Вибори до Європарламенту. Чи змінять Франція і Німеччина позицію щодо підтримки України

Вибори до Європарламенту, голосування на яких проводилося з 6 по 9 червня на тлі повномасштабної війни в Європі і неабиякого інтересу до них в тому числі з боку Росії, як і очікувалося, проілюстрували зріст популярності правопопулістських сил, зокрема і тих, хто підтримує більш вигідний для Кремля зовнішньополітичний курс ЄС. 

Втім не можна сказати, що цей тренд є переконливим — залізобетонним. Так, він присутній, але загальна картина по Європі не є однорідною, адже далеко не вся Європа кинулася до обійм ультралівих чи ультраправих. Наприклад, на противагу переважній більшості Південної і Східної Європи, найбільш стійкими до ультраправих виявилася Європа Північна – Скандинавія, а саме Данія, Швеція, Фінляндія.

Втім детальний зріз щодо виборів до Європейського парламенту "ДС" провела в окремому . В цьому ж тексті пропонуємо зосередитися на ситуації, що складається в країнах-лідерах Унії — в тих, які мають найбільший вплив на європейську політику та й на політику НАТО. Йдеться звісно ж про Францію та Німеччину, які в контексті цих виборів мають одну спільну рису — в обох правлячі партії програли опозиційним силам.

Франція. Гра в довгу 

За попередніми результатами, перемогу на виборах до Європейського парламенту отримала ультраправа партія "Національне об’єднання" — колишній "Національний фронт", заснований Жан-Марі Ле Пеном (його, до речі, у 2017 р., коли Еманюель Макрон переміг на президентських виборах, позбавили депутатського імунітету через кримінальну справу, відкриту у Франції). 

"Національне об’єднання", яке формально нині очолює 28-річний Жордан Барделла, а неформально — Марін Ле Пен, набрало приголомшливі 30% (+-), водночас блок Макрона "Відродження" (Renaissance, колишня En Marche) отримав лише 15%.

Хоча насправді прикметник "приголомшливий" не є доречним, адже тенденція падіння рейтингу президентської партії і альянсу Ensemble!, до якого вона входить, була очевидною вже давно. Ще під час загальних виборів до Асамблеї минулого року, коли Ensemble! ("Разом!") хоч і отримала перемогу з 25,75%, однак втратила 105 мандатів у порівнянні з 2017 р. (308 місць у парламенті). Натомість партія Ле Пен, а також політсила ще одного "друга Кремля" Жана-Люка Меланшона, показали значний приріст голосів: лівопопулістська "Нескорена Франція" з 11% і четвертого місця перескочила до 25,66% (+79 мандатів) і на друге місце; а партія Ле Пен залишалася на третьому місці, проте покращила свої позиції 6% і 81 мандат відповідно. 

Тож поразка Макрона, попри його зусилля у зовнішній політиці, була неминучою. Це розумів і він, і його опоненти. Тому, власне, Барделла навіть пропонував Макрону посаду прем’єр-міністра у майбутньому, якщо той погодиться в разі поразки на виборах до ЄП проголосити дострокові у Франції, на яких ультраправі сподіваються закріпити свій успіх.

Що ж. Макрон одразу після перших результатів заявив про розпуск парламенту і проведення позачергових виборів вже 30 червня (перший тур). 

Втім у Ле Пен все ж передумали і вирішили, що їх кандидатом на посаду очільника уряду буде той самий Барделла. 

Тож або "Нацоб’єднання" не збиралося виконувати свою обіцянку, або ж, що більш ймовірно, їм стало відомо про конкретні наміри Макрона щодо дострокових виборів.

По-перше, президент П’ятої Республіки своїм блискавичним рішенням їх провести вже медійно перебив перемогу партії Марін Ле Пен і Жордана Барделли.

Знов-таки "Відродження" мала погані електоральні позиції і це було зрозуміло всім. Тому дострокові вибори Макрон може розглядати як можливість для врахування помилок і відновлення потенціалу своєї партії.

По-друге, її поразка цілком може мобілізувати його виборців і обумовити вже поразку "Національного об’єднання".

Якщо ж цей сценарій не спрацює, є ще одна – більш ризикована опція: президентська партія програє вибори, але таким чином Макрон перекладає відповідальність за внутрішні питання на Ле Пен, а сам, як президент країни, зосередиться суто на зовнішній політиці і завойовуватиме Європу (особливо після поразки на виборах до ЄП партії канцлера ФРН Олафа Шольца), традиційно прагнучі трансформувати зовнішні успіхи у внутрішні, зокрема за рахунок конкурування з Німеччиною за лідерство в ЄС. 

