Визнання поразки. Що насправді означає заявлена Путіним часткова мобілізація

Перше, що варто завважити з відеозвернення президента країни-агресора Володимира Путіна щодо мобілізації в РФ і проведення "референдумів" на тимчасово окупованих територіях України, — це те, що мобілізація сама по собі означає повноцінну війну. Часткова мобілізація, проголошена Путіним – це теж визнання, що триває війна.

Однак Кремль продовжує при цьому чіплятися за термін "спеціальна військова операція".

Чому? Відповідь напрочуд проста: ані суспільство, ані російська економіка не готові до війни. Це потребує від росіян йти вмирати незрозуміло за що, або працювати "на благо Батьківщини" в умовах економіки, що перейшла повністю на воєнні рейки.

Друге. Зміни до російського законодавства щодо впровадження термінів "воєнний стан", "мобілізація" і т.д. були Держдумою введені 20 вересня. Того ж дня ввечері за повідомленнями росЗМІ Путін мав виступити з оголошенням про мобілізацію. Але цього не сталося.

Чому? По-перше, цілком ймовірно після анонсування проведення фейкових референдумів і вищезгаданих змін до законодавства активізувалися дипломатичні контакти з Кремлем – як з боку Заходу, так і з боку того ж Китаю та інших ситуативних союзників. Жодна з цих сторін не сприймає мобілізацію і нову ескалацію.

Варто також зазначити, що президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган після саміту ШОС у Самарканді, де він поспілкувався з Путіним, повідомив в інтерв’ю PBS про готовність президента РФ до перемовин. Але водночас Ердоган також зазначив, що перемовини можливі лише за умови, що Москва поверне Україні окуповані території, в тому числі Крим.

Тобто підтримки подальшої агресії щодо України Путін на саміті не отримав. "Партнери" йому вказали на свою зацікавленість у її припиненні. Щодо НАТО та Європи, зрозуміло, що реакція була такою ж, або навіть більш жорсткою.

Проте Путін вислухав позиції Заходу і Сходу, і вирішив піти ва-банк все одно.

І, варто зазначити, не послуговуючись логікою в аргументації на користь ескалації.

І це третє. В цьому новому кроку назустріч ескалації Путін і Шойгу досягли повної синхронізації своїх імперських циклів.

Путін для посилення меседжу і обґрунтування необхідності в частковій мобілізації знов заявляє про навалу "неонацистських бойовиків", які тероризують українців і є загрозою для Росії, і діють вони під керівництвом НАТО. Тобто загроза серйозна і РФ мобілізацією має її нівелювати.

Одразу після Путіна мікрофон бере Шойгу, який заявляє, що втрати ЗС РФ склали 5,7 тис. осіб, натомість ЗСУ, з його слів, втратили 100 тис. військових, з яких 61 тис. – це "двохсоті". Загалом же, каже він, особовий склад ЗСУ налічував 200 тис. осіб і зараз до лав армії мобілізують ще 300 тис. українців. Стільки ж Путін і Шойгу хочуть призвати резервістів в Росії.

Тобто: взимку РФ стягнула до українських кордонів близько 200 тис. особового складу проти 200 тис. українських військовослужбовців. Втратила Росія – до 6 тис., Україна – половину армії. І тому потрібна часткова мобілізація в Росії, не дивлячись на те, що за логікою Шойгу на одного вбитого російського загарбника приходяться 10 українських захисників.

При цьому російські окупаційні війська українська армія посуває на Донбасі, Херсонщині і раніше вигнала з Півночі України, а нещодавно – звільнила майже всю Харківську область.

Не дивно, що на цифри Шойгу критично відреагували навіть в самій Росії. Зокрема так звані "військові кореспонденти" штибу Сємьона Пєгова, що веде ГРУшний Telegram-канал WarGonzo. Ще раз: людина, що працює на Шойгу, публічно висміяла свого шефа.

Четверте – ще трохи цифр. Але вже тих, яких Путін і Шойгу намагаються досягнути завдяки частковій мобілізації.

Отже вони хочуть назбирати десь 300 тис. військових. Варто зазначити, що в середньому призов в Росії триває 3 місяці і за цей термін воєнкомам зазвичай вдається призвати на строкову службу близько 130-140 тис. юнаків. Тобто йдеться згруба про чисельність одного річного призову.

