Снаряди проти вундервафлів. Як ЄС готується до перемоги України
Із наближенням до наступу Сил оборони України обидві сторони – терористична держава Росія та з іншого боку Україна та наші партнери – поступово підвищують ставки
В умовах мізерної кількості фішок на столі у президента РФ Володимира Путіна, йому залишається безуспішно і спорадично розігрувати карту ядерної зброї. І днями це сталося знов, коли Путін анонсував розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі, паралельно підставляючи очільника Китаю Сі Цзіньпіна і підставляючись перед ним.
Наративи Путіна також спробував посилити його давній поплічник — секретар Радбезу Микола Патрушев. Мавпуючи свого патрона у справі створення альтернативної реальності, Патрушев заявив про те, що Росія взагалі двічі рятувати Сполучені Штати від розпаду, і водночас погрожував Штатам якоюсь унікальною зброєю, що здатна їх знищити. Звісно, коли мова заходить про вундерваффе, це, як правило, означає початок кінця: жоден чародійний артефакт не здатен переламати хід війни, якщо до того не було системної роботи, стратегічного планування та створення умов для масового випуску й масованого застосування цих "вундервафлів". Зрештою, про унікальну аналоговнєтность російських армії та зброї світ уже має уявлення.
Втім, допоки Кремль занурюється у власні гротескні міфологічні процеси, до наступу ЗСУ і взагалі до перемоги Україні у цій війні готуються і в Європі. Вельми жваво, варто зазначити. На тлі прибуття до України танків Leopard 2A6 і Challenger 2, наприклад, на шпальтах Der Spiegel з’явилася інформація про намір Берліну збільшити фінансову і військову підтримку України одразу в п’ять разів – з поточних 3 млрд євро до 15 млрд. Відповідна пропозиція міститься у конфіденційному листі за підписом парламентського держсекретаря Міністерства фінансів Німеччини Флоріана Тонкара на адресу Бундестагу.
Він завважує, що з метою компенсації матеріальних витрат української армії федеральний уряд має вже зараз – "негайно" — укласти "численні контракти на закупівлі, які також обґрунтовують платіжні зобов'язання на майбутні бюджетні роки". Йдеться про системи ППО/ПРО, бронетехніку й боєприпаси.
І головна теза з листа – це чітка декларація необхідності продовжувати і збільшувати допомогу Україні, щоб запобігти поразці у війні з Росією, що призведе до "непередбачуваних" наслідків для всієї Європи. Іншими словами, дуже схоже на те, що Німеччина позбулася ілюзій, або їх більшої частини, щодо Росії та вибудовування відносин з нею. Альтернативи перемозі України більше немає.
Разом з цим нині також спостерігається інтенсифікацій процесів, покликаних вгамувати снарядний голод українських Сил оборони.
Так, хоча офіційна Софія вчора заявила, що не може зараз передати Україні натівські постріли калібру 155 мм, синхронно у EuroActiv публікується інсайд від ексмністра оборони Болгарії Бойко Ноєва щодо ймовірного продажу через посередників до Україні боєприпасів різних калібрів радянського зразка – від АК-47 до танків і гаубиць.
Потребу ж у снарядах калібру 155 мм для САУ Caesar та Pz 2000 частково перекриє Франція, яка, за словами очільники Міноборони Себастьяна Лекорню, подвоїть їх кількість – до 2 тис. на місяць.
На перший погляд, не так вже і багато. Проте потужності виробників зростатимуть, оскільки, як повідомив кілька днів тому єврокомісар з внутрішнього ринку та послуг Тьєррі Бретон, фінансування цього напряму ЄС, що вже погодив закупівлю 1 млн артилерійських боєприпасів для України, збільшить з 300 млн до 500 млн євро.
До речі про Тьєррі Бретона. Він, окрім того, також закликав країни ЄС "негайно" віддати нам всі снаряди, що є в наявності на їх складах. І передусім саме артилерійські калібру 155 мм. Таким чином, Брюссель пропонує вирішити проблему снарядного голоду вже тут і зараз, а не чекати на поставки з заводів, коли їх буде вироблено.
І зазначимо, що не тільки й не стільки Брюссель, скільки фронтмени ЄС в принципі.
По-перше, згадаймо вищезгаданий лист Флоріана Токара, що є підтвердженням намірів наших європейських союзників.
По-друге, варто серйозно ставитися до інформаційної та політичної активності, власне, єврокомісара Бретона. Це аж ніяк не пересічна фігура у європейській політиці.
Окрім значного досвіду на високих державних посадах (наприклад, вкрай ефективного міністра економіка за каденції Жака Ширака), Бретон має зв’язки на найвищих щаблях влади у Парижі, Берліні і Брюсселі. І до того ж без гальм у вигляді партійної приналежності, бо контактував, для прикладу, і з правими "республіканцями" (Ален Жюппе), і з соціалістами (Франсуа Олланд), і з представниками команди Еммануеля Макрона; а також з німецькими християнськими демократами (Ангела Меркель, Вольфганг Шойбле, чинна президентка ЄК Урсула фон дер Ляєн). Бретон до того ж є одним з адептів "багатошвидкісної Європи" і оборонної автономії ЄС.
Тож, якщо скласти до купи наведені вище новини за останні кілька днів разом із бурхливою діяльністю Бретона на користь посилення військової підтримки України, можемо констатувати, що Євросоюз остаточно визначився із своєю українською та російською політикою.
