Увечері капітуляція, вранці Нормандія. П'ять вимог Путіна до Зеленському
Проведення саміту "нормандської четвірки", якого так чекають президент Володимир Зеленський та його оточення, як і раніше залишається туманною перспективою. Росія щоразу знаходить відмовки. Так, раніше повідомлялося, що зустріч може відбутися 15 листопада, проте 31 жовтня речник Кремля Дмитро Пєсков заявив: інформація не відповідає дійсності, дата не узгоджена. Пізніше, 3 листопада, "голос Кремля" озвучив чергове умова для проведення саміту. За його словами, Володимир Путін, мовляв, хоче побачитися з Зеленським, Еммануелем Макроном і Ангелою Меркель, але тільки за умови "термінової необхідності" в саміті. Зниження Москвою рівня "необхідності" в зустрічі "нормандської четвірки" безпосередньо залежить від виконання Зеленським ряду раніше озвучених вимог. Без цього Кремль продовжить морочити голову всім - і Україні, і Європі.
Таких ключових умов у Москви є близько п'яти.
Перше - це, звичайно ж, питання поставок газу в Україну і його транзиту через українську ГТС в країни Євросоюзу. Це питання включає в себе комплекс свого роду "подусловий".
По-перше, в Росії побажали, щоб українська сторона відійшла в судових тяжбах з "Газпромом" в Стокгольмському арбітражі за позовом "Нафтогазу" на $7 млрд, визнав російську компанію монополістом на ринку транзиту. Про це, як повідомив український міністр енергетики та захисту навколишнього середовища Олексій Оржель, йшлося під час чергового раунду тристоронніх газових переговорів між Єврокомісією, Україною і Росією в Брюсселі 28 жовтня. Через три дні особисто Путін в ході прес-конференції за підсумками зустрічі з прем'єром Угорщини Віктором Орбаном зажадав "обнулення" рішення арбітражу і натякнув, що подібних спорів не повинно бути в майбутньому.
В той же час Москва наполягає на пролонгацію з 1 січня 2020 р. на рік - поки буде добудовуватися "Північний потік-2" старого контракту про транзит газу через територію України. Київ цьому чинить опір, наполягаючи на укладення нового договору в рамках діючих правил Євросоюзу, а точніше, Третього енергопакету Європейського Енергоспівтовариства. Крім того, Київ домагається десятирічного контракту з фіксованою прокачуванням 60 млн кубометрів - при тому, що росіяни говорять про 20-30 млн, очевидно, з тим, щоб забезпечити залежне становище України в питанні транзиту.
Поки складно уявити, що Рада і Зеленський на це зважаться, оскільки таким чином вже де-факто підуть на конфронтацію з ЄС. Проте все можливо в нинішніх політичних реаліях України. До того ж сам Путін запропонував українському президентові пряник - пообіцяв знижки на газ для України.
Друга умова - розведення сил в Петровському. Хоча по суті, як пояснив у статті для "ДС" військовий експерт Михайло Жирохов, це є не розведенням сил, а демілітаризацією ряду районів, включаючи Петровське, з боку ВСУ. "У більшості місць вони (бойовики) чисто формально будуть відводити свої збройні формування в населені пункти - причому навіть у Донецьк або Горлівку, а нам доведеться облаштовувати частини в голому полі", - пише він. Сили ОС в той же час позбавляються фортифікаційних споруд, у тому числі висот під Петровським, а на нових позиціях доведеться обладнати нові укріплення. Що, природно, стане додатковим тягарем для українського бюджету на додаток до фінансових втрат, за підрахунками експерта, у розмірі 6 млн грн від втрати фортифікацій у Золотому і Петровському. І це вже не кажучи про те, що Росія і її міньйони отримують прекрасну можливість в разі необхідності провести бліцкриг з нібито "сірої зони".
Третя умова - "почути Донбас". На сьогоднішній день головним інструментом для Москви примусити Київ до вирішення конфлікту на Донбасі під її диктовку є нещаслива "формула Штайнмайера". Але так вже довговічна буде ця формула з ім'ям нинішнього президента Німеччини? Адже рано чи пізно діалог з Росією або його подобу, після поступок з боку команди Зеленського, включаючи закон про особливий статус Донбасу, загальмується на повернення Україні контролю над спільної з Росією кордоні, що не відповідає інтересам Кремля в рамках стратегії по втягуванню України назад у свою орбіту впливу допомогою фейкових республік.
