В ім'я миру, прогресу,... Що приховують умовчання у заяві п'яти лідерів ядерних держав

Китай, Росія, Великобританії, США та Франція – п'ять "офіційних" членів ядерного клубу – раптово виступили із спільною заявою про необхідність запобігання ядерній війні. Слідом за цим Марія Захарова, поспішно висмикнута з новорічних свят, повідомила, що заява була прийнята з ініціативи Росії.

Звичайно, прагнення уникнути ядерної війни похвальне. Особливо приємно те, що воно походить від Росії, режим якої дуже любить погрожувати світові ядерною війною. Але чому раптом? Чому декларація п'яти виникла саме зараз, буквально на рівному місці?

Росія: несподівана зміна риторики

Це тим більше дивно, що Росія, до того ж на всіх рівнях, від Путіна до Жириновського та від Лаврова до Скабєєвої, останнім часом постійно погрожувала розв'язати ядерну війну, якщо її вимоги щодо виділення їй "сфери впливу" не будуть почуті. Ця імперська агресивність із позаминулого століття стала відмінним індикатором слабкості й нестабільності архаїчного кремлівського режиму, що втратив важелі цивілізованого впливу на політичні процеси.

Різкий розворот Кремля та його приєднання до такої декларації може бути піар-ходом або відкатом назад. Звичайно, зобов'язання Москви не варті паперу, на якому вони надруковані, і будуть відкинуті, як тільки в Кремлі вважатимуть це вигідним для себе. Але все-таки для такої різкої зміни курсу має бути причина.

Спроба пограти на демагогії про "боротьбу за мир" є малоймовірною — для цього зараз немає необхідних передумов. До того ж Росії потрібні інструменти тиску на Україну, і загроза війни – один із них. Тут щось інше, але що?

На що слід звернути увагу, аналізуючи ситуацію з ядерною зброєю?

Проєкт, за заявою Захарової, був підготовлений до відкриття конференції про Договір про нерозповсюдження ядерної зброї в Нью-Йорку. Такі конференції за участю країн, що підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1970 р. (ДНЯЗ, підписала 191 країна), проводяться раз на п'ять років. Чергова конференція була намічена на весну 2020 р., але через пандемію її знову і знову переносили. Востаннє з 4 січня 2022 р. — на серпень. Орієнтовно.

Це досить дивно: сучасні засоби комунікації дозволяють проводити такі заходи онлайн, якщо, звичайно, їх справді хочуть провести. Перешкодою для переходу в онлайн-режим може стати і ситуація, коли ряд питань потрібно вирішити строго кулуарно і без відеофіксації. Інакше кажучи, конференція, відкладена під приводом пандемії на два з половиною роки (!), говорить про кризу ДНЯЗ.

Така криза, утім, цілком зрозуміла. Рамки реального "ядерного клубу" відрізняються від офіційних: крім перерахованої п'ятірки, до нього входять як мінімум ще чотири країни: Індія, Пакистан, КНДР та Ізраїль. Можливо, що ядерною зброєю володіє і ще хтось, причому необов'язково цей "хтось" – де-юре країна.

Звичайно, "ядерна бомба в руках терористів" – справжнісінький жупел. Ядерні пристрої внаслідок процесів розпаду мають короткий термін життя і потребують періодичного перескладання, їх не можна покласти в запас на довгий термін. Ядерна бомба – кінцева ланка довгого, складного, фізично дуже великого і вкрай дорогого, а тому дуже помітного технологічного ланцюжка. Ні, звичайно, теоретично її теж можна сховати, маючи ще складнішу і масштабнішу технологічну структуру, але це важко і дорого. Тому терористи, які не мають такої структури, навіть придбавши "ядерну валізку" або, що ймовірно, ядерний контейнер, повинні будуть або швидко, протягом одного-двох років, пустити його в хід, або здати в обмін на свої вимоги, або мати кілька таких пристроїв і основу для їх обслуговування. Інакше кажучи, ядерна зброя може бути інструментом лише великих і ресурсних організацій, зокрема, й терористичних — як-от Росія, наприклад. Щонайменше – як КНДР, хоча, Кіми не отримали б ядерну бомбу без допомоги Москви. І ось хто після цього ядерний терорист? І навіть КНДР у цьому ряду, ймовірно, мінімальний за ресурсами варіант країни, яка таки змогла зайнятися ядерним шантажем.

