Візит Зеленського в США. Як піарна зброя допомогла Україні

Піарне суперництво – невід'ємна частина будь-якої війни, а у війні нинішній комунікаційна складова є надзвичайно важливою. І слід зазначити, останніми днями Володимир Зеленський розгромно виграє іміджеву дуель у Владіміра Путіна. Поїздка в Бахмут і нагородження бійців без зайвого пафосу недалеко від передової виглядає куди ефектнішими за церемонію нагородження колаборантів та пропагандистів у Кремлі або ж за відвідини "зони проведення СВО" десь в Ростові, якщо не в Москві. А емоційну зарядженість промов, які лунали на цих заходах, годі порівнювати. Як би українська публіка не ставилась до Зеленського в ролі верховного головнокомандувача, серед позолоти й світла Георгіївського залу потуги Путіна виглядати воєнним вождем виглядали геть непереконливо. Втім міряння особистими харизмами було лише першим раундом.

З другим – демонстрацією союзників – у Путіна вийшло не менш жалюгідно. Вперше з 24 лютого не Олександр Лукашенко полетів до нього в гості, а йому довелося навідатись у Мінськ. Втім, цей жест пошани не спрацював. Судячи з того, що на публіці теми "СВО" диктатори-"соагресори" взагалі не торкались, умовляння хазяїна нарешті вступити у війну нічого не дали. Довелося й надалі ставити на імітації різних калібрів, зокрема на імітацію нового вторгнення на Північ Київщини, коли вранці 21 грудня до Брестської області було перекинуто ешелон з 31-м російським танком, бронетехнікою, вантажівками, але вже наступного дня цей ешелон без розвантаження поїхав назад до Бресту. Це мало бути медійним підсиленням візиту Путіна, Шойгу та інших представників країни-агресора, але й тільки. Принаймні поки що. 

Оскільки Лукашенка влаштовує "часткова" співучасть: білоруський ВПК обслуговує російські збройні сили, білоруська територія використовується для ударів по Україні, білоруський транзит все ще живить російську економіку – і годі. 

І ще одного удару в спину Кремль зазнав зі сходу. Під час візиту колишнього фасадного президента, а нині чиновника з невизначеним статусом Дмітрія Мєдвєдєва до Пекіну лідер КНР Сі Цзіньпінь вельми непрозоро натякнув телеграм-яструбу, що Кремлю слід збавити оберти, а за майже халявні енергоносії — дякую, дуже дякую. На цьому тлі навіть домовленості з Іраном щодо спільних торговельних маршрутів в обхід санкцій не гріють, адже це ще більше узалежнює обидві сторони від того-таки Китаю.

Водночас візит Володимира Зеленського до Вашингтона, що відбувся 21 грудня, – це приліт медійного хаймарса по Кремлю. По-перше, Зеленський дуже наочно демонструє, що ситуація в Україні – і на фронтах, і в тилу – достатньо стабільна, щоб президент міг залишити країну (вперше після 24 лютого). І навіть для турне: з США він може відправитись до Лондона. По-друге, ювілейні 100 тис. російських солдат, перемелених в Україні створюють бравурне тло для закордонних подорожей.

По-третє, це турне на підтримку України почало приносити результати ще до початку – зокрема, про чергове збільшення допомоги Україні, а саме на суму в $1,8 млрд було оголошено напередодні Білим домом. Держсекратр Ентоні Блінкен підтвердив, що США таки нададуть нам системи "Петріот", що здатні збивати не тільки літаки, але й балістичні ракети. Окрім того, заявлено поставки амуніції для HIMARS, 155-мм артилерії натівського і радянського/пострадянського зразка, що є в наявності в України; міномети, бронеавтомобілі, протирадіолокаційні ракети HARM, високоточні авіабомби JDAM, терміналу для супутникового зв’язку, тощо. 

Це не ешелони, які ганяють залізницею туди-сюди, а цілком конкретний, практичний меседж Росії від США, що є безпосереднім елементом візиту українського президента до Вашингтону як великого політичного піар-перфомансу з жовто-блакитною краваткою Джо Байдена, військовим коридором шани на під’їзді до Білого дому і оваціями в Конгресі. Подія ця мала відбутися, адже йдеться і про 300 днів спротиву, і про Різдво, і про те, яким буде це свято в Україні без світла через російські атаки. 

