Вагенерація влади. Як суєтолог лже-Євген урізав повноваження Путіна

А потім настало раптове перемир'я. Втім, навряд чи все закінчиться. Навпаки, все тільки починається: у ніч із п'ятниці 23 червня на суботу 24 Росія вступила в нову епоху. Тепер все буде інакше, але тільки як?

Очевидні наслідки

Вертикаль влади встояла, але сильно зігнулася та надламалася. Путіну наочно показали, що він висить на волосині, Пригожину — що захопити владу в Росії він все-таки не зможе. Після чого їх обох стусанами розігнали по кутах рингу.

При цьому Путін і Пригожин грали всерйоз. Про це говорить і втеча Путіна до Санкт-Петербурга (цікаво, куди б він побіг далі, вдайся Пригожину захоплення влади?) і обшуки в офісах Пригожина з безліччю конфіскованих документів — дуже цікавих, при тому, що ми ще не все бачили. І чотири мільярди готівки, призначених для виплат вагнерівцям, заарештовані в Петербурзі (як думаєте, повернуть чи ні?).

І бої локального значення на шляху до Москви, в яких ВКС РФ втратили 13 льотчиків, літак, шість гелікоптерів, плюс двоє загиблих військових на землі, теж були всерйоз. Начебто трохи втратили чисельно, але багато якісно – це найбільші втрати авіації за один день, з моменту початку "СВО". І швидкий висновок "Ахмата" з Білгородської області з перекидкою до Ростову (втім, як побачимо, не зовсім до Ростову ) був всерйоз. І швидке зняття з фронту бойових частин, з перекиданням до Москви. Загалом, гра йшла по-дорослому, доки Голос Згори не сказав: "Все, пацани, поки вистачить. Розходимося. Коли буде потрібно — вас покличуть".

Принагідно, за добу пригожинської авантюри розкрилася маса цікавих речей. Виявилося, що Росією можуть вільно пересуватися великі групи озброєних людей, причому, прямо по шосе, з мінімальним повітряним прикриттям, і їм нічого за це не буде. Оскільки, зупинити їх, по-перше, нема чим, а, по-друге, якщо раптом і є чим, теоретично, то на практиці армія не поспішає втрутитися. Армія починає тягнути час і прикидати: а хто переможе?

На підтримці Путіна/Пригожина розкрилася маса імперських консервів, у тому числі в лавах зарубіжної опозиції. З'ясувалося, що "російську ліберальну громадськість" щонайменше більшу її частину, Пригожин влаштовує на всі сто. З одного боку, він таки не токсичний бункерний дід, з іншого – все-таки за єдину-неподільну Росію. Включаючи, ясна річ, і Україну, якщо не всю, аж до польського кордону, то щонайменше ту її частину, яку встигли віджати. Втім, були й винятки. Ксенія Собчак, наприклад, за Путіна – це в неї сімейне, мабуть. Тих, у кого вистачило розуму відмовчатися або стати на позицію "чума на обидва ваші будинки", виявилося мало. Причому навіть у цих, вкрай поодиноких випадках причини, що спонукали їх до такої лінії поведінки, часто виглядали неоднозначно. Іншими словами, противників диктатури та прихильників демократії у лавах російських лібералів не виявилося зовсім. Ні, ми, звичайно, й так це знали, але одна річ — знати, а інша — побачити на власні очі.

Дуже цікаво розкрився академік Кадиров. Поки його "Ахмат" рухався до Ростова, голова Громадської палати Чеченської республіки Денільханов розіслав регіонами Північно-Кавказького федерального округу наступний лист:

Тут уже постає питання: а "Ахмат" точно рухався саме до Ростова? Чи просто кудись у далечінь, більш-менш у напрямку Чечні, визначаючи подальші дії щодо ситуації? І куди він рушить зараз? Адже, напевно, не назад, у Білгородську область. В даний час "Ахмат" виявився у Коломні, але навряд чи залишиться там надовго.

