Подарунок Трампу. Що попросить Путін за голову Мадуро
Американська газета The Wall Street Journal, посилаючись на джерела в російському Міністерстві оборони, повідомила про масштабне скорочення кількості - з тисячі з гаком до приблизно дюжини - військових радників і фахівців з військово-цивільної технічної держкомпанії "Ростех". У Москві цю інформацію люто спростовують. Так, посол РФ у Венесуелі Володимир Заемский запевняє, що робота триває в повному обсязі - в межах наявних зобов'язань Росії перед режимом Ніколаса Мадуро.
У той же час WSJ стверджує, що Москва проаналізувала поточну ситуацію щодо перспектив Мадуро утриматися у влади. І прийшла до висновку, відштовхуючись від чиниться на лідера Венесуели тиску з двох сторін - з боку в. о. президента Хуана Гуайдо і його союзників в особі Групи Ліми і США, що справи наступника Уго Чавеса вкрай погані. Мовляв, тому "Ростех" вирішила "евакуювати" своїх співробітників, щоб не погіршувати становище.
Якщо врахувати, що минулі 30 травня в Осло переговори представників Мадуро і Гуайдо закінчилися нічим, то такий висновок вірний. Відсутність будь-яких домовленостей, які могли б закласти передумови для вирішення кризи, веде до посилення того самого тиску на Каракас з боку Вашингтона та його партнерів. В умовах стрімко мелеющей скарбниці як у Мадуро, так і у Кремля, який підгодовує не лише його режим, прихильникам венесуельського лідера буде все складніше утримуватися на плаву. Так чи інакше Гуайдо і його прихильники візьмуть верх, а Мадуро чекає крах і міжнародний суд чи сусідство з Віктором Януковичем. Це справа часу.
Газета, тим не менш, дещо прикрашає ситуацію, підносячи рішення Москви як беззаперечну перемогу Вашингтона. Не варто забувати і про те, що подібний маневр цілком відповідає інтересам Кремля і не є чимось незвичайним для моделі його поведінки на міжнародній арені. Як, до речі, і реакція російського посла, за якої спокусливо бачити спробу зберегти обличчя.
До різного роду переговорів Москва традиційно використовують два принципових (щоб не сказати - шаблонних) підходу. Якщо гра складається так, що російська сторона має можливість посилити свою переговорну позицію за допомогою чергової війни/конфлікту/кризи, то будьте впевнені, що вона це зробить. Якщо ж обставини складають не на користь Москви, а коридор для маневрів вузький, то РФ демонструє пластичність і готовність до нормалізації відносин. І евакуація "ростеховцев" - якраз другий варіант. Розрахунок Кремля тут, очевидно, будується на тому, що така поступливість дозволить йому заробити кілька переговорних очок, поки це ще можливо - тобто поки в режимі Мадуро ще жевріє життя.
Момент для виведення військових радників і "технарів" обрано дуже точно - менше місяця залишилося до саміту "Великої двадцятки", який відбудеться в японській Осаці 28-29 червня. І на його полях запланована зустріч Трампа і Путіна. Президент США ще 14 травня підтвердив, що готується поспілкуватися з російським колегою. Останньому вона дуже потрібна, бо Кремль докладає максимум зусиль, щоб зустріч не зірвалася, а для цього потрібно чимось пожертвувати. Не ферзем звичайно, але слоном або конем.
Припустимо, згадуючи бойових слонів персів, що перша фігура - це Іран. Права на цю фігуру у Кремля мінімальні, вона досить самостійна. Але це не заважає Росії спробувати злити Тегеран Штатам. І як тут не згадати терміновий візит держсекретаря Майка Помпео в Сочі, де він 14 травня побачився і з Путіним, і з главою МЗС РФ Сергієм Лавровим? Як писала "ДС", на тлі завершення розслідування "справи російського" спецпрокурором Робертом Мюллером, переданого потім у розробку Конгресом, Білому дому дуже потрібна зовнішньополітична перемога у форматі жорстких переговорів з Москвою. І її можуть забезпечити або Іран, або Венесуела.
Повторимося: на Тегеран Росія має вкрай обмежений вплив. Тим більше що нова війна на Близькому Сході нікому не потрібна, а Іран в становищі ізгоя влаштовує всіх без винятку, крім нього самого. Тому вибір Кремля очевидний - злити венесуельський режим, поки ще можна на цьому заробити.
Фактично за місяць до рандеву Трампа та Путіна на японських берегах Росія демонструє своє прагнення до миру і налагодження відносин: "Ми вас уважили, ось вам знак нашої доброї волі. Може обговоримо послаблення санкцій?".
Що це означає для самої Венесуели, зрозуміло. Для Росії? Так, це надія на гамбіт, який може, втім, не відбутися. І присутність Москви в Латинській Америці, а якщо точніше - на задньому дворі Сполучених Штатів - дуже сильно знизиться. Правда, ще залишається Куба. Але над Островом Свободи небо теж не безхмарне, оскільки для Вашингтона Куба більшою мірою цінна, ніж Венесуела. Якщо (або коли) Путін зіллє Мадуро, Гавана за фактом залишиться єдиним антиамериканським режимом в регіоні. Після здачі Венесуели довіра до Москви впаде, а за ним і "акції" російського заступництва.
Після запущеної ще Бараком Обамою хвилі потепління, яку Трамп спочатку дещо остудив, але потім підігрів заради електорату з Майамі, він же знову заради голосів Апельсинового штату перед президентськими виборами може піти штурмом на комуністичне керівництво Куби, від якого і бігли в свій час проживають нині у Флориді кубинські американці. І причепитися біля Білого дому є до чого - кубинці надавали режиму Мадуро військову і технічну підтримку.
Так що мова йде не тільки про переформатування влади у Венесуелі і добровільному ослабленні РФ, але й про переформатування загальної картини в регіоні. І, до речі, далеко не факт, що Кремль, йдучи на це, що-небудь виторгує у Трампа в Осаці, оскільки американська сторона може просто сприйняти підношення Путіна як належне.
