У Казахстані без змін. Як ОДКБ в історичну реконструкцію зіграв

Наразі офіційна кількість затриманих у Казахстані перевищила 10 тис. людей, а кількість загиблих впритул підійшла до позначки у 200. Обидві цифри явно занижені, арешти та перестрілки продовжуються, казахська поліція, разом із росіянами, зачищає небажаних активістів, які навіть не брали участі в протестах. Люди зникають без сліду або виявляються в моргах.

За версією президента Токаєва, на Казахстан напали іноземні найманці числом 20 тис., але були відбиті. Пред'явити їх трупи не вдасться — їх викрали з моргів спільники, що вижили, і сховалися зі здобиччю в зимовому степу, знущально регочучи. Щодо Назарбаєва, то повноваження голови Радбезу він передав Токаєву виключно добровільно і зараз вважає за краще спілкуватися зі світом через свого прессекретаря. Про місцезнаходження Єлбаси ходить багато чуток, але нічого не відомо. Назарбаєвська рідня теж уся поховалась.

Москва і керівництво ОДКБ підтримують версію про найманців. Це дозволяє легітимувати втручання: президент Казахстану, зіткнувшись із зовнішньою агресією, запросив військову допомогу в рамках договору про колективну безпеку й отримав її.

Знайдено і український слід: усі 20 тис. найманців підготували в Одесі, на Малій Арнаутській вулиці, підполковник ЗСУ Гарбузюк і двоє громадян Казахстану. Маски зірвав телеграм-канал "Джокер ДНР", після чого підхопили інформацію російські ЗМІ.

Серед пташенят Гарбузюка виявився джазовий піаніст із Киргизстану Вікрам Рузахунов, який гастролював в Алмати. Він повідомив на камеру, що його, безробітного з Киргизстану, найняли за $200 для участі у заворушеннях. Музиканта впізнали на відео і звільнили за запитом киргизького посольства. Але Киргизія теж входить до ОДКБ, і Рузахунов, уже з Бішкека, із нашвидкуруч заштукатуреними синцями на обличчі, повідомив, що його не били, а зізнання він зробив сам, щоб швидше потрапити додому.

Миротворці, окупанти чи карателі?

Як завжди, усю брудну роботу виконують росіяни. Інші учасники ОДКБ направили своїх військових у мінімальній кількості, але це дозволило говорити про колективну місію, розмазавши відповідальність на всіх. Російських військових на першому етапі відправили 2,5 тис., а потім почали доставляти підкріплення. Загальна чисельність контингенту не називається, але, судячи з кількості бортів, залучених до операції, може досягати 10 тис. Про масштаб того, що відбувається, говорить і те, що контингент ОДКБ очолює командувач ВДВ РФ генерал-полковник Андрій Сердюков.

Такий широкий замах Москви наводить на думку про те, що її війська не підуть з Казахстану найближчим часом. Токаєв, щоправда, вже заявив, що основну місію ОДКБ завершено і іноземні війська виведуть протягом 12 днів. Але Токаєв весь час бреше, число російських військових у Казахстані невідоме, а 12 днів – великий термін, протягом якого багато що може змінитися. Наприклад, миротворці можуть знайти іншу якість, ставши казахською ПВК.

Московські пропагандисти хором повторюють рефрен "ми не окупанти". Треба визнати, що контингент ОДКБ справді не окупаційний, він не намагається змінити владу у Казахстані. Але й зовнішня агресія – фікція. Насправді ОДКБ, порушивши свій статут, прикрила каральну поліцейську операцію, яку провела Росія, втрутившись у громадянський конфлікт на стороні влади. Інакше кажучи, маємо нове видання не Чехословаччини 1968 р., а Угорщини 1848-го. Це символічно, що російське керівництво патологічно зациклене на спробах історичної реконструкції (яка від реставрації відрізняється насамперед тим, що не відтворює минуле, а створює його образ згідно з уявленнями реконструктора про бажане/ймовірне). Перший досвід пройшов успішно, і на експортний ринок буде виведено новий російський продукт. Такі послуги можуть бути дуже затребувані по всьому світу.

Але російські карателі як нова пропозиція на експорт, випробувана в Казахстані, — лише один із підсумків довгого ланцюжка подій.

