Дорога послуга. Чому Ердоган покликав Путіна в гості
Російський диктатор Володимир Путін може приїхати до Туреччини 27 квітня
До президентських виборів у Туреччині залишилося півтора місяці. Проходитимуть вони у вкрай несприятливих умовах для чинного президента Реджепа Таїпа Ердогана через катастрофічні проблеми в економіці, але насамперед вже через трагічні наслідки жахливого землетрусу, який забрав життя десятків тисяч людей.
Ці виклики, вочевидь, спонукають Ердогана віднайти мотиватори для виборців на інших політичних напрямах, які можна було б трансформувати в електоральні надбання. І, власне, деякі з них він вже окреслив у великому інтерв’ю низці турецьких медіа.
Окрім перекладання відповідальності за наслідки землетрусу (великі руйнування багато хто в Туреччині пояснює недотриманням норм будівництва і корупцією) на опозицію, яку Ердоган звинуватив у бездіяльності в регіонах, де вона має владу; і, по суті, на фатум, турецький президент також раптово заявив про ймовірний візит до Туреччини задля відкриття першої турецької АЕС — "Аккую", збудованої "Росатомом", російського диктатора Володимира Путіна.
Як відомо, МКС видав ордер на його арешт, проте Анкара Римський статут не ратифікувала, тож не зобов’язана затримувати Путіна. Однак ордер – це також репутаційні втрати і для Путіна, і для тих, хто готовий його приймати на своїй землі.
Тож навіщо Ердогану так, здавалося б, підставлятися перед виборами передусім в очах електорату (адже ставлення Ердогана до реакції партнерів на його заяви та дії – секрет Полішинеля)?
Відповідь знов-таки у виборах та прагненні Ердогана посилити власні позиції, адже його конкурент – кандидат від альянсу з шести опозиційних партій Кемаль Киличдароглу – випереджає чинного президента за всіма опитуваннями, навіть найкомпліментарнішими. Так, згідно з останніми дев’ятьма соціологічними дослідженнями, Киличдароглу має від 45,5% до 57,1%, Ердоган – від 39,7% до 45,5%.
Ризик втратити владу для Ердогана дійсно високий.
Аби цього уникнути, він намагається перебити дискусію про ситуацію в економіці. Нагадаємо, що лише за офіційними даними, інфляція у Туреччині минулого року сягнула майже 58%. Це по-перше.
По-друге, президент Туреччини прагне нівелювати критику на свою адресу з боку опозиції атаками у відповідь.
Йдеться про вищезгадані звинувачення опозиціонерів при владі в регіонах, що постраждали від землетрусу, в тому, що вони лише постійно критикують, але нічого не роблять і чекають, поки "прийде" центральна влада і все владнає. Ердоган звинувачує їх в спробах спровокувати народ, "пригнічений цією катастрофою".
А ще опосередковано звинувачує опонентів, зокрема і Захід (тобто риторично об’єднав опозицію із партнерами по НАТО) у прагненні втягнути Туреччину у війну Росії проти України. Опосередковано – бо він захищає свій курс невтручання і посередництва в інтересах країни, щоб "війна не прийшла на наші землі".
Себто Ердоган діє зараз, як діяв колись самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко, який де-факто залякав білорусів революційними і кризовими примарами, демонізувавши Україну.
На відміну від білоруського посіпаки Путіна Ердоган не ізольований — він самодостатній, очолює потужну і незалежну державу із величезним військовим потенціалом.
Шлях до збереження цих надбань він вбачає у продовженні курсу "і вашим, і нашим", тому постійно наголошує, що саме його політика зробила Туреччину сильною і дозволяє знімати вершки з кризових ситуацій в інших країнах.
Війна між Росією та Україною – це можливість для Анкари зацементувати свої позиції як безальтернативного гравця у Чорноморському регіоні, з яким всі мусять домовлятися. І який може одночасно сприяти експорту зерна з України і надавати нам зброю, і заробляти на контрабанді зерна, що було вкрадено росіянами на окупованих територіях; не доєднуватися до міжнародних санкцій проти РФ і блокувати паралельний експорт до РФ, а також масово відмовляти росіянами у посвідках на постійне проживання.
Це угода з джокером, по суті, який завжди орієнтується на власні інтереси і вигоди. З чим ми, Європа, НАТО загалом, а також Росія вимушені миритися, бо для кожного – це найменше зло. І так буде доти, доки Ердоган при владі. Що він дуже хоче закріпити на виборах, позиціонуючи себе в якості сильного національного лідера, який може говорити з усіма. В тому числі, із Путіним
Тому анонс Ердоганом приїзду російського диктатора 27 квітня є передусім вельми дорогою послугою, оскільки дозволяє Кремлю продемонструвати внутрішній аудиторії, яку теж невдовзі поженуть на "вибори", що Росія не перебуває у тотальній ізоляції, а Путін, розшукуваний МКС, — може полишати свої бункери.
Якщо ж Путін раптом не приїде (а за місяць може багато чого ще статися), то він не тільки знехтує цією послугою, але й зробить незручно турецькому президентові в його намірах отримати електоральні бали як впливового стронгмена у міжнародній політиці. В такому разі шанси Ердогана зберегти президентство ще більше просядуть, аж до поразки на виборах.
