Найбільший лідер епохи. Як Путін дістав Зеленського у японського імператора
Що не кажи, прав був Андрій Єрмак: наш нинішній президент - і справді, один з найвидатніших лідерів світу. В іншому випадку те, про що пише на своїй ФБ-сторінці Офіс оного президента, було б просто немислимо: "Президент Володимир Зеленський і Перша Леді Олена Зеленська беруть участь в інтронізації японського імператора Нарухіто". Якщо ви ще не знепритомніли від усвідомлення величі персон, творять світову історію, то це тому, що у вас, має бути, чи міцні нерви, або не дістає уяви уявити цю картину.
Спробую допомогти: подружжя Зеленських не є гостями, вони не просто глядачі, хоча саме така роль відводиться іноземним учасникам ЦЕРЕМОНІЇ інтронізації, включаючи августійших осіб. Вони настільки полюбилися Аматерасу, що удостоїлися небувалої честі допомогти її нащадку зійти на Хризантемовый престол. От тільки неясно, як. Вже не сам Всеблагий Зе поставив на голову Нарухіто церемоніальну шапку рюэй? Або, може бути, Леді Олена притримувала кімоно Масако, проводжаючи її на трон Митедай?
Чи, може, президентська чета (разом з ченцями? замість?) сповіщала божествам Трьох палацових святилищ про те, що їм знову є кого опікати? Чи стояла о десную і про шуйцу від Нарухіто, поки той звертався до підданим?
Якщо так, то Юлію Мендель справді пора відправляти у відставку: замість фіксації цих історичних моментів ввірене їй відомство постить понуро-шаблонні колективні фотки української делегації з японським прем'єром. А адже подія-те небувале! Причому в ОП це, поза сумнівом, розуміють: "Остання інтронізація японського імператора відбулася 30 років тому. Володимир Зеленський став першим українським президентом, запрошених на церемонію". Нікого більше не кликали, розумієте? Жодного з п'яти папєрєдніків. Тільки його! А тут такий облом...
Втім, це останнє, мабуть, пояснює, чому подружжя Зеленських з учасників церемонії - тобто, по факту, статистів - перетворилася в учасників ритуальної "процедури", навколо якої ця церемонія вибудовувалася. Друге пояснення - нерозуміння різниці між ними співробітниками президентської прес-служби просто неймовірно. Хіба тільки автозаміна знову бешкетує, викидаючи слова...
Це, однак, ніяк не перекреслює декількох фактів, що мають принципове значення.
По-перше, те, що наша делегація виявилася в числі обраних (на церемонії було шість сотень гостей), - це, безумовно, демонструє ставлення Японії до України. Товарообіг в кращому 2012 р. ледве перевищив $1,5 млрд, так що ми для неї не самий потрібний торговий партнер, навіть незважаючи на стабільно триразове перевищення імпорту над експортом і хронічно від'ємне сальдо. У той же час тут, безперечно, є позитивна динаміка: після обвального скорочення 2014-2015 рр. вже до 2017-го обсяг взаємної торгівлі в цілому вийшов на довоєнний рівень і продовжив зростати.
Це показово: японські компанії, як виявилося, не особливо турбує невдоволення Росії, в той час, як, скажімо, з двох десятків великих корейських фірм, які працювали одночасно і в Україні, і в РФ, від нас пішла половина. І, до речі, японські програми допомоги, в тому числі екологічної спрямованості, включаючи стосуються функціонування Чорнобильської зони та Бортницької станції аерації, від зовнішніх факторів також не постраждали.
Так що вкрай сумнівно, щоб в рамках модних нині уявлень про Realpolitik Токіо пішов угоду з Москвою, визнавши анексію Криму в обмін на повернення Північних територій, як побоюються деякі українські коментатори. Втім, і Кремль подібну угоду не визнає за вигідною. Як би те ні було, здоровий глузд підказує, що якщо у вас один неадекватний і агресивний сусід на двох, це зближує. До речі, Володимира Путіна споглядати зміну епох в Токіо не запросили.
При цьому візит, проте, виглядає підготовленим відверто слабо. Зречення Акіхіто відбулося в травні, і часу на його опрацювання, здається, було досить. Однак практична сторона за церемоніалом (частиною якого була і зустріч з прем'єром Сінзо Абе, заверившим Володимира Зеленського в підтримці територіальної цілісності України) просто загубилася. Але державний візит (та ще й перший) заради умовної пари селфи - це розкіш, яку собі дозволить не кожен імператор. Хоча, з іншого боку, можливо, самим головним на цих фото було відсутність Андрія Богдана - і якщо він не тримав камеру, це відкриває великий простір для інтерпретацій.
Тут, по-друге, варто зазначити, що на заходах такого рівня і суспільство буває відповідним, так що треба використовувати максимум можливостей для спілкування на полях. А що у нас в активі? Зустрічі з Нурсултаном Назарбаєвим і Жаиром Болсонару - це, звичайно, непогано. Але за великим рахунком виглядають як спроба зістригти хоч жмут з паршивої вівці.
Зустріч з Франк-Вальтером Штайнмайером? Що ж, тут дещо складніше. З одного боку - президент Німеччини. Але президент - не канцлер, і розмова з ним може становити хіба що евристичний інтерес: кому все-таки належить авторство однойменної формули? З іншого боку, в площині чисто медійної Штайнмайер для Зеленського - об'єкт у всіх відносинах токсичний. Горезвісна формула попсувала Зеленському чимало крові і незабаром попсує ще більше. Адже який цікавий збіг: якраз напередодні зустрічі прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив про зрив саміту в нормандському форматі. Мовляв, підготовка до нього "не може вестися з-за того, що постійно змінюється запитну позицію однієї зі сторін", очевидно, маючи на увазі Київ.
Що ж, можна, звичайно, допустити, що Путін, якого на вечірку до Нарухіто не покликали, заздрив Зеленському і вирішив показати кузькіну матір. Але все, зрозуміло, дещо інакше. Враховуючи, що СДПН, партія Штайнмайера, - це партія "путинферштехеров", враховуючи, що федеральний президент давно товаришує з Герхардом Шредером, враховуючи те, яку він сам зіграв роль в мінському процесі, ви можете припустити, що на його зустрічі з Зеленським буде обговорюватися щось ще крім "систематично зриваних Україною зобов'язань"? Я - ні. Тобто Штайнмайер, враховуючи, зокрема, заяви Берліна і Парижа останніх трьох тижнів, - це такий собі "чарівник, улюбленець богів", передає їх волю до термінового замирення.
Путін же в цій ситуації недвозначно демонструє, що це саме він вирішує, яким чином і в якому темпі буде просуватися "мирний процес". Фактично виступ Пєскова - це сигнал Зеленському: можете ухилятися скільки завгодно, але тоді на Донбасі будуть і далі стріляти, а нормандської четвірці нема чого буде зустрічатися. А можете синхронізувати свої кроки з планами Кремля - як там, до речі, щодо прямих переговорів з повноважними представниками ЛДНР? Не дозріли? Ну що ж, на немає і суду немає.
Очевидно, що подібні демарші - прямий наслідок поступки, на яку пішла Україна, підписавшись на формулу Штайнмайера. Поступки, яку в Кремлі однозначно трактують як слабкість. І, само собою, підсилюють тиск.
... Так от, думається мені, добре, що Зеленские таки полетіли в Токіо. Адже Могли відразу в Москву...
