Військові інструктори ЄС в Україні. Чи наважиться Брюссель кинути виклик Кремлю?

У європейському, в тому числі українському, і російському інформпросторі йде активне обговорення повідомлення газети Welt am Sonntag про можливе створення в Україні військово-навчальної місії Європейського Союзу.

Насправді ж відповідна інформація з'явилася дещо раніше — в публікації "Радіо Свобода", що з посиланням на внутрішній документ зовнішньополітичної служби ЄС ще 16 вересня повідомило про те, що ЄС подумує створити таку місію з абревіатурою EUATM як пряму відповідь на ескалацію конфлікту, що створений Росією раніше в цьому році на українському кордоні.

Крім, власне, центру для навчання українських військових у документі вказані і інші варіанти такого роду співпраці з Києвом. Правда, куди більш компромісні: наприклад, просто розширити діючу громадянську місію ЄС у Києві, додавши військово-навчальний елемент. Або ж відправити європейських експертів у цій сфері в представництво ЄС у Києві.

Утім, особливого резонансу матеріал "Радіо Свобода" не викликав. Хіба що частково реакцією на цю новину можна вважати "страшилки", що прозвучали в унісон з Мінська і Москви, про бази НАТО в Україні та готовності цьому протидіяти.

У цілому такого розмаху в обговоренні ідеї ЄС з військово-навчальним центром, як є зараз, все ж не спостерігалося.

Судячи з усього, з тієї простої причини, що в той момент керівництво Росії як раз з головою поринуло в парламентські вибори, більше дбаючи про "правильні" цифри в протоколах голосування.

А потім, фактично відразу, відбулися не менш довгоочікувані вибори вже в парламент Німеччини. До них була прикута увага і ЄС, і США, і Києва, і Москви, оскільки вони мають значення для майбутнього Європи, відносин між ЄС і Росією, між ЄС і Україною, між ЄС і США.

По їх завершенню тема знову ожила і заграла буйством фарб.

Міністерство закордонних справ України оперативно підтвердило, що Київ і Брюссель обговорюють формування EUATM на додаток до діючої цивільної місії EUAM, що "відповідає стратегічним інтересам як України, так і ЄС".

Оскільки плани набули публічного розголосу, Брюссель теж був змушений визначити свою позицію. Але обмежився обережним коментарем спікера Єврокомісії Набілі Массралі: "ЄС вивчає шляхи підвищення стійкості України, переговори щодо можливих заходів підтримки тривають".

Відреагували і в Москві. Не тільки великою кількістю публікацій у Рунеті, але і коментарями балакучих голів режиму. Озвучувати московське "фе" доручили голові думського комітету з міжнародних справ Леоніду Слуцькому, який у своєму Telegram-каналі розродився завуальованими і не дуже погрозами на адресу Європейського Союзу.

Наприклад, коментуючи тезу про те, що за допомогою створення місії в Києві ЄС реагує на військову загрозу з боку Росії, зокрема під час недавніх навчань "Захід-2021", Слуцький зазначив, що, мовляв, на своїй території (до якої в Москві тепер явно відносять і Білорусь) можемо і будемо робити, що захочемо.

З іншого боку, за цією стандартною відповіддю російського чиновника проступала і погано прихована тривога — депутат Держдуми кілька разів порадив Брюсселю змусити Київ виконувати "Мінські угоди" замість того, щоб направляти в Україну військових інструкторів.

Німецький фактор

Питання створення військово-навчального центру ЄС в Україні насправді стало тригером не тільки для Росії. Але — і для Німеччини. Причому (важливий нюанс) став він таким з подачі саме німецького ЗМІ — Welt am Sonntag.

Вибори в Бундестаг відбулися, переможці і приблизний розклад сил в нижній палаті парламенту ФРН вже зрозумілі. Зараз йде непростий процес формування коаліції "світлофор" — Соціал-демократична партія (СДПН), Вільна демократична партія (ВДП) і "Союз 90/Зелені".

