Навіщо Варшава розколює Євросоюз
В Польщі, при всьому її негативному відношенні до Російської Федерації, сьогодні спостерігається цікавий процес вибудовування аналогічної моделі управління державою. Нове клерикально-консервативне керівництво підминає під себе інститути влади, ЗМІ і паралельно йде шляхом конфлікту з Європейським Союзом — з Берліном, який і втілює своєрідний центр ЄС.
Спіраль конфронтації з Євросоюзом у Варшави почала закручуватися ще з критики міграційної політики, не такою жорсткою, як в Угорщині, але досить знаковою. Польща дуже сильно зміцнила свої позиції в рамках ЄС після військової агресії Росії в Україні, виступивши в ролі флагмана серед пострадянських країн-членів ЄС. І тепер, після перемоги партії Ярослава Качиньського "Право і справедливість" (створеною разом з братом, загиблим в 2010-м президентом Лехом Качинським) на парламентських і президентських виборах, Варшава рухається до створення нового альянсу за лекалами Юзефа Пілсудського. Тим більше, що проект "Міжмор'я" не просто відповідає геополітичним амбіціям Варшави: він вдало поєднує протидія Москві з боротьбою проти "диктату Брюсселя" (читай: Берлін).
Але борці з диктатом Брюсселя (читай: Берлін) в ЄС незмінно тяжіють до авторитаризму. Так що Качиньський і Дуда впевнено йдуть шляхом, второваним Сильвіо Берлусконі і Віктором Орбаном. Тому Піс починає приватизацію інститутів влади, розставляючи на важливі пости лояльних і не завжди професійних людей, б'є по Конституційному суду, послаблюючи його вплив і відсуваючи в тінь.
Що ж Європа? Керівництво ЄС стурбовано рухами Варшави і гостро реагує. Однак це не збиває пиху з керівництва Польщі, і вона йде далі за раніше вже второваним не раз іншими вождями шляху — наступає на свободу слова. Піс готує значні поправки до закону про ЗМІ, згідно з яким призначення членів правління та наглядової ради державних медіа переходить до компетенції мінфіну, паралельно ліквідуються конкурси. До речі, проект цієї "реформи" передбачає досить специфічну люстрацію в державних ЗМІ: всіх журналістів, редакторів, продюсерів і директорів, що працюють на національній телекомпанії TVP, Польському радіо, інформаційному агентстві PAP та на 17 місцевих каналах передбачається звільнити, щоб розв'язати руки новому керівництву в питанні найму персоналу, і, треба думати, переукладання контрактів з пройшли атестацію на лояльність.
Крім того, зміни до закону передбачають скорочення членів правління і наглядової ради державних медіа. 30 грудня польський Сейм 232 голосами підтримує цей законопроект (проти виступили 152 депутата), а на наступний день його підтримав і Сенат. У перший день 2016 р. чотири керівника громадської телекомпанії TVP (директор телеканалу TVP1 Петро Радзвиевский, TVP2 Єжи Капущинский, голова TVP Kultura Катерина Яновська, директор Телевізійного інформаційного агентства Фома Зигут) на знак протесту подали у відставку.
Брюссель не на жарт стривожений бунтівної Варшавою і загрожує їй посиленням тиску. Комісар ЄС по цифровій економіці і суспільству Гюнтер Еттінгер обіцяє Польщі нагляд і повідомляє, що вже 13 січня Єврокомісія буде розглядати введення таких заходів. Правда застереження на польські власті не подіяли, так як через чотири дні президент Анджей Дуда підписує цей скандальний закон, а також ще один документ, який забезпечить зміну керівництва органів влади, які перебувають у підпорядкуванні уряду. Берліну ж слова про нагляд вилізли боком: польський міністр юстиції Збігнєв Зебро у відкритому листі вказав Еттінгеру, що його слова викликають у поляків дуже неприємні конотації, і сам Зебро — онук офіцера Армії Крайової, який боровся з "німецьким наглядом".
Між тим самі поляки не залишаються в стороні від цього політичного землетрусу, не відмовчуються, апатично спостерігаючи за подіями конституційним переворотом і наступом на свободу слова. Громадянське суспільство в Польщі дуже сильно і самодостатньо. Поляки і раніше організовували масові протести проти політики Піс, от і 9 січня в 19 містах пройшли демонстрації проти закону про ЗМІ. Як заявив віце-прем'єр-міністр Ярослав Южвяк, в одній Варшаві на мітинг вийшли близько 20 тис. осіб. Бачиться серйозний загострення пристрастей не тільки в Польщі, але й у всій Європі, яка вже втомилася отримувати стусани від євроскептиків з різних сторін.
Наступний після протестів день ознаменувався відразу декількома серйозними політичними заявами. Так, глава Європарламенту Мартін Шульц заявив, що Варшава будує керовану демократію за російським зразком. Шульц переконаний, що "путінізація європейської політики" (а Польща до останнього часу була європейською більше, ніж деякі інші старожили ЄС) дуже небезпечна. Вторить йому і екс-комісар з питань юстиції, нині європарламентар з Люксембургу Вівіан Редінг: "Атака на правове держава завжди починається з атаки на Конституційний суд. Потім слід атака на ЗМІ — спочатку на громадські, потім на приватні. Це логіка Путіна, Орбана, Качиньського".
