Інавгурація, імітація та мастурбація. Чим обернулася путінська гра у велич

На Московії густо пішла низка свят та ритуалів. Слідом за Великоднем, який вдало припав на перше Травня, що дозволило забути про світський бік цієї дати, настала чергова інавгурація Путіна, а слідом за нею країну накриє Тінь Великої Перемоги. "Тінь" тут не друкарська помилка. Московитські свята стають дедалі більше схожими на невпокійних духів. Втім, по порядку.

Антихристиянський шабаш із людськими жертвами

Перше травня пройшло під гаслом "Христос воскрес" і з прокльонами на адресу американських анархістів, які кривдили в Чикаго добрих американських ОМОНівців. Втім, і гасло, що славить Христа, звучало фальшиво, а саме свято вийшло виразно антихристиянським, з гарячими проповідями любові до війни, вбивств та ненависті. Росіянам ясно дали зрозуміти, що страчений в Юдеї авантюрист займався підривною діяльністю проти держави, за що й поплатився відповідно до закону. У Росії такому воскреснути ніхто не дозволить — у ній може воскреснути лише Путін, осяяний черговим терміном. Саме так тримався і сам ім'ярек під час пасхального богослужіння у храмі Христа Спасителя. Стоячи на піднесенні, він безперервно говорив про щось, явно земне, а можливо, і підземне, з мером Москви Собяніним, а потім залишив храм через вівтар. Але за каноном у вівтар допускаються лише священики. Тож нам доведеться визнати в Путіні одного з підручних бісів Антихриста, що глумиться з Великодня.

Втім, Російське Православ'я давно мертве. Його порожня оболонка була набита культом війни та насильства ще за Сталіна, на Архієрейському Соборі 1943 року.

Просто Сталін як колишній семінарист умів створити видимість "християнства", а зараз штукатурка обсипалася, і людожерський культ із людськими жертвопринесеннями попер назовні.

До речі, про жертвопринесення – це не метафора. Путін давно відчуває болючий інтерес до магії, окультизму та шаманізму, який всіляко розпалюють у ньому Сергій Шойгу та Юрій Ковальчук. Саме прив'язка Путіна до магії, ключовою ланкою якої став Шойгу, і пояснює, ймовірно, непотоплюваність голови МО РФ, якому прощають будь-які провали. Далі – дивимося на дати.

16 серпня 1999 року – Путіна призначають головою уряду РФ. 8, 13 та 16 вересня 1999 року – вибухи житлових будинків у Москві та Ростовській області, які стали приводом для Другої Чеченської війни та проклали Путіну шлях до влади. Причетність Путіна до цих терактів давно доведена, але досі все списували на піар та керування настроями у російському суспільстві. У цьому поясненні відчувається вада: самі завдання можна було вирішити, не вдаючись до таких крайнощів. А от магічні обряди, що вимагають людських жертв, ставлять усе на свої місця.

7 травня 2000 року Путіна вперше обрано президентом Росії. 10 серпня 2000 року втоплено "Курськ", причому операцію з порятунку екіпажу було припинено за прямою путінською вказівкою, хоча технічно вона була цілком можлива.

14 березня 2004 року Путіна обирають на другий президентський термін, 16 березня — теракт в Архангельську, вибух житлового будинку. 7 травня 2004 року – Путін вступає на посаду президента. 9 травня 2004 року – теракт у Чечні, під час якого ліквідований Ахмат Кадиров. 4 березня 2012 року – Путіна обирають на третій президентський термін, і напрочуд все тихо – але, ось воно: 6 листопада, після складних підкилимних ігор, Сергій Шойгу сідає у крісло міністра оборони, гарантуючи постійні жертвопринесення. Це вимагає деякої підготовки, але результат виявляється дуже жирним: у лютому-березні Росія анексує Крим і вторгається на Донбас, а з жовтня 2015 року починає операцію в Сирії.