Але чому лише країни? Великі ТНК, що конкурують з де-юре країнами за першість у світовій ієрархії, за рівнем ресурсів і технологій цілком здатні створити і ядерні пристрої, і структуру їх обслуговування. Щоправда, приховати таку структуру чи не складніше, ніж її створити, але в принципі і це можливо, а для ТНК, які не прив'язані жорстко до однієї території, простіше, ніж для країн.

Тут саме час поставити питання про сенс володіння ЯЗ. Згідно з поширеними уявленнями ЯЗ можна використовувати як гранату з висмикнутою чекою, погрожуючи розтиснути пальці у безвихідній ситуації. Щоправда, якщо йдеться про країну, кидати гранату за фактом доведеться собі під ноги, оскільки ядерна відповідь не забариться. І навіть якщо використовувати ЯЗ для шантажу країн, які не володіють ядерною зброєю, як це робить Росія щодо України, решта членів ядерного клубу його застосування не схвалить. Воно спричинить економічні санкції такого масштабу, що ефект від них буде чи не більшим, ніж від ядерного удару. Якщо ж, зіткнувшись із санкціями, агресор почне ядерний шантаж вже щодо країн – власників ЯЗ, він може нарватися на ядерний удар у відповідь. У тому числі і на превентивний.

І ще: а наскільки насправді є ефективною ядерна зброя? Заява п'яти лідерів витримана у звичайному алармістському дусі – мовляв, "у ядерній війні не може бути переможців". Це сумнівне твердження дуже схоже на заяви з минулих епох, які робилися в різні часи, після появи в арміях пороху, гвинтівок, кулеметів, газів, авіації тощо.

Однак, незважаючи на вдосконалення знарядь знищення, обіцяний апокаліпсис знову і знову не наступав, війни йшли своєю чергою, і в них, як і раніше, були переможці та переможені. До речі, хоча про це не прийнято говорити, війни потрібні і неминучі для розвитку цивілізації. Вони дозволяють усунути те, що створює загрози, але не піддається корекції іншими способами. Наприклад, такий гнійник, яким була нацистська Німеччина. Або такою, якою сьогодні стала Росія.

Досвід двох ядерних бомбардувань, а також довгий список ядерних аварій говорить про те, що "кінцем світла" та "загибеллю світової цивілізації" ядерна війна не стане. Краще, звичайно, не вдаватися до цього крайнього засобу. Але якщо менш радикальні способи не спрацюють, то для видалення ракової пухлини, що спотворює все людство, ядерна війна не тільки можлива, а й потрібна. Війна – соціальний скальпель, а в деяких випадках хірургія неминуча. Наприклад, коли альтернативою такої хірургії стає вічна ніч над світом і пожирання його Злом, що набирає сили. Світ без воєн може бути лише світом нескінченного, нічим не обмеженого тоталітаризму.

Саме Зло, яке не здатне змінюватися і обґрунтовано побоюється застосування щодо крайніх заходів, найчастіше і поширює чутки про неминучий, у разі чергової війни, кінець світу, розраховуючи залякати боязкі натовпи обивателів. І версія про те, що ядерна війна означає кінець людства, теж має походження — вона конструювалася і поширювалася радянською пропагандою. А західний обиватель купився на неї, вірячи, що анексії, голод і масові страти на захоплених територіях – усе те, що експортує в навколишній світ Росія, не торкнуться його особисто. Після чого змирився із здаванням Кремлю половини світу, прикривши свою боягузливість лівацькими міфами.

Але міф про "кінець цивілізації" дуже вразливий: ЯЗ як глобальна страшилка працює лише до початку його застосування. Варто почати, як сувора реальність швидко все розставить на свої місця.