У той же день соратники канцлера ФРН Ангели Меркель із правлячої партії "Християнсько-демократичний союз" оголосили вирок Варшаві, вимагаючи введення санкцій. "Польський уряд має знати: в Європі не можна порушувати фундаментальні цінності", — заявив, зокрема, глава фракції блоку Фолькер Каудер, висловивши впевненість, що ЄС дасть добро на санкції, якщо Німеччина офіційно виступить з такою пропозицією. Реакція з боку Польщі, яка, як відомо, не живить останнім часом любові до Берліну і вважає, що Німеччину більше турбують її особисті інтереси, а не Євросоюзу, не змусила себе довго чекати. Впливовий журнал Wprost вийшов з дуже їдким колажем на обкладинці, який обігравав сюжет з "німецьким наглядом". Між тим глава польського Мзс Вітольд Ващиковський зажадав пояснень від німецького посла Рольфа Нікелю. Після зустрічі глава Мзс Польщі заявив, що, мовляв, у Німеччині перегинають палицю, і в Польщі з демократією справи йдуть набагато краще, ніж вважають німецькі політики, яких він покликав в гості, щоб особисто переконалися. Нікель запевнив, що відносини між двома країнами є "скарбом", яке потрібно зберігати і оберігати. Тим самим Варшава демонструє прихильність своїй лінії, але згладжує кути, в рівній мірі, як і посол Німеччини, якій зараз бунт під боком взагалі не потрібен.
Однак це не означає, що Польща відмовиться від орбанизации країни. Прем'єр Угорщини віктора Орбана і нещасливий Сільвіо Берлусконі також в свій час "полюбили" засоби масової інформації. Нинішні Польща і Угорщина дуже схожі й відмінні одночасно. Схожість простежується посилення вертикалі влади і контролі над свободою ЗМІ, а відмінність — у розвитку держав (Угорщина розвивалася від кризи до кризи, рухаючись стрибками і будучи головним болем для ЄС, а Варшава з початку 90-х демонструвала стабільний економічний прогрес), а також у зовнішній політиці — в той час як Орбан є одним з найбільш вірних союзників Путіна в Європі, Качиньський і Дуда на Росію без нервового тику поглянути не можуть.
Однак є дуже важливий момент: стійка антиєвропейська позиція влади обох країн — дуже потужний фактор, який за силою, як видно з останніх подій, переплюнув відносини зі східним агресором і який, безумовно, грає на руку Росії. Орбан, до речі, вже, як би випереджаючи загрози Німеччини про санкції щодо Польщі, пообіцяв 8 січня накласти вето на будь-які можливі обмежувальні заходи ЄС. "Європейський Союз не повинен думати про застосування будь-яких санкцій проти Польщі, тому що це вимагає одноголосного схвалення, а Угорщина ніколи не підтримає жодних санкцій проти Польщі", —заявив він.
Таким чином в Східній Європі все чіткіше проступає новий антиєвропейський геополітичний альянс, що, безумовно, на руку і того ж Лондону, який наполегливо чинить тиск на ЄС з метою домогтися його реформування. Британський прем'єр Девід Кемерон 10 січня висунув ультиматум: якщо Євросоюз не погодиться позбавити євро статусу єдиної валюти, не дасть гарантій неучасті його країни в фіндопомоги країнам єврозони, не послабить регулювання економіки альянсу і не обмежить розширення ринку, а також не посилить міграційну політику (іншими словами, Лондон хоче ослаблення вплив так званого центру), то Сполучені Королівство проведе референдум щодо виходу з ЄС не в наступному році, як планувалося, а вже у цьому.
При цьому керівництво Великобританії не приховує, що вихід з ЄС йому не вигідний, але готова на це піти. Цей же метод жорсткого шантажу використовує і Польща: мало хто виграв від участі в ЄС більше, ніж поляки, але подальша політична інтеграція Союзу суперечить нинішнім інтересам Варшави. Яка, з усією очевидністю, має намір в черговий раз стати третім полюсом сили між Москвою і Берліном.
І тут є проблема для Києва. З одного боку, сильні Польща і країни Балтії, які є надійними союзниками України, потрібні Києву, а з іншого — демарш Варшави веде до ослаблення Європи та порушення її цілісності, що, навпаки, українській стороні невигідно. Києву потрібна "не тріснута", єдина Європа за спиною як підпору проти російської агресії й одночасно як маяк попереду, до якого потрібно прагнути і на який можна вказувати електорату, устающему від соціально-економічного тяжкого становища і черепашачого реформування держави. Беручи до уваги історичний досвід, не можна не брати до уваги і іншої загрози: російсько-польського суперництва за Україну і подальшого компромісу, у чому б він не складався.