виконавцям, але й замовникам злочину, які сидять у Кремлі, а також всьому населенню Росії, яке підтримує їх у влади – як співучасникам. Німецьке Федеральне відомство з охорони конституції підготувало доповідь про зростання кількості кібератак і випадків дезінформації, які організуються з Росії. Буде, ймовірно, і якась реакція на серію "чеченських" замовних вбивств з очевидними російськими замовниками, здійснених на території Німеччини.

В цьому відношенні британську активність як внесок у створення спільного фронту проти Росії, аналогічної Антигітлерівської коаліції, можна тільки вітати.

З іншого боку, відсутність чітких пояснень про причини такої поведінки Москви не може не засмучувати. "Психіатрична" версія, безперечно, нікуди не годиться. Ні держави в цілому, ні лідери держав, у всякому разі ті, хто сидять у владі вже два десятиліття, не страждають психічними захворюваннями. Клеймо "параноїка", колись прилеплене до Гітлера, було чисто пропагандистським трюком. І вожді кремлівського Третього Риму теж цілком здорові психічно. Їх дії суто раціональні. Нічого їм не "здається", вони оцінюють обстановку абсолютно адекватно. І, адекватно оцінюючи її, послідовно та виважено йдуть до своєї мети.

Мета ж у них дуже проста: забезпечити собі безкарне тіньове паразитування на економіці Заходу на невизначено довгий термін. Просто кажучи, Третій Рим всерйоз і абсолютно системно претендує на роль глобальної ОЗУ – або, якщо завгодно, глобальної мафії, що панує над усіма іншими ОЗУ і мафиями в усьому світі. І як тільки ми починаємо оцінювати його дії під цим кутом, все стає на свої місця, а від "параної" не залишається і сліду.

Поки впровадження йшло нормально – а Захід довгий час взагалі не пручався вростанню в себе російського ОЗУ і розкладання своїх політичних і економічних структур, все розвивалося мирно і за взаємною згодою. Це, до речі, визнають і автори доповіді, які прямо пишуть, що до тих пір, поки "британські уряди один за одним з розпростертими обіймами вітали російських олігархів і їхні гроші, надавали їм можливість відмивати незаконно отримані кошти і забезпечували зв'язками на найвищому рівні, включаючи доступ до британських компаній і політиків", відносини з Росією були просто чудовими. Тут можна погодитися із закидами Москви в тому, що британці, та й не тільки вони, а всі західні країни самі в усьому винні.

Винні вони в тому, що з якогось моменту стали помічати, як Москва цілеспрямовано формує під себе і свої запити їх політичні еліти, втручаючись у вибори і купуючи окремих політиків і цілі партії. Помітивши – занепокоїлися, але спочатку не сильно, оскільки подолати усталені звички було складно, а співпраця з російським ОЗУ була справою вкрай вигідною. Не кажучи вже про російське посередництво у відносинах з будь-якими специфічними країнами, що відрізняються зниженою соціальною відповідальністю їх політиків і населення. Однак і цього, досить помірного на перших порах, занепокоєння вистачило для того, щоб партнерство паразита і господаря було порушено і між ними виникли розбіжності і тертя. Російська підривна діяльність проти Заходу стала інтенсивніше — з тим, щоб компенсувати західні спроби протидії московським планам. Кремль категорично не влаштовувала і не влаштовує скромна роль посередника і наглядача над слаборозвиненими країнами, яку Захід готовий був йому в деяких межах делегувати. Кремль бажає тіньової влади над самим Заходом – так, бичачий ціп'як, випускаючи певні речовини в травну систему господаря, здатний впливати на настрій, а з допомогою настрої – і на його поведінку.

Це протистояння поступово загострювалося, і ось, крок за кроком, схоже, дійшло до фінальної крапки. Точніше, до розвилки можливостей, коли паразита потрібно або вилучити з організму господаря-носія – або остаточно змиритися з його існуванням. При цьому кремлівський паразит розумний, хитрий і дуже спритний. А ситуація – вкрай занедбана, паразит глибоко вріс в західний організм, так що мова про паразитування йде вже тільки частково, а частково наявний усталений і взаємовигідний симбіоз. Розкладаючи Захід під себе і свої потреби, Москва домоглася вражаючих успіхів, тому і операція по вилученню російських глистів обіцяє бути довгою, витратною і дуже болючою. При цьому глисти будуть відчайдушно чинити опір, оскільки поза організмом господаря їм не вижити.

З іншого боку, можна в принципі плюнути – і залишити все як є. Росія не ставить собі за мету зруйнувати Захід як такий. Її мета набагато скромніша – домогтися дегенерації західного суспільства і західних еліт до рівня надійної керованості ними. І в принципі Захід цілком зможе жити і так.

У чому полягатиме різниця? Так, загалом-то, ні в чому, якщо підходити до справи з практичної точки зору і не вдаватися у високі матерії. Для ілюстрації цієї думки можна привести як приклад Францію часів гітлерівської окупації. Французи, по більшій частині, хто непогано, а хто і просто прекрасно почувалися при німцях. Париж процвітав і веселився. Число бійців Опору було в рази менше числа французів-добровольців у частинах "Ваффен-СС". І навіть де Голль опинився в протистоянні з режимом Віші, багато в чому завдяки серії випадковостей, а також прорахованих дій Британії, якій конче була потрібна хоч яка-небудь "Вільна Франція". Не те, щоб особисті погляди де Голля не зіграли в цьому взагалі ніякої ролі, зовсім ні. Але при уважному розгляді історії виникнення "Вільної Франції" і появи де Голля на чолі неї вплив особистих поглядів генерала виглядає до непристойності третьорядним. Складися все трохи інакше, і його вибір міг би бути зовсім іншим.

І ось зараз, перед такою ж альтернативою — чинити опір або здатися — стоїть весь Захід. Однак ситуація складається набагато складніше, ніж за часів Другої світової. Формальна Росія – зі своєю армією та іншими офіційними інструментами впливу — не є для Заходу ворогом. Вона є всього лише інструментом демонстрації Заходу російського прапора. Ні за яких обставин Кремль в осяжному майбутньому не піде з Заходом на відкритий і серйозний збройний конфлікт. Вже тому, що на Заході дуже багато кремлівських грошей і сімей кремлівських олігархів. У самому крайньому випадку Москва вдасться до локальних конфліктів з використанням проксі. Війна з Третім Римом буде для Заходу війною з глибоко вкоріненим у всіх його структурах внутрішнім ворогом — та й то лише в другу чергу. В першу чергу це буде війна Заходу з глибокою продажністю його власних еліт, істотна частина яких вже сьогодні на корені скуплена Москвою.

При цьому московські покупці незмінно перебували в здоровому глузді: і коли доглядали собі відповідні придбання, і коли викладали за них гроші. Ніякою параноєю вони не страждали і не страждають.