Повернути статус-кво. Навіщо Москва підтримує Талібан
У п'ятницю афганські таліби оголосили про початок весняного наступу. Операція "Мансурі", названа на честь убитого рік тому американським безпілотником лідера Талібану Ахтара Мухаммада Мансура, буде, за словами представника руху, вестися в двох площинах — політичній та військовій. Перша, за словами представника талібів Забиуллы Муджахида, передбачає створення інституцій тіньового держави і "механізмів соціальної справедливості та розвитку" на підконтрольних територіях. Друга буде являти собою поєднання партизанської війни, терористичних атак та інсайдерських нападів на іноземні війська, їх військову і розвідувальну інфраструктуру, а також "знищення їх місцевого найманського апарату". Тобто проти військ НАТО і нинішнього режиму, що спирається на їхню підтримку. Звертає на себе увагу той факт, що цей "анонс" завершує тиждень, почалася з новин, які актуализовали роль Афганістану в якості фронту американо-російського протистояння.
У понеділок анонімний представник Пентагону в Кабулі повідомив журналістам, що Росія постачає кулеметами, гранатометами та іншою зброєю рух Талібан, що правила Афганістаном з 1996 р. аж до американського вторгнення в 2001-м. РБ ООН, постійним членом якого є Росія, Талібан визнав терористичною організацією двома роками пізніше, але це, по всій видимості, не має значення.
Через кілька годин генерал Джон Ніколсон, командувач американським контингентом і військами НАТО в Афганістані, в ході прес-конференції заявив, що не стане спростовувати сказане і американське командування регулярно отримує інформацію про те, що росіяни допомагають талібам. Сидів поруч міністр оборони США Джеймс Мэттис, у свою чергу, зауважив, що хоча США і будуть взаємодіяти з Росією дипломатично, але вони змушені протистояти їй з-за відмови визнавати суверенітет інших країн. Тим більше що "будь-яка зброя, принесене сюди з-за кордону, є порушенням міжнародних законів".
Мэттис прилетів до Кабула вже через кілька годин після відставки міністра оборони і командувача збройними силами з-за п'ятничної операції талібів. Близько десятка бойовиків-смертників у формі афганської армії проникли на базу афганських збройних сил в провінції Балх і влаштували криваву баню возвращавшимся з мечеті беззбройним воякам. В результаті найбільшої акції з тих пір, як Талібан втратив владу, загинули понад 140 осіб. Втім, поки неясно, чи є ця акція відповіддю на вбивство ударом з безпілотника "тіньового губернатора" Кундуза в ході спільної операції урядових сил і натовського контингенту.
Заяви американських великих зірок можуть здатися спробою виправдатися за те, що трапилося, особливо після переможних реляцій про те, як "мати всіх бомб" рознесла бункер Ісламської держави в горах межує з Пакистаном провінції Нангархар. Але такі звинувачення лунають аж ніяк не вперше. Мэттис публічно говорив про цю проблему ще 31 березня в ході прес-конференції в Лондоні: "Ми спостерігаємо діяльність росіян щодо Талібану. Я поки не буду говорити, що її проявом стало зброю і тому подібні речі, але те, що вони там (в Афганістані) затівають, у світлі інших справ викликає у нас занепокоєння". Тоді, до речі, він ще не прийняв рішення рекомендувати Білому дому посилення американського контингенту в Афганістані. І хоча незабаром в провінцію Гільменд вирушили три сотні морських піхотинців — найбільша ротація з 2014 р., вони погоди не зроблять.
Зважаючи на те, що дуже умовно демократичний афганський режим залишається нежиттєздатним без зовнішньої підтримки, минулого літа Барак Обама передумав повністю виводити війська з "кладовища імперій", оголосивши, що близько 8,4 тис. "джі ай" залишаться в Афганістані до кінця поточного року — це при тому, що в країні ще присутні 6,3 тис. солдатів з країн–учасниць НАТО. Але у своєму лютневому виступі перед сенатським комітетом по збройним силам той же Ніколсон визнав: війна зайшла в глухий кут, а контингент потрібно збільшувати ще на кілька тисяч бійців. Зараз урядові сили з американською допомогою контролюють худо-бідно 57% населеної території країни — на 15% менше, ніж у листопаді 2015-го. Але і цей контроль дуже ненадійний, що продемонстрували і напад на парламент у червні того року, і п'ятничний наліт, неможливий без допомоги інсайдерів. У той же час таліби зараз контролюють територію, більшу, ніж коли-небудь після 2001 р.
