Ведений Шольц і російська агресія. Як Макрон хоче залишитися президентом за рахунок України
У п'ятницю, 28 січня, президент Франції має намір представити своєму російському колезі план деескалації
Великобританія і Сполучені Штати за минулі два тижні продемонстрували незвичайну дипломатичну і військову спритність у питанні стримування Росії зміцненням обороноздатності України. Фактично Лондон і Вашингтон за короткий проміжок часу повністю перетягли на себе ковдру вирішення питання українсько-російського конфлікту.
Німеччина і Франція, які донедавна позиціонували себе як головні переговорники або посередники між Україною і Росією, опинилися поза мейнстримом. Вони вчасно не зорієнтувалися, не були досить пластичні і не виробили оперативно якісь плани виходу з нової кризи.
Берлін і Париж, а також Європейський Союз загалом були змушені з огляду на високий рівень загрози безпеці в Європі з боку Росії підкоритися загальному лейтмотиву, сформованому англомовним світом. Президент Франції Емманюель Макрон навіть визнав, що загроза інтервенції в Україні об'єднала Європу.
І 24 січня, тобто у понеділок, відбулася трансатлантична відеоконференція за участю найбільш зацікавлених у деескалації країн: Великобританії (Борис Джонсон), Німеччини (Олаф Шольц), Італії (Маріо Драгі), Польщі (Анджей Дуда), США (Джо Байден), Франції (Емманюель Макрон), а також Європейського Союзу (Урсула фон дер Ляєн і Шарль Мішель) і НАТО (Єнс Столтенберг).
Обговорюючи поточне напруження пристрастей у відносинах між Україною і Росією, європейці згідно покивали на слова британців і американців, зазначивши, що всіх дуже непокоять війська Росії на українському кордоні і з цим треба щось робити – усім спільно.
Тому конференція підтвердила справедливість оцінки Макрона щодо європейського єднання. Але лише на перший погляд. Конференція закінчилася, лідери відключилися від мережі і зайнялися кожен своїми справами. Хтось опрацюванням санкційних пакетів на випадок інтервенцій, а хтось планами реалізації власних амбіцій (Макрон) або ж спробою знизити тиск з боку союзників (Шольц).
Усі ці тижні Берлін і Париж з легким сумом спостерігали за тим, як крізь їхні пальці витікає статус головних переговорників, а значить, і певні можливості для них, які можуть подарувати ці переговори з Москвою. Ну, на кшталт політичних дивідендів, інвестиційних, енергетичних тощо.
І оскільки ні в Парижі, ні в Берліні не побажали миритися з роллю другого номера в Європі і третього – у світі у контексті врегулювання конфлікту між Києвом і Москвою, вони почали діяти. Точніше, діяти почав Макрон, а кілька місяців як канцлер Німеччини есдек Олаф Шольц пішов у фарватері французького лідера.
Знову ж таки 24 січня, тобто того дня, коли Макрон і Шольц обговорювали з Байденом і Джонсоном російську загрозу, і за два дні до початку в Парижі переговорів Нормандії на рівні радників, французька і німецька преса, наприклад, AFP, Le Figaro або dpa, повідомила про наявність у Єлисейського палацу якогось плану деескалації.
Мовляв, Макрон уже в п'ятницю, під час телефонної розмови з Володимиром Путіним, запропонує йому цей план, заточений суто на дипломатичне вирішення кризи.
Наступного дня Макрон вирушив до Берліна, щоб, очевидно, обговорити план і скоординувати свої дії з Шольцем, який з початку своєї каденції не може презентувати більш-менш вивірену і чітку позицію щодо Росії.
Більш того, Берлін своїми заявами, наприклад, Кая-Ахіма Шенбаха, що вже пішов у відставку, або лідера Баварії Маркуса Зедера, а також відмовою поставити Україні оборонну зброю і блокуванням відправлення Естонією гаубиць Д-30, спровокував чималий тиск на нього з боку союзників по НАТО, які не вважають виправданною запобігливість перед Росією.
Тому Шольц на спільній пресконференції з Макроном озвучив тези, аналогічні до тих, які промовляв і промовляє президент П'ятої Республіки. Хоча, задля справедливості, у питанні надання Києву зброї погляди їх розійшлися. Берлін, як і завжди, виступає проти цієї ідеї, а ось Макрон вважає таке рішення доцільним, мабуть, вважаючи, що зміцнення захисту України як інструмент впливу на Кремль є не менш ефективним, ніж дипломатичний пресинг і обіцянки нових санкцій.
Але хай там що, малодосвідченому канцлеру Шольцу зараз було б вигідно зайняти місце веденого і дозволити Макрону відвойовувати позиції Євросоюзу в українсько-російському питанні. Таким чином Шольц зможе змістити акценти й змусити союзників забути про малодушність німецьких еліт.
А вже Макрон із цим тягнути не буде. Він уже втратив дуже багато часу, поки Штати і Британія за два тижні посилили свою присутність у переговорному процесі, не будучи учасниками Нормандії. Для Макрона нерішучість Шольца – чудова можливість нарешті зайняти місце лідера ЄС після відходу Ангели Меркель на пенсію. І результат – зовнішньополітична перемога чи те, що за неї можна видати виборцю, – потрібен уже вчора. До виборів президента Франції залишилося менше трьох місяців, а, крім власного джихаду проти мусульман, Макрону похвалитися нічим. Якщо він зможе переконати Путіна, хай і за рахунок інтересів України, відступити на деякий час, то його становище як кандидата значно покращиться.