Тому надалі про "формулі" будуть згадувати все рідше, випинаючи на перший план вимогу всі справи вести суто з ватажками "ЛДНР". Така переговорна трансформація дозволить Кремлю домогтися зниження статусу війни на Донбасі (зокрема, і в очах ЄС) до регіонального та внутрішньоукраїнського. І ситуацію Москва нормалізує, коли, приміром, умовні глава РНБО Олексій Данилов або його радник Сергій Сивохо почнуть напряму домовлятися з Денисом Пушилиным і Леонідом Пасічником. До тих пір окупаційні війська будуть продовжувати обстріл на Донбасі як би всупереч намірам Кремля зарити сокиру війни, демонструючи тим самим нібито незалежність ОРДЛО від Росії.
Четверте умова - ніякої відповідальності за смерть і руйнування на Донбасі. Про те, що Росія повинна заплатити за те, що натворила в Україні, тобто виплатити репарації, говорила і попередня українська влада, говорить про це і нинішня. 31 жовтня глава Мінінфраструктури Владислав Криклій підкреслив, що українці не повинні тягнути лямку відновлення ОРДЛО. "Нехай спочатку повертає території країна-агресор, сплачує репарації, а тоді ми будемо думати, як будемо вкладати і відновлювати територію", - сказав Криклій.
Природно, Пєсков не зміг пройти повз цієї заяви міністра, назвавши його не відносяться до розряду вдалих". "Давайте не будемо забувати, хто почав війну на Донбасі, де знаходиться Донбас", - додав прес-секретар Путіна. Позиція Москви давно відома: Росія не є стороною конфлікту і не бажає вважатися такою в майбутньому, навіть якщо це майбутнє буде зрежисовано за її сценарієм. Тобто, реинтегрируйте ОРДЛО на наших умовах, з збереженням безпосереднього впливу РФ на "лднровских" болванчиків і регіон, і самі сплачуйте відновлення інфраструктури, промисловості, виділяйте гроші на соцвиплати і зарплати вчорашнім терористам.
П'ята умова - подальше втаптывание українською владою в бруд добровольців і ветеранів, що представляють безпосередню загрозу для планів Кремля щодо повернення України під контроль. Майдан неабияк Москви настрашив. І той факт, що в Україні після сформувалося активне громадянське суспільство, включаючи людей, готових знову зі зброєю в руках відстоювати суверенітет, повною мірою Путіна не влаштовує. Це ризик. Звідси інформаційний тиск і шантаж Зеленського. Наприклад, на тій же спільної з Орбаном прес-конференції президент РФ, коментуючи скандальний візит Зеленського до добровольцям в Золотому, фактично зажадав, щоб український президент уже управився з "націоналістами" - виконав свої обіцянки вже Росії щодо розведення сил на Донбасі, і тоді можна подумати про зустріч "нормандської четвірки". З Золотого більшість бійців вже пішли. І Кремль, очевидно, хоче, щоб український гарант розвинув "успіх" до загальнонаціонального рівня.
Примітно, що на наступний день після заяви Путіна встиг вже до того часу відзначитися скандальними висловлюваннями колишній КВНщик Сивохо видав ще одну заяву, обурив українців, назвавши супротивників здачі українських інтересів і розведення сил "войовничим меншістю". Більшість же українців, за його словами, нібито хочуть "діалогу на шляху до миру". На чому ґрунтуються висновки коміка, на даних соцопитувань або просто на фантазіях, він природно не уточнював. Але не можна не звернути уваги на тотожну тональність заяв господаря Кремля і представника команди Зеленського.
Чи погодиться шостий президент України виконати цей пакет вимог Москви? З одного боку, з подачі "слуг народу" в країні відбуваються тривожні зміни. З іншого боку, за деякими векторах своїй діяльності фактично Банкова продовжує політику попередників. Так, хоч і відмовившись від подачі нової заявки на план дій щодо вступу в НАТО, команда Зеленського не відмовилася від поглиблення співпраці з Альянсом - втім, на цьому напрямку вона діє підкреслено обережно, явно не бажаючи "дражнити ведмедя".
У той же час, якщо і під час виборчої кампанії, так і зовсім недавно (на форумі YES у середині вересня) Зеленський не відчував ентузіазму щодо введення миротворчої місії ООН на Донбас, чого кілька років домагався Петро Порошенко, то на тлі поточних переговорів з Москвою, не мають ознаки переговорів, заступник міністра закордонних справ Василь Боднар під час візиту до Оттави заявив, що реалізація "мінських угод" для Зеленського є планом А, але якщо нічого не вийде, то планом Б стане місія миротворців під керівництвом Канади. Таким чином, у наявності спроба Києва, поряд з анбандлингом "Нафтогазу", відповідати Кремлю взаємністю - відвертим шантажем з елементами торгу.
