Ван І та вані. Навіщо шеф китайської дипломатії їздив в Москву та який мир пропонує світу Пекін
Китай, який притримувався "нейтралітету", хоча надавав і надає політичну підтримку РФ, поступово втягнувся у вир російсько-української війни
Москва постійно твердить про тотальну залежність Києва від колективного Заходу, називаючи США та ЄС господарями України. Реальний вплив Києва на політику партнерів та союзників (який можна, як то кажуть, "помацати", — це зброя, резолюції, зміни політичних векторів) Кремль старанно ігнорує. Бо це не вписується у його парадигму "війни Заходу проти Росії", сконструйовану через неспроможність визнати свою нездатність здолати українські Сили оборони.
І при цьому Кремль також краде наративи Києва щодо війни за виживання. Щоправда, з відповідною корекцією: це Україна напала на Росію, прагнучи її знищити. Менше з тим, зараз ми вже можемо спостерігати початок віддзеркалення не тільки риторичних та ідеологічних конструкцій, але й, власне, становища Росії в контексті створеної нею фейкової міфологеми "залежності Києва від Заходу". Дедалі більше скидається на те, що це Китай є господарем Росії. Пекін дедалі ширше користається як з браку як тих, хто ще готовий говорити з Кремлем; так і тих, хто купує російські енергоносії та готовий торгувати, в тому числі продавати технології, із токсичною Росією.
Не мирний, а позиційний
Загалом Пекін почав багаторівневу гру, яка виходить за межі врегулювання протистояння Росії та України. Хоча останнє і є одним з ключових її елементів.
Ілюстрацією цього є так званий "мирний план", про який говорив екс-міністр закордонних справ КНР, очільник канцелярії ЦК КПК у закордонних справах Ван І під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції 18 лютого. Це, варто зазначити, перший візит дипломата такого високого рангу відтоді, як Сі Цзіньпін забезпечив собі довічне перебування у владі.
Сам "план" буде презентовано 24 лютого, на річницю російської повномасштабного російського вторгнення в Україну. Проте учасники конференції не були у захваті від ініціативи Пекіна. Зокрема тому, що цей план, імовірно, міститиме заклики до припинення постачання Україні зброї.
План, природньо, привернув скептичну увагу ЗМІ. Тому Пекіну довелося терміново гасити полум’я, аби мінімізувати шкоду для його "глобального" втручання до конфлікту в якості "миротворця". Представник КНР в ООН Чжан Цзюнь 22 лютого зазначив, що це лише позиційний документ, простіше кажучи, рамка, а не план. І Пекін, за його словам, наголошує на повазі до суверенітету і цілісності всіх країн. Враховуючи риторику Кремля про "війну Заходу", ці слова китайського дипломата, вочевидь, стосуються і Росії.
В цілому ж таке формулювання вказує, що в разі потреби документ може бути відредагований. Не виключено, що суттєво. А такі потреби можуть з’явитися, оскільки очевидне вже залучення Китаю до українсько-російського питання спричинило відповідне реагування партнерів Києва, зокрема США.
Так, "на полях" Конференції відбулася зустріч Ван І із держсекретарем США Ентоні Блінкеном, під час якої йшлося і про Тайвань, і про китайські аеростати в американському небі, а ще – про допомогу КНР Росії в ухилянні від санкцій і ймовірно — військово-технічну. Блінкен останній пункт чітко окреслив як "червоні лінії" для Китаю, який зіштовхнеться з певними наслідками в разі їх порушення.
Тема можливого надання Китаєм Росії реальної військової допомоги для війни проти України теж набула досить широкого розголосу. Як у ЗМІ, так і в заявах представників Вашингтону, наприклад, постійної представниці США при ООН Лінди Томас-Грінфілд про ці "червоні лінії".
Непростий вибір Китаю
Тут варто зупинитися і окреслити поточний стан відносин Китаю і США. Політичне і економічне протистояння – так, воно є. Але обидві сторони прагнуть уникнути погіршення ситуації, тяжіючи до окресленого президентом Байденом принципу "Конкуренція, але не конфронтація, який Китай із готовністю прийняв.
Тож Вашингтон і Пекін не стануть добрими друзями, але воліють максимально цивілізувати суперництво згідно до низки цілком конкретних правил.
Звісно, критичні випади на адресу один одного лунатимуть. Обом державам треба зберігати обличчя. Тому немає нічого дивного у різкій відповіді речника МЗС Ван Веньбіня, через якого Пекін заявив, що США не мають права вказувати Китаю, як будувати відносини із Росією. А наступного дня звинуватив Сполучені Штати у тому, що вони, як найбільші постачальники зброї до України, є "джерелом проблем" для всього світу.