Так, Зеленський міг виступити перед Конгресом й по відеозв'язку, як це успішно робилося раніше. Однак особиста присутність і виступ Зеленського на Капітолійському пагорбі за медійним ефектом — це концерт Леді Гаги і церемонія вручення "Оскара" в одному флаконі.

Ключові тези виступу були, загалом, ті самі, що лунали від самого початку повномасштабного російського вторгнення. І головним був ніяк не заклик до продовження підтримки (і ухвалений раніше оборонний бюджет США, і черговий транш допомоги є наочними свідченнями того, що вона триватиме). Головним був заклик посилити санкції та "притягнути до відповідальності терористів за агресію", та історичні паралелі між боротьбою за незалежність США й України, ідея спільної відповідальності за глобальну безпеку, яку можна захистити лише перемогою над авторитарною путінською Росією як на полі бою, так і шляхом дипломатичного і економічного тиску. 

Після провалу бліцкригу Кремлю нічого не лишалося робити, як переходити до війни на виснаження, суть якої чудово ілюструє прислів’я "доки товстий схудне, худий здохне". Відтак, економічний тиск — поряд із підтримкою України — мають ключове значення для підриву ресурсної переваги Росії. 

Насамперед санкції проти енергоносіїв: Банкова наголошує, що нинішня закупочна стеля на нафту — $60 за барель — має бути знижена до $35. Це дозволить зберегти видобуток рентабельним, але на покриття потреб ВПК цих прибутків уже не вистачатиме. Вторинні санкції за допомогу Росії — це також питання, яке стоїть руба на тлі стрімкого зростання експорту "киргизстанської деревини" та чорних схем експорту російської нафти в Європу на кшталт перевантажень з танкера на танкер просто в морі.

Щодо відповідальності для терористів — в контексті американської політики це пряма відсилка до законопроекту щодо визнання Росії державою-спонсором тероризму: обидві палати Конгресу підтримують цей крок, однак тут Білий дім поки не хоче позбавляти себе можливості маневру в цьому питанні. Цілком імовірно, його обговорювали за зачиненими дверима. 

Серед інших питань, вочевидь, були умови миру та гарантії безпеки для України. За словами Зеленського, Байден підтримав його мирний план з 10 пунктів, а також ідею проведення саміту миру. Це, зокрема, означає, що у Вашингтоні згодні з позицією України: перемовини з Росією не можуть забезпечити миру, потрібні інші механізми. Втім, Москва робить усе, щоб розвіяти останні сумніви щодо цього — зокрема, рішення про збільшення армії до 1,5 млн осіб означає, що російське керівництво має намір продовжувати агресію. 

У фокусі також було розширення військово-технічної допомоги. В цьому контексті, наче у відповідь на інтерв’ю Валерія Залужного, Джо Байден нагадав про зобов'язання понад 50 країн надати Україні майже 2 тис. танків та близько 800 артсистем. Втім, щодо далекобійних ракет та авіації в публічній площині нічого конкретного поки не лунало.

Іншим ключовим моментом є координація зусиль у санкційній політиці (зокрема, США починають розслідування, аби з'ясувати, яким чином електронна начинка іранських "Шахедів" на 80% складається з американських комплектуючих. 

Але також, вочевидь, ідеться про іміджеву допомогу Джо Байдену. Йому вкрай важливо продемонструвати виборцям, що США лишаються світочем демократії, що проголошена ним боротьба демократій проти автократій триває успішно, що Демократична партія надалі міцно тримає зовнішньополітичний трек.

І наостанок, ще один психологічно важливий нюанс: українська сторона поламала всі правила етикету, що стосуються одягу. Країні у стані війни не до протокольних костюмів — це, безперечно, гра на публіку, але Захід завжди в захваті від такої гри: починаючи від хорватських краваток і закінчуючи пуштунськими шапками, він захоплено переймав стилі борців за свободу. Тепер прийшла черга українського хакі.