Потім все входить до звичної колії. 18 березня 2018 року Путіна обирають на черговий термін. 25 березня 2018 року – пожежа у "Зимовій Вишні". 18 березня 2024 року – Путіна обирають на наступний президентський термін. 22 березня 2024 року – теракт у Крокус Сіті Холл, за обставин більш ніж дивних. 7 травня інавгурація… Що буде за нею? Безперечно, щось має статися.

Інавгурація та мастурбація

Втім, повернемося до земних справ. Інавгурація Путіна, яка замінила в Росії воскресіння Христа, була призначена на 7 травня, вдало збігшись з Міжнародним днем мастурбації. У Москві, з нагоди подвійної знаменної дати, навіть відключили стільниковий зв'язок, щоб ніщо не відволікало глядачів від церемонії з карликом, що транслювалася по всіх каналах.

Були й закордонні гості – щоправда, у урізаному складі. Традиційно на інавгурації є дипкорпус, але посли США, Великобританії та 20 країн ЄС її проігнорували. Щоправда, сім країн Євросоюзу, включно з Францією, Угорщиною та Словаччиною, незважаючи на рекомендації голови дипломатії ЄС Жозепа Бореля, дали своїм послам вказівки прийняти запрошення. Що стосується Франції, що посідає щодо Росії досить жорстку позицію, це, ймовірно, викликано міркуваннями про подальші контакти посла у Росії із МЗС РФ і кремлівським керівництвом.

Ну а за 7 травня неминуче слідує 9-е … І от із ним все виявилося дуже складно.

Окрема перемога

Тенденція святкувати дві абсолютно різні, і навіть конкуруючі перемоги 8-9 травня: у Другій Світовій та "Великої Вітчизняної" війнах виникла давно. Рік від року вона посилюється, причому, кількість країн, що святкують російську версію та/або кличуть росіян на свої свята, тане на очах. Цього року на 9 травня до Москви приїдуть лише президенти Білорусі, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Туркменістану, Куби, Лаосу та Гвінеї-Бісау. І якщо присутність колишніх республік СРСР ще зрозуміла, то щодо трьох останніх країн у цьому переліку варто поговорити особливо.

До речі, за черговою версією російської історії далеко не всі народи СРСР воювали з нацизмом. 6 травня у школах по всій Росії пройшов урок, присвячений 9 травня, на якій дітям розповіли про єдність народів, що воювали на боці СРСР, викресливши зі списку українців. Заодно школярам запропонували написати доповідь про родичів, які брали участь у ВВВ чи СВО, як називають у Росії війну проти України, таким чином ставлячи між ними знак рівності. Він ще повернеться до росіян бумерангом.

Захід, у свою чергу, теж почав дистанціюватися від спільної з Росією перемоги у Другій світовій, на що має чималі підстави. По-перше, Росії як окремої держави на той час не існувало. По-друге, СРСР вступив у ту війну як союзник Гітлера і брав участь у ній у цій ролі майже два роки. Нарешті, по-третє, режим, встановлений радянськими "визволителями" у своїй зоні окупації за більшістю параметрів був для "звільнених" гіршим за гітлерівського.

У Москві, ображаючись на те, що присутність гостей з Росії на черговій річниці звільнення Освенциму на Заході вважають небажаною, вважають за краще не говорити про те, що Освенцим продовжив роботу у своїй колишній якості в радянській зоні окупації. Причому навіть заміна контингенту, який підлягає знищенню, виявилася лише частковою.

Тривалий час на це заплющували очі – але коли у Москві почали героїзувати цю частину радянського минулого, не помічати цього стало неможливо. А для Кремля героїзація скоєних Росією звірств стала органічною частиною антихристиянського культу, що становить ідейну основу сучасної Росії, і відмовитися від неї, не зруйнувавши саму Росію, йому неможливо. Це, власне, і породжує поляризацію із Заходом і антагонізм, що посилюється.