Водночас, у моделі суперництва, яку намагаються збудувати Китай та США, саме Росія є головним подразником.
Вона фактично зламала поточну систему міжнародної безпеки і продовжить це робити, виходячи з, най і "тьмяного", але зрозумілого виступу Путіна перед Федеральними зборами.
Розв’язана ним війна, байдуже, знав про його план Сі Цзіньпін чи ні, мала негативний вплив на весь світ. І в тому числі на Китай, чия економіка вкрай важко реагує на три роки пандемії. Війна і енергетичний, а також продовольчий шантаж світу Кремлем спровокували стрімке підвищення цін на ці товари та послуги в Китаї. Додати ще пандемічні порушення ланцюгів поставок, зниження темпів промислового виробництва, торгівлі, а також високий рівень безробіття серед китайської молоді, і отримаємо ще один аргумент для Сі на користь спроб заспокоїти свого молодшого партнера – Росію.
Окрім того, якщо Пекін вбачав у Росії засіб для ослаблення візаві – Сполучених Штатів, задля, наприклад, вирішення питання Тайваню із подальшим стрибком у глобальне домінування, то зараз вже очевидно, що через хибну оцінку Москвою ситуації, плани Китаю відкладаються на невизначений термін.
Це по-перше. По-друге, це вищезгадані економічні наслідки. По-третє, оскільки китайський "нейтралітет" вже хиткий, що вимагає від Китаю внесення коректив (або інтенсифікація союзу із РФ, або, навпаки, дистанціювання та відмова від нього), Пекін стоїть перед складним вибором: більша підтримка Росії, зокрема військова, призведе до санкцій, а в подальшому – до втрати частки (або навіть повної) західних ринків, яких китайська економіка, що переживає серйозні проблеми, конче потребує.
Четвертий момент стосується загроз міжнародній системі з боку Росії. Китаю в цій системі вельми комфортно. Насправді Пекін є одним з найбільших глобалізаторів у світі, бо це запорука функціонування китайської економіки, а з нею — і політичної моделі. Руйнування Кремлем міжнародних правил та балансу сил із постійними погрозами застосувати ядерну зброю в перспективі можуть звести нанівець глобалізаційні зусилля Китаю. Тим більше, що у спробі хоч якось відрефлексувати на візит Байдена до Києва Путін заявив про призупинення участі Росії у Договорі про стратегічне наступальне озброєння, що обмежував кількість ядерних боєголовок у США та РФ.
З іншого боку, життєздатність і майбутнє режиму Сі, як, до речі, і іранського режиму аятолл (ще один союзник Кремля), ґрунтується на політичному протистоянні із США (із збереженням тісних економічних зв’язків), перемога у якому і набуття статусу "держави номер один" у світі – це завдання номер один. Це місія Сі.
Тому це ще один серйозний виклик для Пекіну. Який він намагається вирішити саме зараз. Через візит Ван І до Мюнхена, а потім через поїздку до Москви.
Ван І у Москві
Щодо візиту. Впало в око те, наскільки мало приділяють уваги йому у центральних китайских ЗМІ: "Сіньхуа", "Женьмінь Жібао", The Global Times.
Натомість вони активно висвітлювали промову і кожну зустріч Ван І у Мюнхені, а також його візит до тієї ж Угорщини, яка, до речі, теж тримається курсу посилення зв’язків із КНР.
До появи перших повідомлень у російській пресі (ТАСС) про прибуття Ван І до столиці РФ китайські медіа взагалі мовчали. Та й у подальшому першими про дії китайського топ-дипломата повідомляли саме російські ЗМІ.
21 лютого, коли Путін піддав двогодинним тортурам безглуздям у пізньобрежневському дусі свою аудиторію, а разом з нею і міжнародних оглядачів, Ван І мав зустріч із впливовим чиновником з найближчого оточення Путіна – секретарем Ради безпеки Миколою Патрушевим. Хоча знов-таки, якоїсь конкретики російські ЗМІ не наводять, а в якості найбільшого "успіху" наводять слова Ван І про те, що відносини двох країн "міцні, як скеля". Повідомлення "Сіньхуа" ж вкрай формалізоване і рафіноване – коротко і загальними фразами про співпрацю і спільну роботу задля "захисту миру та стабільності" як у світі, так і в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Якусь загальну оцінку його візиту до Москви дати наразі складно. Очевидно, що переговори Ван І, які, зазначимо, відбуваються на тлі поїздок Байдена до Києва і Варшави, не є простими. На це вказує тональність висвітлення його китайськими ЗМІ та загальне політичне тло, що значно ускладнилося після чергового путінського ядерного шантажу.
