Хитається, але не падає. Чи утримається режим Мадуро після фальсифікації виборів
Оголошена перемога венесуельського диктатора на виборах, що відбулися минулої неділі, викликала протести по всій країні через явну фальсифікацію результатів голосування. Але режим цілком стійкий
На користь версії про фальсифікації говорить, серед іншого, і те, що дані про вибори досі офіційно не опубліковані. Голова виборчкому Ельвіс Аморосо лише виступив із усною заявою про те, що Ніколас Мадуро набрав 51% голосів, а його головний опонент Едмундо Гонсалес Уррутія, кандидат від опозиційного альянсу "Єдина платформа" — 44%, при явці 59%. Сайт Національної виборчої ради досі недоступний.
Оголошення про перемогу Мадуро, який таким чином йде на третій президентський термін, негайно спричинило багатотисячні протести. У трьох регіонах країни знесли як мінімум три статуї Уго Чавесу – попереднику Мадуро та автору "чавізму", що лежить в основі ідеології правлячого режиму, що загнав багату нафтою Венесуелу в зону перманентного гуманітарного лиха, прикритого демагогією про зовнішніх ворогів.
За твердженням опозиції, Гонсалес набрав близько 70% голосів. Про це повідомила лідер опозиційного руху Vente Venezuela Марія Коріна Мачадо із посиланням на результати екзит-полів. Венесуельська компанія Meganalisis повідомила про 65% голосів у Гонсалеса та близько 14% у Мадуро. Екзит-пол американської Edison Research показав 65% у Гонсалеса та 31% у Мадуро. Екзит-підлоги проводив і низку громадських організацій. Не визнав поразки і сам Гонсалес. "У нас в руках протоколи, які демонструють нашу категоричну та математично незворотну перемогу", — сказав він, виступаючи на мітингу в Каракасі. За словами Гонсалеса, опозиція отримала доступ до більш ніж 70% протоколів підрахунку голосів і вони однозначно свідчать, що Мадуро програв.
Така опора на цифри — безперечний крок уперед. На минулих виборах у 2018 році, коли Мадуро набрав за офіційними даними 67,84% голосів, які також призвели до політичної кризи, опозиція не називала альтернативних цифр за підсумками голосування. Проте перспективи розвитку ситуації виглядають для опозиції не найкращим чином. Хоча низка західних експертів, наприклад, професор політології університету Чикаго Майкл Альбертус, який виступив з колонкою в The New York Times, вважають, що протести найближчими днями можуть посилитися, і це змусить Мадуро розпочати закулісні переговори, реальних ознак готовності влади піти на поступки не видно. Режим не виглядає готовим пасти — навпаки, підгодовані Мадуро силовики придушують протести з наростаючою жорстокістю, не зупиняючись ні перед чим, і готові йти до кінця.
Водночас опозиція не готова до ескалації у відповідь насильства – принаймні заклики до збройного опору поки не прозвучали. Немає опозиції і рішучого лідера, здатного виступити з таким закликом надалі. Ні 75-річний Гонзалес, ні інші лідери "Єдиної платформи" безумовно не здатні очолити гериллю, а жодні інші методи, окрім силових, у ситуації, що склалася, не спрацюють. Повторюється ситуація 2020 року, коли лідер опозиції Хуан Гуайдо, який виглядав, до речі, більш рішучим, енергійним і перспективним, ніж нинішні опозиціонери, в результаті не отримав дієвої допомоги зі США, і з явним полегшенням злився, виїхавши з країни — в ті ж З'єднані Штати.
Іншими словами, без енергійної зовнішньої допомоги, не обмеженої виразами глибокої стурбованості та безмежної підтримки волі венесуельського народу, з диктатором протестуючим не впоратися. Звичайно, порівняно з минулими виборами, невдоволення режимом Мадуро стало ширшим, але нафтові доходи все ще дозволяють йому підгодовувати силовиків і деяку частину населення, а значна частина незадоволених вибирає не опір, а еміграцію. Надій на отримання дієвої підтримки, на жаль, немає. США зайняті виборами та масою інших зовнішньополітичних проблем: Тайвань, Україна, Газа. До того ж американське суспільство не зжило психологічних травм, породжених невдачами у боротьбі з диктатурами, від Куби до Афганістану, включаючи В'єтнам. А без США жодна коаліція щодо усунення від влади Мадуро, до якої могли б увійти ЄС та низка латиноамериканських країн, але тільки слідом за ними не складеться. Натомість Мадуро як ключовий партнер Путіна в Латинській Америці може за необхідності розраховувати на допомогу Москви. Втім, судячи з новин з Венесуели, він поки що справляється сам.
Незадовго до виборів Мадуро розпочав розвідку боєм, з'ясовуючи ступінь готовності США діяти по-справжньому жорстко: висунув територіальні претензії сусідній Гайані. І хоча війну за території, оголошені спірними, Мадуро передбачувано на початку, рівень рішучості Сполучених Штатів, під захистом якого знаходиться Гайана, він, дивлячись на реакції Вашингтона, перевірив. Зважаючи на все, цей рівень Мадуро цілком задовольнив, і він почувається досить впевнено.
До того ж, Мадуро, якому в США висунуто звинувачення у торгівлі наркотиками та корупції, і який перебуває під слідством за злочини проти людяності в МКС, по суті, і нікуди відступати. Програш на виборах неминуче приведе його до тюремної камери, і майже напевно – довічно. Він, звичайно, може спробувати сховатися в Росії, але до Ростова з Каракасу ще треба дістатися. Та він і не гумовий, Ростов.
