Вибори в Туреччині. Скільки лишилось Ердогану

14 травня у Туреччині відбудуться парламентські і президентські вибори, які можна вважати доленосними, оскільки вони визначать подальшу політику та позиції країни в умовах довготривалого правління головного апологета неосманізму Реджепа Таїпа Ердогана. Правління це, нагадаємо, супроводжувалося централізацією влади, переслідуванням опозиційних політиків та журналістів, відходом від світськості на користь створення іміджу одного з лідерів-протекторів мусульманського світу.

Не менш важливою характеристикою влади Ердогана є схоже на путінське "обнуління" президентських термінів через зміни до Конституції і перехід до президентської форми правління замість парламентської.

Сталося це у 2017 р. за підсумками відповідного референдуму, що перетворив Туреччину на президентську республіку. Було ліквідовано посаду прем’єр-міністра, а уряд підпорядковано президентові. Після цього – у 2018 р. — відбулися дострокові вибори, на яких попри потужний рух опозиційних партій перемогу отримав Ердоган та його Партія справедливості та розвитку. Цими змінами Ердоган аргументував своє право балотуватися на пост президента в третій раз, тобто у 2023 р. Відповідаючи на критику, турецький лідер посилався на перезавантаження державної системи. Типу починаємо з нуля, тож попередні президентські терміни вже не рахуються. І не виключено також і те, що 69-річний Ердоган, якщо йому дозволить стан здоров’я, знайде якісь аргументи на користь участі у виборах у 2028 р.

Соціологія

Попри чималі владні повноваження і можливості, все ж існують цілком реальні шанси того, що Ердоган вибори може програти.

Соціологічне опитування, проведене компанією Konda 6-7 травня, демонструє відставання Ердогана від свого головного опонента – кандидата, який має підтримку опозиційних партій, — Кемаля Киличдароглу на 5,6% (43,7% проти 49,3%). За такого розкладу, жоден з кандидатів не перемагає у першому турі, але у другому, що заплановано на 28 травня, соціологи з Metropoll віддають перемогу Киличдароглу – 51,3%.

До того ж треба зважити і на рішення ще одного опозиційного політика Мухаррема Індже знятися з виборів. Він це зробив не на користь якогось кандидата. Однак його прихильники ймовірніше підтримають саме Киличдароглу. Підтримка Індже невелика — коливається у межах 2%. Проте і додаткові 1-2% можуть в результаті вирішити все. І навіть зробити непотрібним другий тур.

Щодо парламентських виборів, то тут опитування засвідчують все ж перевагу правлячої партії над опозиційним альянсом – 44% проти 39,9%. Тому долю виборів до парламенту визначить прокурдська Демократична партія народів і її союзники, що, на думку соціологів, претендують на 12,3% голосів.

Киличдароглу – хто він?

На сьогодні він є лідером лівоцентристської Республіканської народної партії (СНР) – найстарішої партії Туреччини, яку очолив у 2010 р.

Киличдароглу – економіст і має відповідну освіту, зокрема навчався і у Франції. До політичної кар’єри був держслужбовцем: бухгалтером у мінфіні, гендиректором Департаменту цього відомства. В той час він тісно співпрацював з Тургутом Озалом, прем’єр-міністром, за часів якого (1983-1991 рр.) у Туреччині значно виріс ВНП – до рівня Османської імперії 1908 р. Це символічно, враховуючи прагнення Ердогана відродити Порту у нинішніх реаліях, що однак супроводжується не зростанням, а серйозними проблемами в економіці.

Повертаючись до нинішнього головного конкурента Ердогана, то як держслужбовець він ще займав посаду президента Інституту соціального страхування (SSK) (1992-1996 рр. і 1997-1999 рр.). У 2002 р. прийшов до парламенту в якості голови фракції СНР. За сім років спробував отримати крісло мера Стамбула, але програв кандидату від партії Ердогана.

Після низки спроб посунути на виборах Партію справедливості і розвитку зважився кинути виклик Ердогану на поточних виборах. Цьому передувала зустріч лідера СНР з очільниками інших п’ятьох опозиційних партій у лютому 2022 р., що отримала назву "Стіл Шістьох", а Киличдароглу – підтримку цих партій, зокрема і популярних мерів Стамбула і Анкари Екрема Імамоглу і Мансура Яваша.

Економіка проти зовнішніх ворогів

Проти Реджепа Таїпа Ердогана грає кризова ситуація в турецькій економіці, що характеризується високої інфляцією і девальвацією ліри.

Ці проблеми він та його оточення намагаються нівелювати зовнішньополітичним порядком денним, а саме консолідуючи ядерний електорат створенням образу зовнішнього ворога в особі Заходу, маріонетками якого називають опозицію.

Так, днями міністр внутрішніх справ Сулейман Сойлу заявив, що Ердогану вдалося "ліквідувати інфільтрацію" Заходу, але той нібито прагне перемоги Киличдароглу. І на додачу прямо звинуватив США та західні ЗМІ у втручанні у вибори, паралельно обіцяючи електорату "100 років стабільності" в разі перемоги Ердогана.