Переговорний процес може бути досить тривалим через наявність спірних для їх учасників моментів у програмах партій.

Так, СДПН схильна до налагодження діалогу та взаємовигідного партнерства з Кремлем. "Зелені" виступають проти цього, в тому числі і проти "Північного потоку-2", пропонуючи в той же час постачати зброю Києву.

Що стосується ВДП, то лібералам, які відстоюють інтереси великого бізнесу, потрібно прийти до угоди з есдеками з податкової політики.

І поки вони домовляються, інші парламентські гравці, що залишилися за бортом коаліційних переговорів, поспішають засвітитися, позначившись зі своєю позицією щодо українського питання.

Так, партія канцлера Ангели Меркель, яка йде, — "Християнсько-демократичний союз" — підтримала EUATM.

Спікер ХДС Юрген Хардт підкреслив, що "добре навчені українські збройні сили" — в інтересах Німеччини, оскільки є "стримуючим фактором" для бойовиків і російських найманців.

Російські політичні проксі — "Ліві" і АДГ — очікувано виступили проти.

Лідер "Лівих" Сюзанна Хенніг-Вельзов завела стару пісню про те, що замість навчання українських військових, що може спровокувати ескалацію конфлікту, потрібно покладатися суто на дипломатію — на прямі переговори між Україною і Росією.

Повну солідарність з німецькими лівими продемонструвала і глава фракції ультраправої АДГ Аліс Вайдель, яка також ратує за роль посередника для Німеччини і лякає німців залученням у "військовий конфлікт".

Для ХДС як опозиції EUATM — це можливість отримати непоганий привід для критики есдеків, а також АДГ і "Лівих" за відверте підігравання інтересам Кремля замість підтримки рішень Євросоюзу, якщо новий федеральний уряд на чолі з СДПН буде ігнорувати або зовсім виступить проти ініціативи.

Запнеться або доведе справу до кінця

У Брюсселі підтримка EUATM, судячи з цитат з внутрішньої документації, опублікованими "Радіо Свобода" і Welt am Sonntag, є.

Аргументація відомства Жозепа Борреля цілком логічна. Створення в Україні подібного центру стане серйозним, причому не декларативним і не кулуарним кроком для ЄС в його підтримці Києва.

По-перше, зауважимо, що в Європі функціонує лише один подібний військово-навчальний центр — у Литві, де з європейцями також взаємодіють Великобританія, Канада і Сполучені Штати. По-друге, відкриття місії в Україні стане чіткою демонстрацією зовнішньополітичних пріоритетів Євросоюзу. І якщо Брюссель зважиться на такий хід, то він ознаменує новий етап співпраці, що вийде за рамки політичного і економічного.

З іншого боку, обтічний, обережний коментар Брюсселя не дає уявлення про те, які настрої панують у високих кабінетах органів влади ЄС і до якого рішення його керівництво може прийти.

Безумовно, на нього вплинуть лідери Євросоюзу — ті ж Німеччина і Франція. І є підстави припускати, що в кінцевому підсумку Брюссель під їх тиском запропонує Києву половинчасте рішення — розширити діючу консультативну місію.

Підстави ж для такого повороту наступні: одвічна боязнь ЄС спровокувати Москву; тактика малих кроків і підтримки діалогу з Кремлем, нехай навіть якщо і діалогу як такого і немає зовсім. Але навіть розмови про те, що його імітація може бути повністю згорнута, сприймаються в Брюсселі дуже болісно (див. пункт 1).

Тому зараз дуже важливо, хто ж виявиться переконливішим, напористим і красномовнішим, Україна та її партнери або Росія та прихильники замирення з Кремлем в ЄС.

Якщо страхи виявляться сильнішими пріоритетів і цінностей, то тоді Києву буде доцільно обговорювати альтернативний — більш локальний варіант — з європейськими союзниками в особі Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Словаччини, Чехії. Тобто з тими країнами, з якими Варшава раніше запропонувала створити спільний дипломатичний формат у зв'язку з ускладненням ситуації в регіоні.