Дуже цікаво повелися і можливі союзники Москви. Китай просто відмовчав. Казахстан, в особі Токаєва, заявив, що розбирання з Пригожиним — внутрішня справа Росії. Це означало відмову від втручання, оскільки угоди в рамках ОДКБ не передбачають участі у поліцейських операціях.

Готовність надати реальну допомогу висловили лише Білорусь та Іран. Але висловити готовність і реально перекинути до Росії хоча б 20-25 тисяч бійців із технікою та тиловим забезпеченням – речі дуже різні. Тегеран, швидше за все, був готовий врятувати особисто Путіна, в обмін на ядерну валізку, але аятол чекав жорстокий облом. А Лукашенко, як завжди, зіграв у свою гру, точніше, дозволив зіграти собою. І, як ми побачимо, поки що виграє.

Загалом, по путінській вертикалі був нанесений нищівний стусан, від якого вона жалібно рипнула, покосилася і просіла, як гнилий курник, але все-таки встояла. Втім, обрушувати її ніхто, мабуть, і не бажав, і навіть Пригожин насилу уявляв, що робитиме, захопивши Москву. Разом з тим, треба визнати, що марш Пригожина за маршрутом Ростов-Москва навів у Росії та у світі неабияку суєту.

Втім і Пригожина грубо повернули до реальності. Йому наочно показали, що сам він без сторонньої підтримки владу в Росії не захопить. І навіть не обрушить її – так, влада просяде, але не більше. Захопити Москву вагнерівці, мабуть, змогли б. Але Москву, захоплену окремо від підтримки хоча б частини силовиків та губернаторів, можна хіба що спалити. Ідея, звичайно, непогана, а сам процес здатний принести величезне задоволення виконавцям. Але що далі?

Теоретично, Пригожин міг би спробувати втримати у себе південь Росії, розгромивши Москву, викликавши цим більш менш тривалу дезорганізацію влади, і відступивши назад у Ростов. Але це була б гранично складна та ризикована гра з дуже невеликими шансами на успіх. Разом з тим, Пригожину, а також тим, хто, можливо, ризикне повторити його спробу в майбутньому, показали перспективу: так, успішний переворот можливий. Але треба домовитися про підтримку з тими, хто ховається за лаштунками. Потрібний солідний дах. А хто, до речі, був за лаштунками?

Напівпереворот з підвивертом

Коли всі учасники вистави, за винятком Пригожина, ґрунтовно сіли в калюжу, продемонструвавши бездарність та повне безсилля, якщо йдеться про російську владу, або таємні наміри, якщо говорити про решту, а колона "Вагнера" перебувала вже всього за 2-3 години ходу. від Москви, зверху пролунала команда "брек". У повітряному просторі Росії раптово з'явився літак Лукашенка, який вилетів у бік Москви, але передумав, і повернувся назад, залишивши в небі Знак.

Потім Аркадій Ротенберг, чий літак вилетів із Внуково о 12:33 у суботу і приземлився до Баку о 15:27, так само раптово виявився в Росії. А Лукашенко сплив уже як переговорник, який зумів схилити Путіна та Пригожина до взаємоприйнятної угоди. Щоправда, в Мережі кажуть, що участь Лукашенка у переговорах була символічною – і, звісно, віртуальною. Безпосередньо з Пригожиним вийшли на контакт директор ФСБ та секретар Ради безпеки Микола Патрушев та губернатор Тульської області Олексій Дюмін, колишній путінський охоронець, якого експерти фонду "Петербурзька політика" у 2017 році включили до трійки ймовірних наступників Путіна.

Самі собою такі експертні висновки мало що означають. Але Дюмін, безсумнівно, виділяється із загального ряду російських губернаторів.

Тим не менш, і Лукашенко, і Патрушев, і Дюмін мають надто малу політичну вагу, щоб вести гру такого масштабу. У плані гарантій їм не було чого запропонувати ні Путіну, ні Пригожину. Проте на роль посередників вся трійця цілком підходила. Залишається зрозуміти, хто міг стояти за ними, і навіщо підтягнули Лукашенку.

