Червоний день календаря. У Росії поспішають героїзувати "спецоперацію"

Лантратова – не просто депутат, а спеціальний. Таких у російській Держдумі десятки півтора від сили. Спецдепутат піариться на внесенні особливо мерзенних, навіть за мірками Держдуми, пропозицій, до яких простий депутат — дрібний трудяга-біс, що гарує на цій пекельній фабриці, просто не додумається. У перевернутому "великоросському світику" такі пропозиції вважаються взірцем патріотичної думки. Статус спецдепутата високий і жаданий, оскільки у побуті йому дозволені будь-які капості та злочини. Такий статус важко завоювати, і його слід постійно підтверджувати, знову і знову пробиваючи дно, що і вдається Лантратовій. Вона, звісно, не входить до першої шереги спецдепутатства, але впевнено тримуаться у другій, що теж чимало.

У тому, що пропозиція Лантратової буде прийнята та отримає статус закону, сумнівів немає. При цьому так звану "СВО" ще не закінчено, і в Росії, вже не ховаючись, кажуть, що вона триватиме багато років. Це в дивний спосіб поєднується із твердженнями, що ЗСУ вже практично знищені, фронт ось-ось завалиться, допомоги Україна не отримає, і її примусять до переговорів на умовах Москви. Втім, не заглиблюватимемося в аналіз брехні роспропаганди, вона фрагментарна заради цілком конкретної мети, для кращого впливу на слабо пов'язані між собою ділянки кацапського мозку. Поговоримо про реальні речі.

Як довго Московія має намір воювати

Наразі ситуація в Україні склалася патова для обох сторін. І йдеться не лише про вичерпання наступального потенціалу російської армії, військову слабкість та роз'єднаність Європи і політичну кризу в США.

За останні три місяці МВФ більш ніж удвічі підвищив оцінку зростання внутрішнього валового продукту РФ у 2024 році, що тепер становить 2,6%. Але ВВП – "середня температура по лікарні", у цьому випадку психіатричній. Він відображає сукупність всіх видів оплачуваної діяльності економіки, як суму "всього, що хочеться купити ". А після 24.02 Москва купує у своїх виробників, а також у всьому світі, включаючи Захід, нездатний перекрити канали перекупу, все необхідне для продовження війни. Купує дуже багато: з урахуванням витрат на війну в третину, приблизно, бюджету РФ, грубо кажучи, 33%, і ВВП мав би вирости на ці 33%. Куди поділася різниця у 30%? Вона нікуди не поділася, а просто складає те, що перетекло з цивільного сектору до військового. Це і є мілітаризація економіки, причому дуже значна, тоді як економіка на початку була слабка і сировинна.

Зворотний перехід вимагатиме часу та вкладень. Санкції, за будь-якого перебігу подій, з Росії знімуть не миттєво – це займе щонайменше кілька років. Переведення економіки, спочатку слабкої та відсталої, назад на мирну продукцію, вимагатиме інвестицій – але всі резерви вже витрачено на війну, а відносини із закордонними інвесторами зіпсовано де-факто конфіскацією їхньої власності, яку, в кращому разі, змушували продавати за безцінь комусь з оточення Путіна. І, найголовніше, втрачено найпривабливіші високоприбуткові сировинні ринки — їх уже зайняли інші постачальники.

Іншими словами, закінчивши війну в Україні – у будь-який спосіб, нехай навіть формально перемігши, РФ зіткнеться з важкими економічними проблемами. Настільки важкими, що навіть її населення, звичне до злиднів, може збунтуватися. Щоб тримати масу у вузді, потрібна, серед іншого, і нова версія "Великої перемоги" — як пояснення, що, мовляв, недаремно ми страждаємо, і що незабаром нова війна. Це схоже на ситуацію повоєнного СРСР, але з незрівнянно гіршими стартовими позиціями.