І ця синхронність подій, схоже, змусила Ван І, так би мовити, виправдовуватися перед Путіним: "Ми також готові наголосити, що наші відносини завжди не спрямовані на треті країни, і, звичайно, не піддаються тиску з боку третіх сторін, оскільки ми маємо дуже сильну основу — як з економіки, так і з політики й культури".
Однак не виключено, що той бекграунд, який Ван І привезе до Пекіну з Москви, сформує подальші відносини між країнами. І, зокрема, позначиться на вигляді "мирного плану" 24 лютого, і на планах Сі у квітні-травні відвідати російську столицю. За словами джерел WSJ, зустріч Сі із Путіним "стане частиною поштовху до багатосторонніх мирних переговорів і дозволить Китаю повторити свої заклики щоб ядерна зброя не використовувалася".
Глобальна гра
Підсумуємо інформацію щодо конфігурації відносин США-Китай і Китай-Росія: запевнення Москви Китаєм у дружбі — є, і випади на адресу США — є.
Проте існує і об’єктивна реальність для Китаю. Та його амбіції, які включають нормалізацію процесу боротьби за домінування у світі. І на цьому напрямі паралельно із турне Ван І Пекін, а саме нинішній очільник МЗС Цінь Ган презентував Глобальну безпекову ініціативу (GSI), яку оприлюднило "Сіньхуа".
Якщо коротко, то GSI – це декларація добрих намірів і перелік пропозицій Китаю щодо збереження нинішньої безпекової архітектури в світі суто мирним шляхом.
Документ просякнуто двозначностями. Наприклад, пункт 2 "про повагу до суверенітету та територіальної цілісності всіх країн": "Ми віримо, що всі держави, великі чи малі, сильні чи слабкі, багаті чи бідні, є рівноправними членами міжнародного співтовариства. Їхні внутрішні справи не терплять зовнішнього втручання, їхній суверенітет і гідність мають поважатися, а їхнє право самостійно обирати соціальні системи та шляхи розвитку має підтримуватися".
Він може трактуватися в обидва боки – як щодо поваги до територіальної цілісності України, так і щодо шанобливого ставлення до політичної моделі як Росії, так і самого Китаю.
Усі суперечки, наполягає Пекін, слід вирішувати мирним шляхом – через політичні консультації і діалог заради збереження спільної архітектури безпеки. Якщо розглядати цю позицію КНР через призму російсько-української війни, то для нас особисто "шлях діалогу" — це прийняття умов Кремля, адже наразі режим Путіна не прагне просто забрати свої війська задля припинення війни.
З іншого боку, третій пункт Китай адресує безпосередньо Росії, де наполягає: "ядерну війну неможливо виграти і її в жодному разі не можна вести".
В принципі, аналогічно і з 18-м пунктом, в якому Пекін вимагає захистити глобальну продовольчу та енергетичну безпеку шляхом посилення "координації дій для підтримки безперебійної міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, забезпечення стабільного виробництва зерна та безперебійних ланцюгів постачання, а також уникнення політизації та використання в якості зброї питань продовольчої безпеки"; і посилення "координації міжнародної енергетичної політики, створення безпечного та стабільного середовища для забезпечення транспортування енергії й спільної підтримки стабільності світового енергетичного ринку та цін на енергоносії".
Фундаментом же для провадження такої діяльності Китай вбачає як і раніше ООН, попри те, що ця застаріла на сьогодні структура виявилася неспроможною впоратись із таким викликом як повномасштабна війна у Європі.
Іншої, готової вже, платформи такого масштабу, у Пекіну немає. Хоча він і декларує необхідність також створювати якнайбільше різних міжнародних майданчиків (і створюватиме їх задля просування своєї "м’якої сили"). Для КНР, схоже, ООН – це відправна точка, база для посилення впливу у світі, що відбуватиметься за перевіреними, неагресивними (як у Росії) моделями.
Інакше кажучи, Китай скористався моментом – глобальною кризою – і намагається запропонувати світу альтернативу. Як стверджує Цінь Ган, "Китай ніколи не буде прагнути до гегемонії, експансії чи сфери впливу або брати участь у гонці озброєнь, але залишатиметься захисником миру у всьому світі". Це правда: китайський дракон — це радше падальник, аніж хижак. Відтак, і Безпекова ініціатива, і "мирний позиційний план" — це все елементи однієї великої кампанії КНР із набуття статусу "третьої сили" або ж вигіднішої і безпечнішої альтернативи ворогуючим США та Росії. Цю альтернативу Китай через Ван І фактично уже запропонував Європі у Мюнхені, де він, підкреслено ігноруючи США, називав ЄС і КНР "двома основними силами, ринками та цивілізаціями". Це також можна розглядати як спробу Пекіну використати та посилити європейський антиамериканізм.
