Кремлівський план "Б". Чому Путін почав замовчувати про Україну

За останні приблизно два тижні українська тема зникла з виступів Путіна, Лаврова, офіційних заяв МЗС. Вона повністю віддана на відкуп "солов'ям та бобрам" внутрішньої пропаганди. Сам Путін жодного разу не вимовив слова "Україна" під час візиту до Тули — навіть говорячи про західні санкції, він примудрився обійти фігурою замовчування їхню безпосередню причину. Заявлений Радбез "за участю голів чотирьох нових російських регіонів" також пройшов майже без вживання цього слова. І навіть на церемонії прийняття вірчих грамот у закордонних послів у Кремлі Україна була згадана Путіним лише один раз, та й побіжно, у зверненні до нового посла США, коли об'їхати цю тему не було вже жодної можливості.

Про Україну вперше чуємо

Натомість у тренд увійшли розмови про виняткову миролюбність Росії, її небажання ізолюватися від Заходу, відсутність "ворожих намірів до будь-кого" та відкритість для конструктивного діалогу "з усіма країнами без винятку". Ще про стриману тривогу з приводу втрати самостійності країнами Європи у зв'язку з їх зближенням із США. Іншими словами, Московія квапливо злазить з теми "всіх вб'ємо, кого треба пограбуємо", і підчищає найодіозніших відморозків, які озвучували її в останні роки. Фомін-Татарський напевно буде не останнім із наданих бюстом і орденом посмертно , а декого з солов'ївських пропагандистів наказом по телезоопарку переведуть у цапи-відбувайла. Московія, не шкодуючи зусиль, намагається зараз перезапустити фразеологію мирного співіснування [не уточнюючи, "двох систем", або "просто так"], щоб зберегтися за її рахунок у вигляді Росії.

План складний і хиткій, але Путін не втрачає надії. Втім, іншого виходу в нього все одно немає. План цей розбивається на кілька етапів.

По-перше, московитському війську треба мінімізувати результати українського наступу, який неминуче буде, і почнеться вже незабаром. Це найважливіший момент подальших переговорів. У Кремлі наближення наступу панічно бояться, на західну допомогу Україні реагують дуже нервово і намагаються принизити її у своїй внутрішній пропаганді, щоб підбадьорити вже мобілізованих та тих, кого планують мобілізувати. Це накачування вкрай важливе для московитів, оскільки жодних "вундервафлів" у запасі вони не мають, а на застосування ЯО, у будь-якому варіанті, Кремль не зважиться — робота з роз'яснення наслідків такого кроку була проведена і з боку Заходу, і з Китаю. Як наслідок, усі дірки, пробиті ЗСУ в московитській обороні, будуть затикати раритетними танками і недоумково відважно-патріотичним м'ясом, не зважаючи на їхню витрату. Відповідно, м'яса має бути багато, а його настрій "померти за Батьківщину" потрібно довести до максимально високого градуса.

Коли лінія фронту за результатами наступу стабілізується, буде запущен п.2, який готують уже зараз: спроба проштовхнути корейський варіант вічного пата, зафіксувавши "все як є". Для цього Москві необхідно:

- Переконати Захід чи бодай частину його (всі західні країни на це точно не купляться) у тому, що Москва, зазнавши великих збитків і втрат, надовго відмовилася від агресивних планів, і готова повернутися до мирного співіснування, щоб зализувати рани, зафіксувавши статус- кво. Анексовані території, які московитам вдасться утримати, будуть оголошені "Росією", без згадки України, і почнуть активно освоюватися, максимально прив'язуючись до Московії інфраструктурно, і наповнюючись переселенцями з національної глибинки, з яких буде простіше побудувати антиукраїнський кордон.

- Роз'єднати Захід, наскільки це можливо, вбивши клин між здебільшого ЄС та ядром антирашистської коаліції в особі США та Великобританії, а при успіху розхитавши і НАТО. Тут Москва розраховує і на підтримку Пекіна, який має подібні інтереси.

Російська з китайцем брати as usual

Звичайно, Китай не прямо вписуватиметься за Путіна: Кремль занадто сильно задер ставки, і його підтримка обіцяє китайцям одні збитки, а всі можливі вигоди вони від Москви вже отримали. До того ж і Жозеп Боррель, і Урсула фон дер Ляйєн прямо заявили, що відносини ЄС із Китаєм залежатимуть від позиції Пекіна щодо війни в Україні. Але роз'єднання США та ЄС залишається найважливішим завданням Китаю. Цю позицію: готовність здати Москву в обмін на здачу, хоча б часткову, американського союзника, виразно озвучив посол Китаю в ЄС Фу Цун, якого цитує The New York Times.