Що ж до внутрішньої політики Франції за гіпотетичного сценарію перемоги ультраправих… Тут, дійсно, є певний резон, адже відомий своїми протестними настроями французький електорат цілком може за кілька років знищити рейтинг Ле Пен і до наступних виборів Макрон підійде з кращих позицій. 

Це його другий, а отже останній президентський термін і він надто молодий і амбіційний, аби піти на пенсію. Тому це буде радше вимушена пауза, щоб Макрон міг далі будувати політичну кар’єру вже в парламенті і уряді країни.

Німеччина. Нерішучість — не варіант

Попоредні результати виборів до Європарламенту свідчать про те, що Соціал-демократична партія, лідером якої є Олаф Шольц, як, власне, і вся "світлофорна" коаліція ("Союз-90/Зелені" і Вільна демократична партія), навіть з урахуванням того, що вибори до ЄП не настільки популярні за національні, має серйозні електоральні втрати з перспективою до подальшого зниження рейтингів.

СДПН отримує приблизно 14%, "Зелені" — 12%, ВДП — 5%. 

Під час виборів до Бундестагу за СДПН проголосували 25,7% виборців, і есдеки вперше за десятки років забрали більшість у ХДС/ХСС. "Зелені" набрали 14,8% і посіли третє місце, а ВДП — 11,5% (четверте місце). 

Консерватори у 2021 р. посіли друге місце з 24,1%, натомість минулого тижня їх підтримали більше 30% німців, а отже ХДС/ХСС має перше місце.

Проте не тільки партія Меркель покращила свої цифри, але й ультраправа прокремлівська "Альтернатива для Німеччини", яка вийшла на друге місце завдяки 16% голосів.

Інші міньйони Кремля — партія Die Linke ("Ліві") навпаки "впали" з 4,9% до 2,8%. 

Водночас їхня колишня членкиня Сара Вагенкнехт, а точніше її однойменна партія, яку вона очолює разом ще з однію "лівою" — Амірою Мохамед Алі, зі старту, так би мовити, набрала 5,5%. 

І на Вагенкнехт варто звернути увагу, оскільки її персональний політичний проект Кремль почав розкручувати якийсь рік тому, а партію "Союз Сари Вагенкнехт" було створено взагалі у січні 2024 р. 

Тож результат АдН і Вагенкнехт, цих прихильників нормалізації відносин із Росією, свідчить про те, що в Німеччині дійсно зросла кількість виборців, яким імпонують пропозиції, бодай частково, цих партії. 

Проте поразка СДПН і успіхи ультраправих і ультралівих, а також і ХДС/ХСС надають нам можливість краще зрозуміти зміни у німецькому суспільстві, яке надає сьогодні перевагу більш рішучим діям і політиці.

Надмірна обережність Шольца, за що його відкрито нещодавно критикував ексміністр оборони Британії Бен Воллес, зіграла проти нього. 

Частина виборців у ФРН шукає відповідей в обіцянках правопопулістів, частина — прагне стабільності епохи Меркель або ж тієї самую рішучості, яку зараз пропонує ХДС/ХСС — партія, яка постійно критикує Шольца за недостатню підтримку України.

І зараз вже помітно, що опозиція, зокрема ХДС/ХСС, а також союзники Шольца по коаліції, насамперед, "Зелені" почали чинити політичний тиск на СДПН і канцлера, одним з елементів якого є саме успіх АдН. Іншими словами, Шольцеві докоряють другим місцем прокремлівських ультраправих і перекладають на нього всю відповідальність. Таким чином вони вже готують ґрунт під наступні вибори до Бундестагу, що відбудуться у вересні 2025 р., за результатами яких не виключено, що буде сформовано нову-стару коаліцію — коаліцію "Ямайки" (ХДС/ХСС, ВДП, "Зелені").

Наслідки для України

Знов-таки, так, вибори до Європарламенту програють у популярності загальнонаціональним.

Але вони також є електоральним барометром і закладають певний фундамент для конкретних політичних гравців вже під час виборів до національних парламентів.

До того ж вони саме через потенційні кардинальні зміни у політичному житті Франції і Німеччини мають потенціал і для впливу на конкурування між країнами за лідерство в Європі. І в тому числі в питанні підтримки України, зміцнення НАТО і ЄС, протидії російській прямій і гібридній агресії. Франція, наприклад, після дострокових виборів може зменшити темпи у наданні допомоги Києву, а Німеччина — навпаки у 2025 р. (може навіть і поточному, якщо Шольц наважиться таким чином "відновлювати" СДПН) може прискоритися в цьому питанні.