Цей антагонізм набуває іноді дуже кумедні форми. Так, за повідомленням "Інтерфаксу", Путін 9 травня не просто постоїть на трибуні з президентами Куби, Лаосу та Гвінеї-Бісау, а й проведе з ними переговори. Про що саме – невідомо, можливо, про спільну експедицію на Місяць та Марс, але це й не має значення. Цікавий сам набір країн, президенти яких спільно святкують "Велику Перемогу": Росія – колишня союзниця гітлерівської Німеччини, вдало залучена до антигітлерівської коаліції в якості постачальника гарматного м'яса, Куба, що грала в той же період роль казино та борделя для військовослужбовців США, Лаос — частина французького Індокитаю, яку здали японцям без бою, та Гвінея-Бісау — колонія нейтральної, хоч і диктаторської Португалії.

А чим у цей час зайняті інші учасники подій 85-79 річної давності?

Німеччина та Японія, які, на відміну від Росії, зжили нацизм і мілітаризм, щойно домовилися про проведення у 2025 році спільних військових навчань на японській території. Про це агентству Kyodo заявив міністр оборони ФРН Борис Пісторіус, який висловив занепокоєння у зв'язку з діями Китаю в Південно-Китайському морі та впевненість у необхідності підтримки міжнародного порядку, заснованого на букві закону. Як російська пропаганда прогавила цю новину і чомусь не влаштувала істерику – загадка. Втім, напевно, ще помітить і влаштують.

Щодо Заходу загалом, то, схоже, там почали усвідомлювати, що російська ядерна палиця, якою Москва десятиліттями лякала світ, швидше за все, фейкова, і, принаймні, дуже трухлява. Страх перед кремлівськими упирями змінюється, з одного боку, твердою позицією: "рипнетесь — дістанете по пиці", з іншого — відвертим тролінгом. Почнемо, мабуть, із твердої позиції.

У кого лінія червоніша?

Італійська La Repubblica з посиланням на свої джерела повідомила, що НАТО конфіденційно попередило Кремль про дві "червоні лінії", при перетині яких Москвою Альянс безпосередньо втрутиться в українську війну. Це, по-перше, прорив української лінії оборони на північному заході та/або вступ у війну Білорусі, а по-друге, будь-яка військова провокація Росії проти країн Балтії, Польщі чи Молдови незалежно від її масштабу. Публікація La Repubblica дуже точно збіглася за часом із матеріалом у Financial Times, про те, що спецслужби НАТО в курсі московських планів щодо організації масштабних диверсій по всій Європі.

Чи можна вірити статті в La Repubblica? Ймовірно, так, оскільки їй передувала низка подій:

• 28 лютого Еммануель Макрон припустив можливість вступу Франції, а, в перспективі, і НАТО у війну проти Росії у разі прориву російськими військами українського фронту та запиту Києва про допомогу. Реакція "старого Заходу" була швидше негативною, але Францію підтримали Польща та країни Балтії. Між іншим, Франція – ядерна держава, одна з трьох у складі НАТО, поряд із США та Великобританією.
• 1 березня глава Пентагону Ллойд Остін заявив на слуханнях у Палаті представників США, що НАТО вступить у війну з Росією, якщо Україна зазнає поразки.
• 22 березня голова Військового комітету НАТО Роб Бауер заявив, що Альянс повернувся до концепції колективної безпеки і готовий до можливого конфлікту з Росією.
• 30 квітня The Wall Street Journal опублікував великий матеріал щодо підготовки НАТО до можливої війни з Росією. Головний посил: Альянс почав серйозно сприймати погрози, що виходять із Москви, і готовий до відображення можливого вторгнення до однієї з країн-членів.
• 2 травня НАТО звинуватило Росію у "гібридній шкідливій діяльності на території Альянсу".
• 3 травня глава британського МЗС Джеймс Кемерон заявив, що його країна не заперечує проти використання британської зброї, переданої Україні, з метою в глибині Росії, що викликало чергову істерику в Москві.

