Тайванське питання. Віртуальний саміт Джо Байдена та Сі Цзіньпіна підтвердив статус-кво

Найбільш гострою темою, як і очікувалося, стало питання Тайваню. Сі Цзіньпін попередив Джо Байдена, що Китай готовий вжити "рішучих заходів", якщо Тайвань вживе будь-яких кроків до незалежності, "які перетинають червоні лінії Пекіна", а що будь-яка підтримка незалежності Тайваню буде "схожа на гру з вогнем", а "ті, хто грає з вогнем, будуть спалені".

У свою чергу, Байден заявив, що США, як і раніше, віддані "політиці одного Китаю", яка визнає лише одну суверенну китайську державу, і "рішуче виступають проти односторонніх зусиль щодо зміни статус-кво або підриву миру та стабільності в Тайванській протоці".

Що означає цей обмін репліками? Те, що ситуація залишається в колишньому становищі. Спроби Пекіна розгойдати її, скориставшись складнощами США, зазнали невдачі.

Нагадаю, що, починаючи з 1 жовтня, китайські ВПС різко збільшили кількість групових польотів у зоні ППО Тайваню і кількість літаків, що беруть у них участь. Сама по собі така гра на нервах тайванців давно стала звичною справою, але з цієї дати польоти стали щоденними, а кількість літаків, що беруть участь у них, зростала з кожним днем.

Ця ескалація збіглася з переглядом Тайванем військового бюджету: у середині вересня було ухвалено рішення про виділення додаткових $8,69 млрд, які протягом п'яти років передбачалося витратити на ППО та москітний флот. Для порівняння: річний бюджет Тайваню на 2022 рік становив $17 млрд.

У відповідь на зростання активності китайських ВПС у тайванському повітряному просторі, який Китай вважає своїм, а отже, з точки зору Пекіна, його літаки нічого не порушують, — були стандартні відповіді. Британський авіаносець Queen Elizabeth та його ударна група вдруге за рік увійшли до Південно-Китайського моря, демонструючи рішучість захистити свободу судноплавства, а Тайвань збирався звернутися до ООН із заявкою про вступ – але лише збирався, і не більше. І ось напруженість, доведена до драматичного максимуму, вирішилася на саміті невисловленою явно, але цілком очевидною домовленістю нічого не змінювати: Тайвань не звертатиметься до ООН за незалежністю або не стане робити інших спроб остаточно оформити розлучення з материком, а Китай змириться з існуючим положенням де-факто незалежності Тайваню. Тимчасової незалежності? Добре, хай навіть так. Зрештою, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. З іншого боку, і держави, навіть такі, як Китай та США, мають свій початок і свій кінець, і навіть Сонце колись згасне.

Чи це означає, що питання з Тайванем закрите? Теж ні, воно лише відкладене. Хоча польоти в зоні тайванської ППО, ймовірно, увійдуть у звичайний режим як за кількістю учасників, так і за частотою заходів, Китай продовжуватиме повільні зусилля щодо все більш щільного обкладання Тайваню. У тому числі буде продовжено і будівництво штучних островів у Південно-Китайському морі для використання їх як баз – як реальних, так і таких, що позначають китайську присутність у цій точці, коли досить лише флагштока. Тут можна згадати про те, як американська субмарина налетіла 2 жовтня на невідзначену скелю, і це сталося саме у Південно-Китайському морі.

Крім того, Сі Цзіньпіну, поставленому майже в один ряд з Мао (але ж майже, оскільки в його і Мао титулуванні є важлива тонкість не на його користь), необхідно як мінімум підтвердити свій новий титул. А по можливості, не тільки підтвердити, а й подолати останню сходинку, ставши з Мао врівень вже остаточно.

У цій ситуації Сі Цзіньпін просто не може дозволити собі відступити. Але й у Байдена настільки ж вузький коридор можливостей: його популярність усередині США падає, а в міжнародному плані на ньому повисло огидно організоване виведення військ з Афганістану, яке перетворило стратегічно вірну операцію на тактичний провал.

Байдену, який оголосив серед пріоритетів американської політики курс на підтримку "демократії проти автократій", не менший, ніж Сі Цзіньпіну, потрібні зараз успіхи, до того ж успіхи, зрозумілі його виборцям.

Іншими словами, протистояння навколо Тайваню неминуче буде продовжено. Але при цьому обидві сторони не схильні доводити його до критичного рівня, як і дозволяти робити такі кроки своїм молодшим партнерам. Китай та США дуже тісно пов'язані економічно, і цей факт переважить будь-які амбіції.

Причому саме з точки тісних економічних зв'язків США та Китаю глибина оборони Тайваню від поглинання та розчинення в КНР дуже велика. Навіть якщо припустити, що у віддаленому і зовсім не зумовленому майбутньому Вашингтон і Тайбей все ж таки здадуть Пекіну частину невизнаної, але фактично існуючої тайванської суб'єктності, у них буде безліч способів для ефективної нейтралізації цього кроку економічними методами.

Що ж до решти саміту, що тривав три з половиною години — значно довше запланованого, то все загалом звелося до обміну думками та уточнення позицій сторін. Справа ця, безсумнівно, корисна, але не обіцяє швидких проривів і змін. Співрозмовники швидше вивчали та промацували один одного. Дві найбільші економіки світу завжди вестимуть складні переговори, перебуваючи в непростих відносинах на межі прямої конфронтації, але складно уявити ситуацію, в якій вони перейдуть цю грань, пішовши на величезні втрати та витрати.