Переможці та переможені

Хто програє у разі глобального ядерного конфлікту? Той, хто слабший, малолюдний і більш залежний від решти світу економічно, фінансово та технологічно. Зокрема, в ядерному конфлікті із Заходом Росія неминуче програє і просто подихає. А Захід так само однозначно виграє, хай і ціною великих втрат. Проте ціна коштує придбання. Звичайно, війна жахлива, але життя взагалі жорстока штука, від народження і до смерті, а протистояння Світовому Злу й перемога над ним оздоровлять і згуртують західне суспільство. Захід, що переміг, дуже швидко оправиться від втрат і піде на підйом. Так завжди було і буде після масштабних воєн.

Що стосується екологічного впливу ЯЗ, то Хіросіма і Нагасакі — квітучі міста зі здоровим, загалом, населенням. А в місцях ядерних аварій тваринний і рослинний світ процвітає у відсутності людини.

А що буде з тими, хто програв і хто, власне, програє у разі поразки Росії?

Населення Росії, безперечно, не програє, оскільки воно не є гравцем у принципі. Востаннє російське населення зіграло приблизно за часів Івана III і програло все і остаточно. Сьогодні пересічні росіяни – видатковий біоматеріал, яким грають російські еліти. Такий самий матеріал, як нафта, газ і власне ядерна зброя. Щоб краще відчути це, можна поговорити, наприклад, з балоном, наповненим російським газом, звертаючись до кращих рис його загадкової душі. Підсумки такого монологу дадуть повне уявлення про те, чи є сенс про щось говорити з росіянами.

Таким чином, програли лише російські еліти, які, втім, фізично в основному виживуть до кінця війни. Але це їм не допоможе. Їх позбавлять майна, оскільки фінансові операції за останні 70 років непрозорі лише настільки, наскільки це дозволено за загальним замовчуванням, а воно під час війни буде дуже урізаним. Тих же, хто віддав наказ на застосування ЯЗ, видряпають з будь-якого бункера – ні, не з помсти навіть, а для того, щоб на їх прикладі показати, що буває за такі витівки. Хтось, звичайно, втече, але й ці ховатимуться усе життя, а їх час від часу ловитимуть і публічно каратимуть. Не знаю, як саме карати, післявоєнний світ може дуже відрізнятися від нашого. Але, без сумніву, так, щоб їхня доля стала дуже переконливим прикладом для всіх.

А чи може Захід розпочати ядерну війну? Ні, Заходу немає сенсу йти на такі крайнощі. Економічні та фінансові важелі, які він має, дозволяють зав'язати Росію в будь-який вузол. Інше питання, що Росія складно вмонтована в систему глобальної економіки, і Заходу невигідно нагинати її дуже сильно, навіть суто економічно. Але він здатний зробити це, а в вкрайній ситуації вдатися і до військової сили. І якщо Москва застосує ЯЗ або створить ситуацію, коли Захід повірить, що вона ось-ось буде застосована, відповідь не забариться. Людство при цьому, поза всяким сумнівом, виживе. І навіть стане кращим у всіх сенсах, позбувшись прогнилої Росії.

Зрештою, питання під завісу: які ще ядерні конфлікти можливі у сучасному світі? Між Заходом і Китаєм? Ні, ніколи. Вони не антагоністи, а суперники й партнери, які потребують одне одного. Між ними немає протиріч, які не можна врегулювати в рамках взаємного економічного тиску, максимум — локальної проксі-війни. І з іншими членами "ядерного клубу" картина загалом подібна. Навіть Кім не застосує свою бомбу, якщо не намагатись порушити самоізоляцію КНДР, а лише посилювати її.

Таким чином, реальна загроза глобальної ядерної війни сьогодні виходить тільки з Росії. З урахуванням наростаючих у ній внутрішніх протиріч вона, за певних обставин, цілком здатна її розв'язати. Звичайно, ймовірність такого повороту мала, але вона є.