Наліт освіченої автократії

Нагадаю, що детонатором конфлікту стало рішення влади скасувати регулювання цін на скраплений газ та його подорожчання з 50 до 120 тенге за літр (з $0,13 до $0,27). За українськими, європейськими та російськими мірками $0,27 за літр – смішна ціна, але для казахів вона стала ударом, оскільки у своїй масі вони дуже бідні.

Крайнє соціальне неблагополуччя, з наростаючим розривом між багатими і бідними, далося взнаки ще 10 років тому, 16 грудня 2011 р., коли в Жанаозені були розстріляні робітники-нафтовики, які вимагали підвищення зарплати. За офіційною версією, поліція відкрила вогонь "для самозахисту", але відео з місця подій викрило цю брехню. Страйкарів, які почали розходитися, розстрілювали в спину для залякування, щоб надалі не кортіло страйкувати.

Неправова феодальна деспотія прикрита у Казахстані фасадом "освіченої автократії". За ним ховається родоплемінне суспільство з безліччю міжкланових протиріч. "Єдина казахська нація" не склалася ні в СРСР, ні у пострадянський період. У кращому разі вона була іграшкою незначного прошарку інтелігенції, яка паралельно з цим також брала участь у міжплемінних розбірках. Казахи об'єднувалися лише проти зовнішньої щодо них сили, наприклад Росії, що ілюструє вся історія російсько-казахських відносин, переповнена повстаннями. Тільки з 1928 по 1932 рр. у Казахстані відбулося 372 антимосковських повстання, після чого Кремль організував казахам Голодомор, який не поступався за масштабами українському.

Коли ж казахи покинуті напризволяще, вони незмінно загрузають у міжкланових розбірках, які можуть закінчитися лише піднесенням одного клану та пограбуванням інших. Саме так клан Назарбаєва і перетворив країну на свій бізнес-майданчик, загнавши її населення у безнадійну бідність.

Назарбаєвська влада грала і в "єдину казахську націю", перешкоджаючи російським спробам розмивання Казахстану: вони розширювали сферу застосування казахської мови, переводили її з кирилиці на латиницю і саджали активістів, які закликали до зближення з Москвою і до організації російської автономії в північних районах. Іноді це дратувало Кремль, але казахське керівництво не доводило ситуацію до вибуху, незмінно роблячи крок назад у критичний момент.

Якби йшлося тільки про Назарбаєва та його режим, Москва давно розколола б Казахстан, абияк склеєний із двох шматків, російського і казахського, які ледве терплять один одного, стримуючи взаємну ненависть, і притягнула б до себе його російську частину. Але назарбаєвський клан зумів оперативно глобалізувати ситуацію на свою користь, розпродавши усе цінне, що було в країні, насамперед нафтогазові родовища, і задовольнившись роллю міноритарних акціонерів. Казахські компанії у всіх випадках не мають навіть блокуючого пакета. Це означає, що можливості державного регулювання цін на енергоносії у казахстанської влади дуже обмежені.

Таким чином, спробувавши розгойдувати Казахстан, Москва спровокувала конфлікт із корпоративним Заходом, не так навіть політичний, як економічний, з фінішем у Лондонському міжнародному арбітражному суді. Навпаки, захищаючи казахську владу, яка, у свою чергу, гарантує недоторканність транснаціональної власності, Москва виконує поліцейську функцію на користь корпоративного Заходу. А штатне місце відморозка-карателя, якого ТНК завжди можуть прикликати на допомогу і якому немає чого втрачати в плані репутації, у перспективі може стати для Москви інструментом подолання міжнародної ізоляції на державному рівні. Таким чином, казахська операція — безперечний успіх Кремля, а перспектива інтеграції Росії в західну систему в ролі жандарма на службі ТНК стала головною причиною невдоволення Китаю. З іншого боку, Москві не дозволять ні федералізувати Казахстан, ні продавлювати в ньому "другу державну мову", про що зараз розмріялися в Росії патріоти-реконструктори. Кремлівським карателям дістанеться від нової влади тільки Велике Казахське Спасибі.

