Як лопнув венесуельський соціалістичний міхур
Фактичні відсутність розумної державної політики в країні, феодальне ставлення до енергоресурсів і іноді доходять до абсурду рішення влади призвели не просто до зростання числа бідних громадян, а до того, що вони вже масово громлять магазини й вантажівки з продуктами. Тільки за останні два тижні в Каракасі та інших містах було зафіксовано близько півсотні продовольчих бунтів, які супроводжувалися погромами та масовими акціями протесту. У венесуельців, особливо багатодітних сімей, вже немає грошей, щоб купити їжі в достатній кількості. Таких, згідно з опитуванням університету Симона Болівара, налічується неймовірні 87%. Так і продуктів на полицях і прилавках практично немає.
До масштабної кризи наступник Уго Чавеса Ніколас Мадуро прийшов не в одну мить. Венесуела вже стикалася в минулому з схожою ситуацією, коли просто їсти було нічого. Тоді покійної "команданте Чавес" і прийшов до влади, випливши на хвилі невдоволення. Він вимагав соціалізму, соціалізму і ще раз соціалізму. Йому повірили - і він підім'яв під держава нафтогазовий та інший бізнес, що призвело до колосального відтоку інвестицій. В цьому винні виявилися, звичайно, Сполучені Штати. У 2013 році епоха популіста Чавеса закінчилася, і на трон зійшла його бліде подобу - Ніколас Мадуро.
При всіх своїх недоліках, безглуздих висловах і необізнаність у державних процесах Мадуро досить довго протримався на плаву. В першу чергу завдяки плоту з барелів. Венесуела, як відомо, - країна з найбільшою кількістю розвіданої нафти в світі. Навіть Саудівська Аравія від неї відстає. І тому Каракас, не особливо замислюючись про можливі негативні сценарії в майбутньому, відчайдушно реалізовував російський підхід - покладався виключно на сировинне добробут. Відсутність прогресу в інших галузях (деякі сусіди, наприклад, розвивали "зелену енергетику" та досягли приголомшливих успіхів) більшою частиною населення ігнорувалося. Електорат Мадуро і його однопартійців не танув, поки їм надавали яку-ніяку соціалку і безкоштовну медицину.
Що робить у цій ситуації Мадуро? Проводить реформи, суди по корупціонерам, розробляє нову економічну або соціальну програми? Немає. Так соціалістичні країни з авторитарними популістами у влади не надходять.
В першу чергу, в хід пішов зовнішній ворог. Причому кількох рівнів: традиційно Вашингтон і Колумбія. Влади витягли знову конфлікт з Колумбією, де вони тривалий період фінансували місцеві марксистські повстанські сили FARC. Так от, в дефіциті продуктів харчування, більша частина яких імпортується, звинуватили спекулянтів і звернули увагу на колумбійських бізнесменів-власників магазинів і супермаркетів. І вигнали їх з країни.
Крім того Каракас ввів надзвичайний стан в економіці, а також дводенний робочий тиждень з метою економії електроенергії. У підсумку венесуельці сидять голодні і в темряві. Ще й температурні рекорди, спровоковані Ель-Ніньо, погіршують обстановку. Наприклад, нещодавно вчене співтовариство гуло про знову що стала світу селі Потосі, яка була затоплена кілька десятків років тому з-за будівництва ГЕС, але божевільна засуха не тільки звільнила її з водяного полону, але і "вимкнула" цю саму ГЕС. А народ вже досить обозлен, щоб і погодні аномалії повісити на владу.
За даними опитування соціологічної організації Datanalisis, опублікованому в кінці березня цього року, дві третини респондентів вважають, що Мадуро повинен піти або добровільно, або через референдум, але вже в цьому році. 90,9% опитаних у лютому оцінювали ситуацію в країні як негативну. У разі проведення референдуму 52,1% венесуельців проголосували б за те, щоб відправити його у відставку в порівнянні з 44,5% у січні. 30,1% дотримуються протилежної думки порівняно з 37,7% у січні.
Здавалося б, пісенька Мадуро заспівана. Народ його ненавидів. В опозиції вперше більшість у парламенті, і воно там не сидить, склавши руки, а активно проводить кампанію за його відставку. 7 червня опозиція заявила, що ЦВК Венесуели прийняв 1,3 млн підписів у рамках клопотання про проведення такого референдуму. Наступний етап - ще 200 тис., але вже персоніфікованих, тобто з відбитками пальців. Завершальний етап - ще 4 млн підписів. Якщо згадати про вищевказаних цифрах - 87% (без коштів для купівлі продуктів у потрібній кількості) і 90,9% (негативно оцінюють ситуацію в країні), 4 млн і сама громіздкість процедури підготовки до референдуму не здаються чимось нездійсненним.