Безумовно, Захід усіма силами намагатиметься уникнути такого сценарію. Але це не означає, що США, ЄС, НАТО або ще хтось із великих гравців піддаватиметься на російський шантаж. Прийоми поводження з шантажистами відомі і старі як світ: ні кроку поступок і завжди жорсткий удар у відповідь. Тут немає інших варіантів, оскільки поступки ведуть лише до нового витка шантажу, який відрізняється від конструктивного торгу.

Усе це можуть не розуміти обивателі, але лідери країн чудово розуміють. Жонглюючи страхами, вони не дуже лякаються самі. Під час обміну ядерними ударами, якщо все дійде до них, майже всі вони виживуть – ймовірність їх загибелі мінімальна. Подальша їхня доля залежатиме вже від того, хто виявиться переможцем, і тут усе однозначно.

У чому ж сенс заяви лідерів п'яти ядерних держав?

Підсумовуючи сказане, приходимо до єдиної можливої відповіді: Москву прогнули. Двох бесід із Байденом вистачило, щоб голомозий фюрер здав назад, і це не означає ні компромісу, ні горезвісного "розподілу сфер впливу". Протистояння продовжиться, але Путіну і його оточенню пояснили, що доводити справу до ядерних бомб вийде собі дорожче і що ніхто їхніх погроз не боїться. Тут, до речі, треба сказати, що війни як такі останні років сто п'ятдесят розв'язують тільки лузери. Сильні держави воюють і перемагають економічно, але на військові дії йдуть лише у відповідь на агресію і лише на додаток до економічного тиску. Саме так і розбиратимуться з Росією, керівництву якої докладно розтлумачили наслідки застосування ЯЗ для них особисто. Інакше кажучи, "декларація п'яти", яку, найімовірніше, справді готував російський МЗС (щоб, як говорив в одній зі своїх мініатюр Аркадій Райкін, спорудити це силами самих покидьків), – це білий прапор, викинутий Кремлем. Іншого розумного пояснення її появі не видно.

І що ж, все тепер добре? Не зовсім.

Що стосується України – все складно. Антиросійські економічні санкції завжди обмежені конкретною ситуацією. Вона постійно змінюється, і Москва може отримати вікно можливостей для неядерної агресії проти України. У відповідь Захід тиснутиме на Росію і допомагатиме нам матеріально й технічно, але воюватиме ЗСУ доведеться самим. Якщо ми не вистоємо, нас втягне в російську чорну діру з найтрагічнішими для всіх нас наслідками. Цей ризик зберігатиметься до кінця третього етапу розпаду Росії (перші два: від РІ до СРСР і від СРСР до нинішньої РФ), який уже близький до завершення. Але років приблизно десять нам треба протриматися.

А у світі загалом зростає ризик появи недержавних ядерних гравців, які не локалізовані на певній території. Для формування відповідей на ці ризики потрібна очна конференція ДНЯЗ. Її головною темою стане глобалізація контролю над ядерними технологіями – дуже важке й делікатне питання, пов'язане з допуском інспекцій і дистанційним контролем над територіями й виробництвами, які більшості країн дуже не хочеться показувати стороннім. У хід підуть усі види тиску й викручування рук, а це можна зробити лише під час реальної зустрічі.

Що стосується Росії, то, прогнозуючи її розпад, США, ймовірно, за сприяння Китаю намагатимуться мінімізувати ризик попадання ядерних пристроїв до рук регіональних лідерів і польових командирів, які будуть битися один з одним за російську спадщину. З великою часткою ймовірності можна припустити, що в найближчі рік-півтора буде перезаключено угоди ВЗУ-НЗУ (високозбагачений уран — низькозбагачений уран) та угоди про утилізацію плутонію. Обидві передбачали постачання з Росії до США збройових ядерних матеріалів для переробки на ядерне паливо. Цілком імовірно, у новому варіанті цих угод до країн-переробників, крім США, увійде і Китай. Такий хід дозволить Москві зберегти обличчя, а Заходу, як і Китаю, вирішити питання мінімізації ризиків, пов'язаних з неминучим у найближчому майбутньому російським розпадом.