Поглянувши на ситуацію знизу, ми виявимо, що Казахстан — молода країна, в якій не менше третини населення молодші за 32–35 років. Якість казахської освіти, згори до низу, вкрай низька, безробіття – високе, соціальні ліфти блокує родоплемінний устрій суспільства. У сумі це породжує пояси самобудів навколо всіх значних міст, які заселяє сільська молодь, видавлена безробіттям з рідних місць, але позбавлена перспектив і на новому місці, а це дуже горючий матеріал. Прийнятні заробітки в Казахстані є лише в нафто- та газовидобутку. Їхня "прийнятність" теж дуже відносна — протести в Жанаозені почалися не від хорошого життя, але в інших галузях все ще гірше.

У сумі це називається "сучасним євразійством", а Назарбаєв — його батько, який через похилий вік і тривале перебування при владі задумався про наступника.

Особливих проблем операція не обіцяла: усе близьке коло клану і всі його гроші давно вивели до Лондона. Але й кидати корову, яка ще доїлася, було б прикро, та й нема чого. І у 2019 р. 79-річний на той момент Назарбаєв організував "позачергові вибори" (чи треба говорити, що будь-які "вибори" в Казахстані – фейк) і посунув на своє місце перевіреного апаратника Токаєва, якому на той момент було 63 роки. За собою Назарбаєв зберіг посади голови правлячої партії "Нур Отан" ("Світло Вітчизни"), голови Ради Безпеки, місце в Конституційній Раді та офіційний титул Першого Президента Республіки Казахстан — Єлбаси, який він мав з 2010 р. Але головним було те, що на всіх постах залишалися його, Назарбаєва, люди. Токаєв був лялькою — принаймні спочатку.

Зміна влади

Спочатку підвищення цін на газ спричинило мирні протести. 3 січня Токаєв повернув ціни до колишнього рівня, але протести продовжилися, оскільки справа була не лише в одному газі. Коли ж на площі почали висувати політичні вимоги про проведення справжніх виборів, на сцені з'явилися бойовики з грабежами, погромами й підпалами. Тут можна згадати про те, що для компрометації мирних протестів у Жанаозені були використані ті самі методи.

Під приводом заспокоєння протестів Токаєв розпустив уряд, сформований з людей Назарбаєва, і заявив, що Радбез тепер очолює він. Назарбаєв зник, куди – досі невідомо, а Токаєв, оголосивши про "терористичний напад ззовні", звернувся по допомогу до ОДКБ.

Зараз у Казахстані намагаються зачистити людей Назарбаєва: главу КНБ вже посадили за звинуваченням у держзраді, а Токаєв заявив про те, що за Назарбаєва в країні утворилася "група дуже прибуткових компаній і прошарок людей, багатих навіть за міжнародними мірками", яким час би і народу допомогти. Зрозуміло, що іноземну власність і активи ніхто не чіпатиме, але й процес роздягання назарбаєвської рідні не буде легким. Казахська верхівка давно й міцно влаштувалась у Лондоні і щільно співпрацює із закордонними інвесторами. З Казахстану на її рахунки виведено й продовжують виводитися сотні мільйонів доларів. Ті, хто залишався в Казахстані, забезпечуючи роботу грошових потоків на користь клану, включаючи, до останнього часу, і Токаєва, були порівняно маловпливовими пасажирами другого класу, без великих міжнародних зв'язків. Тож питання про відчуження коштів, виведених Назарбаєвим та його ріднею, Токаєву і новій команді доведеться вирішувати або полюбовно, або все у тому ж Лондонському міжнародному арбітражному суді.

Щодо пересічних громадян, то нова влада, діючи точнісінько, як і стара, вкотре піддала їх репресіям, випалюючи навіть думку про можливий бунт. Найактивніших заарештували чи вбили, а решту залякали й загнали у звичну покірність і злидні. Задавивши публічні висловлювання невдоволення, Токаєв заклав фундамент своєї влади, яка нічим не відрізнятиметься від назарбаєвської. І справа тут не в Токаєві особисто, а в тому, що ніякий інший устрій влади в сучасному Казахстані неможливий.

Таким чином, у Казахстані все без змін. Ротація правлячих кланів не береться до уваги.