Все це говорить про жорстку та спільну позицію країн Альянсу. Розгубленість перших тижнів після вторгнення в Україну минула, Фінляндія та Швеція досить швидко вступили до НАТО, а за два з половиною роки Альянс переконався: військовий потенціал РФ значно нижчий, ніж це здавалося. Відбулася зміна підходів до загроз, що походять від Росії, і перехід політичної ініціативи до Заходу. Тепер, чим довше триватиме війна, тим жорсткішими будуть позиції НАТО, "червоні лінії" — все ближче до Москви, а реакції Москви у відповідь все ближче до метань загнаного в кут щура.

Щодо тролінгу, то Путіна та його оточення стали цілеспрямовано тримати в знервованр-невизначеному стані. Раніше такі речі Путін любив робити сам, але виявилося, що на Заході це теж вміють, і навіть краще.

Через три дні після того, як Asia Times написала про 1500 бійців французького Іноземного Легіону, відправлених в Україну, французьке МЗС раптом прокинулося, і в соцмережі Х назвало це повідомлення дезінформацією. Щоправда, російські Z-військори за ці дні встигли перебити під Час Яром до батальйону "найманців-французів", і не аби яких, а "підготовлених, високовмотивованих та ідейних бійців, простіше кажучи, професійних військовослужбовців країн НАТО", і навіть показати відео з "трупами французьких найманців у зоні СВО", але те таке… як казав Суворов, Олександре Васильовичу, теж кохав неабияк прибрехати про свої перемоги і втрати ворогів, "пиши більше, чого їх, басурман, жаліти" ?

У Кремлі, прочитавши заяву французького МЗС, полегшено видихнули… і знову вдихнули, оскільки лідер демократів у Палаті представників Хакім Джефріс заявив, що якщо Україна почне програвати, США доведеться увійти у прямий конфлікт з Росією, через що у Дмитра Медведєва трапилася неабияка істерика. Щоправда, наступного дня представник Держдепу сказав, що президент Джо Байден "чітко дав зрозуміти", що не відправлятиме війська США в Україну, але що означає "дав зрозуміти"? Чи може Байден "дати зрозуміти" остаточно і на всі часи, чи хоче дати такі гарантії? І, потім, істерика у Діми Медведєва, і, мабуть, не в нього одного, вже трапилася, а нерви не залізні.

Спростування інформації про появу в Україні французького експедиційного корпусу збіглося за часом з другим днем візиту Сі Цзіньпіна до Європи, під час якого він провів переговори з Еммануелем Макроном та Урсулою фон дер Ляйєн. За підсумками цих переговорів Макрон заявив: "Ми вітаємо зобов'язання китайської влади утримуватися від продажу будь-якої зброї чи допомоги Москві та суворо контролювати експорт товарів подвійного призначення". Після цього в Кремлі вдихнули ще сильніше і, оскільки ні МЗС Франції, ні МЗС КНР слова Макрона не спростували, видихнути поки що не можуть.

Насправді Сі Цзіньпін, плануючи п'ятиденний візит до Європи, поїхав не до Брюсселя, де сидить керівництво ЄС, а до Франції — єдиної в ЄС ядерної держави. А після Франції у програмі візиту Сербія та Угорщина, що в Москві визнали добрим знаком — але чи так це? Якщо китайська влада хоча б частково домовилася з Макроном про те, за що він їм подякував, про що Сі говоритиме з Вучичем та Орбаном? Особливо з урахуванням того, що два "найкращі друзі Путіна" помалу дрейфують від Москви до Пекіна. І чи не чекає на Путіна під час візиту до Пекіна, запланованого на 15-16 травня, неприємний сюрприз?

Може, звісно, і не чекає, але Кремль заганяють у підвішений стан. Саме таке, про яке говорив днями Глава МЗС Польщі Радослав Сікорський, який заявив, що Путіна корисно тримати в невизначеності щодо можливих кроків Заходу, щоб той не надто розслаблявся, наголошуючи на інавгурації.