Тоді ситуацію вдалося втримати в рамках "холодної війни" та гонки озброєнь, яку економічно слабкий СРСР, врешті-решт, програв. Але путінська Росія набагато слабша за СРСР, якщо порівнювати їх із розвиненими країнами тоді й зараз. Крім того, СРСР набув позитивного іміджу "переможця нацизму", а за РФ неминуче тягнеться погана репутація агресивної нацистської держави. Словом, на "Холодну війну-2", яку можна порівняти з першою Холодною війною за тривалістю, у Москви не вистачить ресурсів. Як наслідок, не буде й часу на зміну політичних поколінь, вимирання за віком найпомітніших воєнних злочинців і поступове розмивання протиріч із Заходом. Залишаться тільки два сценарії: майбутній крах і нова війна, розпочата за хвилину до краху — або не розпочата, і тоді все-таки крах, хаос, розпад, як це сталося з СРСР, але вже глибший, і потім — недружнє поглинання сусідами.

Як наслідок, у Європі справедливо вважають, що навіть дотиснувши Україну, Москва буде змушена розпочати війну з кимось ще, і не без підстав приміряють роль наступної жертви на себе.

В принципі, це не обов'язково. РФ може, наприклад, бути використана Китаєм для ведення проксі-війн в Африці – сама вона їх не потягне логістично. Але якщо НАТО виявлятиме неготовність до війни, то найочевидніші цілі для Москви – це країни Балтії та Польща. Все близько, і насиченість російською п'ятою колоною зашкалює. Це зараз демонструє польська блокада КПП на українському кордоні, організована проросійською партією, з якою польський уряд нічого не може вдіяти. В якому порядку буде атаковано ці країни – питання другорядне.

Наразі НАТО, зіткнувшись із перспективою позбавлення підтримки США, які накрила власна криза, намагається розгорнути свій ОПК і не допустити української поразки. Але час для нарощування військово-економічної потуги катастрофічно втрачено. Шанси утримати ситуацію — за найоптимістичніших оцінок — 50/50, хоча насправді ще менше. Такі ж шанси і на те, що НАТО зможе запустити Ст.5 Статуту без США, а США не підуть з НАТО у разі перемоги Трампа.

Звісно, кремлівському фюреру і всьому його смітнику рано чи пізно зламають карок. Але це буде дуже не скоро. На нас чекають дуже довгі темні часи, і ситуація, коли фронт все-таки стоїть, а Україна, зазнаючи втрат, все-таки тримається, – найкраща з можливих на дуже тривалий час. Все може розвернутися і в значно гірший для нас бік.

Лантратова націлилася на держзамовлення

Але всі ці розвилки стосуються Заходу і нас. А в Росії все вже без варіантів, із залізною впевненістю: безперервна війна, аж до повного краху, можливо, перемежована короткими періодами підготовки до нової війни. Тобто, система поставок гарматного м'яса має бути налагоджена на постійній основі, що неминуче включає ідеологію, і цієї системи має вистачити років хоча б на 20. А отже, героїзація "СВО", і всіх наступних воєн, які виводитимуться з неї як продовження, необхідна та неминуча. І Лантратова хоче трохи відкусити від держзамовлення на постачання юного гарматного м'яса.

Держзамовлення ж буде дуже жирним і багатостороннім. У школах, а також у дитсадках вже проводять зустрічі з учасниками "спецоперації". У ВНЗ — меншою мірою, оскільки витрачатися на освіту смертника в більшому обсязі, ніж середня школа, немає сенсу. Але й там триває процес воєнізації, щоб ВНЗ постачали на війну фахівців. Нехай не одноразові напівзомбі для м'ясних штурмів, але теж витратний матеріал. Тож і там можуть і будуть проводити якісь святкові заходи на честь початку "СВО", яка вже сьогодні подається як "повернення слави Росії". Через відсутність кращого, "СВО" стало основою для створення нової російської ідеології. Нічого нового – погіршена калька з СРСР та Третього Рейху. Втім, і цього вистачить.

Іншими словами, сакралізація дати початку "СВО" – назрілий та логічний крок. До "спецоперації", що триває, пришиють хвіст минулих "перемог Росії", на 90% вигаданих, але це не так вже й важливо. Цим батогом двоногу худобу і поженуть на забій. Тож пропозиція Лантратової офіційно визнати дату початку "СВО" як святкову цілком своєчасна та логічна. Тим більше, що треба відсікти й конкуруючі дати: 9 лютого – початок війни з Японією 1904 року, а 15 лютого – виведення радянських військ з Афганістану. З пропагандистського погляду обидві дати варто було б забути.