Референдум сам по собі не є єдино можливим виходом з кризи. Ще в лютому американська приватна розвідувально-аналітичне агентство Stratfor детально проаналізувало ситуацію у Венесуелі і прописав чотири можливих сценаріїв по списанню Мадуро на берег.
Його відставку підтримують не тільки в опозиційній партії "Демократична дія", але і правлячої Єдиної соціалістичної партії Венесуели (ЕСПВ). І провладні сили, і опозиційні, за даними агентства, обговорюють це питання. Догляд За Мадуро виступають і міністр оборони країни Володимир Падріні з однією умовою - президент повинен піти мирно. Ці закулісні торги відповідно і обумовлюють чотири сценарії.
Перший - самий малоймовірний: Мадуро сидить у кріслі до 2019 року і йде після чергових виборів. Така ідея не до душі ні опонентам, ні прихильників, ні, звичайно ж, голодуючому населенню. Другий - конституційна поправка про скорочення президентського терміну або референдум, чого не допустять Верховної суд і ЦВК (вони підконтрольні Мадуро). Третій - йде добровільно (чому не бувати, принаймні в цьому році). Четвертий і найнеприємніший - військовий переворот, чого буде противитися Падріні. Але знову-таки до пори до часу, дивлячись як карта ляже.
Поки ще президент вирішив піти ва-банк, сказавши, що в кращому випадку референдум відбудеться в наступному році і взагалі він (референдум) не до місця. Це перший момент. Друге: Національний виборчий рада визнав зібрані "радикалами" (як їх називає Мадуро) 600 тис. підписів недійсними. Для опозиції справа пахне гасом, бо поки що більш-менш відкритим шляхом є військовий переворот. Тобто глава держави пішов шляхом типового диктатора. І протидіяти опозиції та зростаючого народного гніву він планує вже давно прописаним лекалами.
На що може спиратися Мадуро. В першу чергу, в усьому звинувачувати внутрішнього ворога, домішуючи ворога зовнішнього - опозицію з США. І не виключено, що в реалізації цієї стратегії влади можуть зайти дуже і дуже далеко. Згадати, наприклад, уроки Уго Чавеса, який у 2006 році звинуватив губернатора штату Сулія Мануеля Гонсалеса в сепаратизмі. Гонсалес під впливом Вашингтона нібито збирався відокремитися від Венесуэалы. Насправді ж Чавес гатив з гармати відразу по декількох зайців: повертав "блудний" електорат американської загрозою, відволікав увагу від більш важливих проблем і прибирав потенційного конкурента на виборах. Гонсалеса у Венесуелі дуже любили. Багатій нафтою Сулией Чавес жонглював ще кілька років.
Для більшої видовищності у цьому штаті, а також ще в Тачире і Меріді, що межує з Колумбією, крім сепаратистських настроїв з'явилися колумбійські найманці. У 2009 році міністр юстиції і внутрішніх справ Тарек Ель-Айссами звинуватив губернаторів цих штатів в тому, що вони підігрівають сепаратизм і проводять "соціальний зачистку". Чавес тоді закликав згуртуватися і доносити.
Колумбія ж, варто зауважити, у Венесуелі дуже "популярна". У країн непрості відносини і бували навіть збройні сутички і вони не раз опинялися в кроці від нових. Тому цілком ймовірно, що Мадуро в черговий раз спробує демонізувати колумбійців, звалюючи всю відповідальність за хаос в своїй країні на них і на американців (куди ж без них). Що ще гірше. Мадуро, опинившись у пастці, може піти на дуже ризиковані кроки. Влаштує невеликий військовий конфлікт з Колумбією, наприклад. На деякий час його положення буде врятовано.
Паралельно ж, і це вже відбувається, венесуельські власті беруть суспільні процеси під строгі контроль і облік. На військових Мадуро покладатися вже не може і використовує найманців - в Україні таких титушками кличуть. Найманці нападають на опозицію, охороняють магазини, склади і фургони з продуктами, слідом яким з ненавистю дивляться голодні венесуельці. Але і титушки - ресурс, який має властивість виснажуватися, якщо в казні гуляє протяг. Питання в тому, скільки у Мадуро залишилося грошей для оплати "послуг" найманців і чи є у нього запасний план (крім відкритої конфронтації з зовнішнім ворогом) для запобігання в десятки разів більш масштабних голодних бунтів, які без референдуму або допомоги військових зможуть прибрати президента.
