Війна за американо-німецьку спадщину. Які союзи формуються в Європі
Низка європейських країн вже створили певні альянси, які разом становлять собою опозицію США та ФРН
Дискусія навколо надання Україні дозволу вражати цілі на території Росії (зрозуміло, що відповідна заборона не стосується ТОТ) зброєю наших союзників не тільки актуалізувала тему посилення підтримки Україні у захисті від російської агресії, але й на додачу проілюструвала вельми цікаві і серйозні геополітичні зміни в трансатлантичній спільноті.
Власне, на сьогодні ми маємо вже низку країн, лідери або профільні міністри яких підтримали право України, гарантоване міжнародним законодавством, захищатися від агресії — зокрема, й ударами по військових об’єктах на території Росії.
Так, відповідні заяви пролунали з вуст голів МЗС Великої Британії Девіда Кемерона і Польщі Радослава Сікорського, президента Латвії Едгарса Рінкевичса, міністра закордонних справ Литви Габрієлюса Ландсбергіса, міністра оборони Естонії Ханно Певкура, його нідерландської колеги Кайси Оллонгрен, очільниці МЗС Фінляндії Еліни Валтонен та її колеги з Канади Мелані Жолі.
Також у ЗМІ наводиться інформація про підтримку ударів України по території РФ Швецією, зокрема міністром оборони Полем Йонсоном. Але в цьому випадку варто зазначити, що насправді "згода" є радше інтерпретацією автора колонки в Hallandsposten, який звернувся з відповідним питанням до Йонсона і на яке той дав таку відповідь: "Україна є об'єктом неспровокованої і незаконної агресивної війни з боку Росії. Згідно з міжнародним правом, Україна має право захищатися за допомогою воєнних дій, спрямованих проти території супротивника, якщо ці дії відповідають законам і звичаям війни. Швеція підтримує міжнародне право і право України на самозахист".
У відповіді ми не бачимо категоричного "ні", але й категоричного "так" теж немає. Втім, завважимо, що Швеція, з іншого боку, реальними діями доводить готовність і надалі підтримувати Україну. Про це свідчить рекордний на сьогодні, 16-й вже пакет військової допомоги у розмірі 1,3 млрд євро, який, що важливо, включає літаки ДРЛС ASC 890. Що ж до винищувачів JAS-39 Gripen, про призупинення передачі Україні яких повідомив Йонсон, то це, за його ж словами, поясняюється проханням інших членів "авіакоаліції", зосереджених на впровадженні програми передачі Києву F-16. "Гріпени" ми отримаємо пізніше, додав Йонсон.
Далі. Із закликом до членів НАТО надати відповідні дозволи Україні 27 травня виступив особисто генсек Альянсу Єнс Столтенберг.
Того ж дня, як повідомив голова постійної делегації України в парламентській асамблеї НАТО Єгор Чернєв, Парламентська Асамблея НАТО ухвалила аналогічний заклик, при цьому за підтримки США.
Плюс відповідне звернення до лідерів країн НАТО, текст якого отримало видання NV, було оприлюднено низкою генералів Альянсу у відставці, які закликали негайно розблокувати всю військову допомогу і надавати її на постійній основі, а також підтримати євроатлантичний шлях України.
Позиція Столтенберга, який цього року вже йде з посади генсека, а отже може дозволити собі бути ще рішучішим у заявах, до речі, збентежила керівництво Італії — і давнього "друга Кремля" Матео Сальвіні (віцепрем’єр), і міністра закордонних справ Антоніо Таяні, і навіть послідовну у підтримці Києва прем’єрку Італії Джорджію Мелоні, яка вважає за необхідне бути "дуже обережними".
Втім, найпримітнішою все ж є реакція президента Франції Еманюеля Макрона. Він підтримав надання дозволу України бити по території РФ під час зустрічі із канцлером Німеччини Олафом Шольцем 28 травня. Що, зважаючи на низку його останніх заяв на підтримку українців, не дивує. Проте ця заява важлива саме в контексті конкурування Парижу і Берліну за лідерство в Європі.
Тим більше, що Шольц поруч із Макроном був вимушений вдатися до туманних коментарів, які дехто сприйняв як зміну позиції щодо застосування німецької зброї. Власне, він зазначив, що Україна має використовувати надану їй зброю у межах існуючих правил, і це "завжди має бути в рамках міжнародного права", але з "повагою до умов постачальників зброї". Плюс буквально за два дні до того канцлер чітко висловився проти ударів західних партнерів по території РФ.
В цьому питанні позиція Берліну тотожна позиції Білого дому. Враховуючи, що держсекретар Ентоні Блінкен після візиту до Києва підтримав застосування зброї США по Росії.
При цьому зауважимо ще один важливий момент: Вашингтон підтвердив участь у Глобальному саміті миру у Швецарії, але досі відмовляється надати чітку відповідь на питання про участь безпосередньо Джо Байдена, посилаючись на формування графіків і т.п. Зрозуміло, що це просто відмовки, які радше демонструють реальне ставлення Білого дому до цієї важливої події.
Всі вище наведені чинники є черговою актуалізації теми розколу Європи на Стару і Нову. Але є нюанси.
З одного боку, вочевидь до Нової Європи належать країни-сусіди Росії чи Білорусі. З іншого боку, до неї доєдналася Франція і до того ж близька і союзна їй Іспанія, яка окрім великого пакету допомоги ще й свідомо порушила протокол прийому високих гостей, коли Володимира Зеленського особисто зустрічав король Феліпе VI, а не прем’єр-міністр Педро Санчес. Цілком імовірно, що до них долучиться Португалія.
Формування таких союзів, розкиданих по всій Європі, а не об’єднаних через сусідство, нагадує певним чином часи Війни за іспанську спадщину 1701-1714 рр. між Великою Британією, Австрією, Нідерландами, Португалією і Данією проти Франції, Іспанії і Баварії за іспанський трон після смерті Карла II; і свідчить про відхід союзників від монолітної блоковості.
Тож зараз в межах трансатлантичної спільноти вже вимальовуються фрагментовані політичні союзи: Німеччини проти Франції, але зі Сполученими Штатами; водночас консолідуються Франція, Іспанія, Британія, Нідерланди (давній конкурент ФРН); зазначимо також дистанціювання Балканських країн від Німеччини; і звісно ж згадаємо про Латвію, Литву, Польщу, Естонію, скандинавські країни й Фінляндію.
І загалом вимальовується зараз вкрай цікава конфігурація єдності Європи, в якій де-факто Німеччина і США виступають проти решти союзників, які сформували власні альянси, в питаннях інтенсифікації підтримки України і примушення Росії до закінчення війни.