Між тим Дональд Трамп ніби забув про самої довгої війни в історії США, що триває вже 16 років. В ході виборчих перегонів він згадував афганську тему кілька разів, обходить її увагою і ставши президентом. Втім, ще в 2013-му він писав у своєму "Твіттері": "Давайте забиратися з Афганістану. Наших солдатів вбивають афганці, яких ми навчаємо, і ми втрачаємо мільярди". Так от, якщо афганської стратегії біля Білого дому ще, схоже, немає, то, як заощадити, вона визначилася, скориставшись звітом Генеральної інспекції з відновлення Афганістану. Згідно з цим документом з армійських складів крадеться значна частина боєприпасів і пально-мастильних матеріалів, опиняючись в руках талібів. Торгують з ворогом навіть бойові частини: зокрема, патрони штовхають по 25 афгані (приблизно 9,6 грн) за штуку. Так що Білий дім, вважаючи, що Вашингтон, м'яко кажучи, переплатив, витративши $69 млрд на будівництво афганської армії, має намір урізати програму допомоги Афганістану на 20% — з $812,3 млн до $650 млн. Це, звичайно, не порівняти зі 100% для Польщі або 68% для України, але тренд очевидний. Ось тільки у фразі "залишитися не можна піти" поставити кому Трампу таки доведеться.
Де її хоче бачити Кремль — ясно: чергового американського форпосту в стратегічно важливому регіоні йому не потрібно. І потім — Афганістан є ключем до контролю над Центральною і Південною Азією як в сенсі безпеки, так і енерготранспортних коридорів. Варто відзначити практично незаймані родовища міді і — особливо в контексті очікуваного электромобильного буму — літію, які, за нинішніми оцінками, тягнуть на $3 трлн.
Об'єктивно від Талібану Росії значно менше проблем, ніж від янкі і від закріпився в Афганістані Ісламської держави. Зрештою, не таліби влаштовували теракти в пітерському метрополітені і Астрахані (втім, не ІГ постачає Росію нелегальними опіатами). Для Москви вони "правильні" територіально прив'язані і навіть помірно соціалістично орієнтовані ісламісти. І Москва всіляко просуває цей дискурс боротьби "пацанів з поняттями" проти "беззаконня, бредящих світовим халіфатом", тим самим фактично легітимізувавши Талібан. І підтримуючи його заяви голів, що говорять про те, що громадянська війна в Афганістані завершиться, як тільки з нього підуть іноземні війська. Що досвід самої Росії спростовує це твердження, в розрахунок не береться.
Взагалі, росіяни свою військову співпрацю з талібами всіляко заперечують. Спецпредставник РФ в Кабулі Замір Кабулов не раз заявляв, що збройові історії потрібні афганському уряду і його союзникам, щоб "виправдати власні провали на полі бою". Російський же посол в Афганістані Олександр Мантыцкий стверджує, що контакти з талібами виключно заради налагодження переговорного процесу. Залишається припустити, що закриття в 2015-му логістичного центру НАТО в Ульяновську, який обслуговував афганський напрямок, було продиктовано тими ж міркуваннями. Тому що сенсу домовлятися міцніючий Талібан, прямо скажемо, не бачить. Що його емісари продемонстрували 14 квітня в Москві, де відбувся новий раунд багатосторонніх переговорів про перспективи стабілізації Афганістану. Незважаючи на присутність представників Пакистану, Китаю, Ірану, Індії та п'ятірки пострадянських середньоазіатських держав, вони відкинули пропозицію про переговори з центральним урядом при посередництві РФ. Схоже, таліби розкусили невигадливу комбінацію Кремля. Зустріч явно погоджувалася з візитом держсекретаря США Рекса Тіллерсона в Москву, але Вашингтон запрошення не прийняв. А без його участі захід звелося до порожнього піару регіональних амбіцій Росії. Щось подібне, до речі, вийшло з астанинских переговорів про сирійському врегулювання під егідою РФ.
Втім, демарш талібів цілком міг бути і частиною вистави. Тим більше, що їх з Москвою команді є і третій гравець — Ісламабад, де, до речі, і зробив свою заяву Муджахід. Не так давно делегація російських військових відвідувала Вазірістан — самоврядну племінну територію Пакистану. Відносини останнього з США, які почали псуватися ще при Джорджі Буші-молодшому, неухильно деградували протягом усього президентства Барака Обами з цілого ряду причин: і союзництво з КНР, яка посилюється у міру налагодження різнобічного партнерства США з Індією, і зайвий "демократизационный" пресинг. Те, що пакистанські спецслужби кришували Талібан, доглядаючи за Усамою бін Ладеном і муллою Омаром, також не сприяло дружбу. Так що, не знайшовши спільної мови з Пакистаном, команда Трампа, з усією очевидністю, нового рішення афганської проблеми знайти не зможе. І усунутися від її вирішення в силу сказаного вище — тим більше.
Москва ж, ставлячи на ймовірного та ще й антиамериканського переможця, цілком може наступити на вашингтонські граблі, якщо "правильні" досі таліби, увійшовши в силу, все ж всерйоз візьмуться за політичне переформатування, скажімо, Таджикистану. Тим більше що проби вже траплялися.