Однак економічні проблеми — карта сильніша. Вони цікавлять електорат більше за зовнішню політику. І в цьому великий плюс для опозиції, яка робить пріоритетними питання подолання кризи і концентрації влади в руках однієї особи зі всіма відповідними наслідками для турецького суспільства.

І тому зараз точиться запекла боротьба за голоси близько 5 млн молодих виборців, які вперше прийдуть на виборчі дільниці у неділю. З одного боку, вони не знають іншого лідера окрім Ердогана. З іншого боку, треба зважати на несприйняття багатьма наступу влади на права і свободи, а також на їх ставлення до кризи у турецькій економіці. Особливо після руйнівного землетрусу. Змальований владою образ зовнішнього ворога – Заходу – щодо них може виявитися неефективним на противагу порядку денному опозиції.

Хоча, звісно, опозиція і про зовнішню політику не забуває. Адже буквально вчора вже Киличдароглу теж заговорив про втручання у вибори ззовні, але вже з боку Росії, яку він російською мовою застеріг від цього, якщо Москва "хоче продовження дружби після 15 травня".

Боротиметься до кінця

Наразі складно прогнозувати, який буде результат першого туру. Та чи буде другий.

Власне наведене соціологами п’ятивідсоткове відставання Ердогана від Киличдароглу – не надто значне і ледь не межує зі статистичною похибкою. Тим більше, що Ердоган не має наміру так просто поступитися кріслом президента, заради чого він перетворював Туреччину на президентську республіку.

Про це свідчить як радикалізація риторики, так і дії турецької влади не тільки за останні місяці, але й роки.

Один з прикладів – місцеві вибори 2019 р., коли ПСР програла опозиції великі міста, серед яких дві столиці – Анкару та Стамбул. І боротьба, яка точилася після, зокрема, за економічну столицю, Стамбул, де почався успішний шлях Ердогана до влади.

Влада намагалася оскаржити результати виборів в цьому стародавньому місті. Навіть було проведено повторні вибори, непередбачені законодавством, але Екрем Імамоглу на них отримав ще більш переконливу перемогу і став однією з ключових фігур опозиції.

На цьому кейс Імамоглу не закінчився, оскільки на початку 2022 р. йому інкримінували "образу посадових осіб виборчого процесу". Його засудили до майже трьох років ув’язнення, а 14 грудня 2022 р. меру заборонили займатися політикою. Втім обидва рішення суддів ще набули чинності, бо ще має бути розгляд справи в апеляційному і касаційному судах. Тому Імамоглу, який в разі перемоги Киличдароглу стане віцепрезидентом, бере активну участь у поточній політичній кампанії, що, звісно, не до смаку Ердогану та його прихильникам. Цю "антипатію" вони висловили у закиданні його камінням 7 травня, під час його виступу в місті Ерзерум – "оплоті" правлячої партії. Щонайменше 15 осіб було затримано. Однак Ердоган всю відповідальність переклав на суперників – заявив, що це провокація безладів опозицією.

До речі, щодо "образ посадових осіб". У січні 2016 р., до відповідальності за образу Ердогана притягували і Киличдароглу через натяки, що турецький президент є диктатором. Приклад Імамоглу по собі є свідченням того, що в разі збереження Ердоганом крісла президента, а отже і всієї повноти влади, він ймовірно спробує усунути Кирчидоглу з політичної арени.

Це один гіпотетичних сценаріїв дій Ердогана у випадку успіху на виборах. Окрім того, вірогідно, що в принципі він докладе чималих зусиль задля уникнення у майбутньому аналогічних загроз з боку опозиції. Тобто можна очікувати на переслідування опозиційних політиків в суді та тотальне їх медійне знищення з нотками тріумфу як "посіпак Заходу", що програв разом з опозицією. І звісно ж на тому ж рівні, або навіть ще більш інтенсивно, підтримуватиметься антизахідна риторика. Втім разом з фрагментарною співпрацею та комунікацією. Іншими словами, принцип кількох стільців з метою отримати максимум гешефтів в усіх можливих ситуаціях Ердоганом реалізуватиметься й надалі.

В разі ж перемоги Киличдароглу, водночас, українцям не варто чекати на кардинальні зміни у турецькій зовнішній політиці. По-перше, нова влада буде зосереджена на подоланні економічної кризи. По-друге, Ердоган вельми вдало проводив політику захисту інтересів насамперед Туреччини. Якщо Киличдароглу та його союзники не захочуть відштовхнути від себе виборців, які підтримають такий зовнішньополітичний курс країни, то сформований баланс між Заходом і Росією не зазнає значних змін. Але все ж таки опозиція не приховує свого прагнення поліпшити взаємовідносини із союзниками по НАТО. І ось саме це може бути нам в нагоді, бо обіцяє тіснішу кооперацію і поступки Туреччини, важливого чорноморського гравця, ЄС та США, а отже і послаблення взаємодії з Москвою на таких напрямках, як, наприклад, паралельний імпорт до Росії.