З Лукашенком усе досить очевидно. Його можна поставити на чолі Союзної держави, завершивши процес об'єднання Росії та Білорусі. Це дозволить пристойно забрати зі сцени Путіна, давши йому можливість загубитися у великому світі (як саме – вже деталі, можливостей багато); завершити "СВО" "Великим об'єднанням двох братніх народів", яке, за задумом, перекриє негатив від повернення Україні захоплених Росією територій; втім і з їхнього повернення новий державний суб'єкт зможе поторгуватися, і, нарешті, значною мірою обнулить претензії до нинішньої РФ, оскільки вона просто зникне. Ні, проблеми та борги до Союзної держави у спадок, звичайно, перейдуть, але переговорні позиції спадкоємця в такій ситуації краще – мовляв, так, була справа, але це були не ми. Далеко не факт, що така операція вийде, але вона безперечно можлива. І славослів'я на адресу Лукашенка, якого офіційна кремлівська пропаганда підносить зараз до небес, при повному зникненні Путіна з інформаційного поля, повністю підтверджує цю версію.

А ось із режисерами все не так очевидно. Тут поки що можна тільки здогадуватися.

Найбільш вірогідною, на сьогоднішній день, виглядає хитка напівдоговореність по завершенню українсько-російської кризи, досягнута між блоком Великобританії та США з одного боку, і Китаєм – з іншого, до якої залучена, як виконавці, частина олігархів, що оточують Путіна. Але не всі, а саме й лише частина, оскільки когось потрібно буде принести в жертву показово. Очевидно, що жодна з трьох країн не стала б брати участь у таких іграх відкрито, не виставивши перед собою ланцюжок посередників. Алієв на цю роль підходить майже ідеально – і Олександр Ротенберг літав до нього за директивами. З величезною часткою ймовірності у грі бере участь і Туреччина — але також за допомогою Алієва.

Такі переговори можуть вестися лише таємно, причому кожна зі сторін грає свою гру, тож загальний план постійно уточнюється та коригується. Наскільки вірна ця гіпотеза стане ясно протягом 3-4 місяців.

Щодо долі учасників путчу, з одного, і з іншого боку, то вона більш-менш прораховується. Ядро ПВК "Вагнер", ймовірно, буде виведено з Росії до Білорусі, ставши додатковою страховкою для Лукашенка – а також страховкою від лукашенківської самодіяльності, на яку пюрер великий майстер. Ті, хто залишився, перейдуть у ведення МО. А перед білоруськими зеками відкриються нові можливості.

Шойгу, швидше за все, збереже свою посаду, хоча з цього приводу ходять різні чутки. Але навіть якщо Шойгу залишиться на чолі МО, якісь ритуальні жертви в ньому будуть принесені, так що за безпеку Герасимова поручитися вже важко. Ну, а Путін з'явиться на людях днів через 5-10, сам, або в особі двійника, з якогось не пов'язаного з невдалим путчем приводу. Не виключено, що Путін-автентичний взагалі зникне, і в обороті залишаться тільки двійники.

У будь-якому разі російська влада вже не буде колишньою: процес її вагенерації — те, що дегенерація, але з присмаком кримінальних розбірок і нових військових переворотів, які обов'язково ще будуть, вже запущено, і ходу назад немає. Що ж до Пригожина, він, безперечно, увійде у історію Росії, і гідний найвищої нагороди. Лихо лише в тому, що жодна з існуючих нагород не адекватна його заслугам. По справедливості, для глави "Вагнера" слід затвердити новий відзнаку — Зірку Геморою Російської Федерації. Він її заслужив.

Як знати, можливо, і затвердять – і нагородять. Починаючи з ночі з п'ятниці на суботу, Росія знову стала країною чарівних можливостей. А танк у циркових воротах наступного разу може й не застрягти.