Та зараз на службу будуть призивати резервістів та людей з бойовим досвідом. Не юнаків. Припустимо, що на те, щоб зібрати половину від заявленої чисельності, тобто, щоб компенсувати втрати в Україні (150 тис. разом з "медичними"), у воєнкомів піде десь теж 3 місяці. Це немало. За ці три місяці, а також ще за час, потрібний на їх злагодження і екіпірування, може багато чого змінитися на фронті.

П’яте. Мобілізовані – це не строковики. Це вже чоловіки, в більшості з яких вже є робота, родини, якийсь статок. На відміну від українців, прямої загрози їх існуванню, їх родинам та майну немає.

Тож, по-перше, частина з потенційних мобілізованих будуть або переховуватися, або спробують втекти (до речі всі квитки до Єревану і Стамбулу вже розкуплено), або ж даватимуть хабарів воєнкомам та поліцейським. Посилиться корупційна складова.

Шосте. Тримаймо в голові корупційний чинник і рішення Держдуми посилити покарання за дезертирство і добровільну здачу в полон. Що це означає? Це означає посилення репресій і рейдів силовиків.

Але система МВС і суди вже і без того перевантажені. Роботи в них побільшає вже сьогодні, бо низка організацій, зокрема рухи "Весна", "Солідарність" і прихильники Навального, готують масові протести проти мобілізації.

На розгляд справ дезертирів, "отказніков" та мобілізованих, що дають хабарі, у силового апарату просто не вистачатиме часу. Зрозуміло, як це позначиться на планах компенсувати втрати РОВ в Україні.

Відтак, пріоритетним для Путіна та його поплічників є не стільки інтенсифікація інтервенції, скільки питання "референдумів" в Донецькій, Запорізькій, Луганській, Херсонській областях. Завважимо, до речі, про ганебну втечу РОВ з Харківщини Путін чомусь взагалі забув, хоча в кремлівській пропаганді Харків – одне з сакральних місць.

Анексія певних територій після фейкових референдумів дозволить Росії грати картою своєї воєнної доктрини у випадку спроб Сил оборони України продовжити звільнення свої територій.

І грати як в Росії, так і назовні.

Внутрішню аудиторію будуть готувати вже до повної мобілізації, що означає не лише призов всіх, а також запровадження воєнної економіки зі всіма наслідками для простих росіян. І — подальше закручування гайок. Тут симптоматична не лише нова ітерація сумнозвісного сталінського Наказу 227 — 10 років ув'язнення за здачу в полон — але й оголошене Путіним реформування системи пенітенціарних закладів, яке передбачає виведення їх за межі населених пунтків і фактичне перетворення на виробничі хаби. Це ніщо інше як концептуальне відновлення ГУЛАГу.

Для зовнішньої аудиторії буде використовуватися надалі загроза ядерного удару. Про це Путін знов заявив під час свого звернення.

Окремо варто зазначити, що гайп навколо заяви Путіна, що ми зараз спостерігаємо, може бути спробою затінити іншу важливу подію у війні, яку зараз готують Сили оборони України у координації з союзниками.

Загалом же, повертаючись до путінського шантажу, його заява про мобілізацію – це спроба вийти з війни, маючи хоч якийсь успіх, а саме прихопивши частини української території.

Передусім його заява – це фактично визнання поразки, але водночас Путін має показати підмандатному населенню хоч якусь перемогу. І в якості такої продемонструє свіжоанексовані території. Попри те, що насправді це камінь на шиї як його, так і Росії загалом.

З огляду на те, що світ не визнає референдуми, ситуація на фронті не зміниться. ЗСУ будуть звільняти території, союзники – постачати зброю.

І щодо ядерної бомби, якою Путін всіх лякає. Це блеф, хоч він це й заперечує. Бо якщо зараз, на цій стадії війни, з поточною кон’юнктурою, проти України буде застосувано ядерну зброю, це означатиме кінець Росії, оскільки ані НАТО, ані Китай не зможуть проігнорувати такого порушення норм міжнародного права — і будуть змушені застосувати силу (радіоактивне забруднення територій членів НАТО, приміром, може бути інтерпретоване як привід для Статті 5). А більше піднімати ставки Путін вже не може, бо далі тільки світова війна.