Фу Цун зустрівся з Еммануелем Макроном та Урсулою фон дер Ляйєн, які вирушили до Китаю 5 квітня з триденною поїздкою, причому нещодавно там побував і прем'єр Іспанії Педро Санчес, а наступного тижня має прибути з візитом і Боррель, словом, єврокитайські контакти знаходяться на явному підйомі. Так от, під час зустрічі, китайський посол озвучив два важливі моменти. По-перше, за його твердженням, Китай "не займає бік Росії в українському конфлікті", а "деякі люди свідомо спотворюють позицію Пекіна" через повідомлення про "безмежне партнерство", про яке керівники двох країн оголосили незадовго до початку війни. А по-друге, у Пекіні, за словами посла, задаються питанням: чи не дуже близько Європа підійшла до США щодо підтримки України, і чи не створить це ризик того, що ЄС не діятиме у своїх інтересах стосовно Китаю?

"ЄС претендує на роль незалежного центру сили у світі, такого ж, як Сполучені Штати, такого ж, як Китай, — сказав Фу Цун. — То чому ж Союз має весь час прислухатися до США?" Щодо України, то, як запевнив Фу Цун, Китай не відправляє Росії військову допомогу (надсилає, але під прикриттям приватних компаній і через треті країни) і не визнає анексію українських територій, включаючи Крим та Донбас. Він, щоправда, не засудив публічно війну в Україні – але тільки тому, що розуміє тривогу Росії з приводу розширення НАТО і взагалі "справжні причини вторгнення складніші, ніж про них говорять західні лідери". Сі Цзіньпін же, за словами Фу Цуна, не зателефонував Володимиру Зеленському, бо це "не має великого значення", а країни контактують на нижніх рівнях. Таким чином, китайська пропозиція про обмін позначена цілком зрозуміло, а її подробиці будуть озвучені вже в ході візитів. І хоча Китай формально відмежувався від Росії, така позиція Пекіна, по суті, награє на руку Москві.

Заморозивши, точніше, "корейською заквасивши" конфлікт, Путін розраховує продати його на внутрішньому ринку як важку, дорогу, але, безперечну, і дуже цінну перемогу над Заходом, НАТО та "українським нацизмом", після чого лялькнутися на кілька років, максимально вростаючи в анексовані території. А потім запропонувати Заходу почати розморожування і вибудувати нові відносини, виходячи з нової реальності. Втім, і за одіозністю Путіна, і просто за часом, цим, швидше за все, займатиметься вже методологістський пост-Путін, призначений зі складу команди Грефа-Кірієнка.

Ця команда зараз впритул займається конструюванням майбутнього "євролиця" Кремля, прагматично-прийнятного для Заходу, і внутрішньої ідеології для російської *овномаси — по суті, російського варіанта матрьошечно-балалаєчного чучхе, а також і методикою її впровадження. На жаль, цей план значною мірою може спрацювати, і тому вкрай небезпечний для нас.

Чим може відповісти Україна?

На короткій часовій дистанції – насамперед успішним наступом. Саме військові успіхи для нас зараз є вкрай важливими. "Довколакорейський" варіант "перемир'я без миру", у тому чи іншому вигляді, ймовірно, вже неминучий, але залишається відкритим питання: на який термін? Москва намагатиметься зробити його постійним, як розділ Кореї по 38 паралелі, між КНДР і КР. Наше завдання – забезпечити максимальні шанси на його розморожування у розумні терміни, з подальшим вигнанням Московії з усієї української території, а також, що вкрай бажано, з усього чорноморського узбережжя. Ці шанси будуть тим вищими, чим менш зручною для московитів виявиться нова лінія протистояння, встановлена ЗСУ за результатами весняно-літньо-осінніх боїв.

А в плані стратегічному Україні потрібно вже сьогодні готуватися вести ідейну боротьбу не з путінізмом, що є досить примітивним і окремим випадком необільшовицької/неофеодальної ідеології, сильно розбавленої кримінальними поняттями, а з цією ідеологією загалом, і в принципі. Зокрема, і особливо з її московитським варіантом, основою якого є методологія — тоталітарне вчення Георгія Щедровицького, яке стало логічним розвитком російської некроєвропейської культури, що концептуально протистоїть живим європейським демократичним цінностям. Це вчення, і суспільство методологів, що склалося навколо нього, частиною якого є і верхівка АП РФ (Вайно, Кирієнко та ін.) стало фундаментом сучасного рашизму, включаючи концепцію "Російського світу", рівно тією ж мірою, в якій в основу ідеології Третього Рейху лягли ідеї Гобіно, а в організацію — суспільство Туле. Втім, ідеологічна боротьба з російським нацизмом є предметом непростої окремої розмови. Найближча відповідь України планам Путіна має прозвучати на полі бою.