Побачити Париж і повирішувати. Що Порошенко отримав від Макрона
Якщо б так Петра Порошенка зустрічав Дональд Трамп - особисто вийшовши на ганок Білого дому, з військовим оркестром і почесним караулом - дивись, і "раніше, ніж Путін" не перетворилося б у мем. Тому що Еммануель Макрон, спустившись по сходах Єлисейського палацу, щоб привітатися з гостем, і всіляко підкреслюючи, що це не просто данина етикету, продемонстрував всю неспроможність подібних аргументів. Неважливо, до або після. Важливо як.
Французи завжди майстерно володіли мистецтвом дипломатичних спецефектів, і порівнюючи візити в Париж російського та українського президентів, це майстерність не можна не оцінити. Прийняти Володимира Путіна у Великому Трианонском палаці Версаля було вишуканим і зовні благопристойним образою. Адже цей палац, хоч і пам'ятає Петра І, славен аж ніяк не цим, а тим, що служив любовним гніздечком Людовика XIV, і місцем, де з подачі французького маршала Луї д Эспре лютим приниженням Угорщини і відібранням у неї "споконвічних територій" завершилася Перша світова війна. А вже про те, що останнім до Путіна главою держави, якого взяли в Тріаноні, згодом був убитий Муаммар Каддафі, не згадав тільки ледачий.
Зустріч з Порошенком виразно була зрежисована так, щоб ще раз вразити Москви. Єлисейський палац - офіційна резиденція французьких президентів, і звичайно високих іноземних гостей приймають саме там. Сміх і дружні поплескування по плечу на тлі холодно-формального спілкування в Тріаноні виглядали підкреслено контрастно. Макрон чітко висловив повну франко-німецьку підтримку "суверенітету України в її міжнародно визнаних кордонах", пообіцявши, що "Франція не визнає російської анексії Криму". Цікава деталь: в ході спільної прес-конференції новообраний французький лідер підкреслено уникав згадки титулу кремлівського затворника. Навряд чи колишній асистент Поля Рікера міг випадково допустити таку помилку. Так що в публічній промові вищого французького чиновника пасаж "президент Порошенко, канцлер Меркель і Володимир Путін" виглядає як неприхований відмова останнього легітимності.
Ще однією шпилькою Кремлю стала жирна крапка, поставлена Макроном у формально історичному, політичному але по суті суперечці про "нашу" королеві Анні: київська вона - і говорити тут нема про що.
Загалом, бальзам на рани української публіки. Точніше, тієї її частини, яка нерівно дихає до яскравим демонстрацій і жестам солідарності. Що ж, це, безперечно, важливо, але як щодо змістовної частини?
Макрон з запалом взявся за реанімацію нормандського формату, заглохшого з невдалою спробою дуету Олланд-Меркель продавити Києва в питанні черговості виконання пунктів Мінських угод (спочатку - вибори, потім - безпека, а не навпаки) внаслідок непоступливості Кремля. Якщо перезавантаження відбудеться, то можна допустити, що Макрон, маючи мандат подвійного тріумфатора (після президентських і парламентських виборів), буде почувати себе досить вільно, щоб виходити з принципів більшою мірою, ніж з міркувань доцільності. Але у Ангели Меркель тепер ситуація діаметрально протилежна. Так що шанси, що розмова відбудеться в форматі комбінації "троїстого союзу" проти Росії, приблизно рівні шансам на формат "дуелянти і секунданти".
Притому залишається неясним, що, власне, являє собою план Макрона. Після зустрічі з Порошенком він заперечив держсекретареві США Рексу Тиллерсону, який заявив Конгресу, що адміністрація Трампа допускає досягнення угоди між Києвом і Москвою поза рамками мінського процесу. Французький президент іронічно заявив, що якщо хтось і запропонував найкраще рішення, то він його або не бачив, або не зрозумів: "Питання не про принципи, оскільки угоди були підписані, питання в їх рутинної імплементації".
У той же час велика ймовірність, що просуває Макроном спілкування нормандської четвірки (мова про телефонні переговори) напередодні саміту "Двадцятки" завершиться нічим. Якщо взагалі відбудеться: Москва ще не підтвердила участі в ній - там, очевидно, дуже сподіваються на особисту зустріч Путіна з Дональдом Трампом. "Російська сторона буде готова на ту форму зустрічі, яка буде зручна для американців", - заявив путінський прес-секретар Дмитро Пєсков, зробивши знову актуальним мем "по дорозі в туалет". Але ця зустріч також досі під питанням. Її бажаність для Трампа в нинішніх обставинах виглядає сумнівно, і це дозволяє Білому дому виставляти за неї високу ціну. Можливо, неприйнятно високий.
При таких розкладах і на тлі все більш явного розбрату між Вашингтоном і Берліном (як з-за особистості Трампа, так і з-за схваленої Сенатом санкційної ініціативи, загрозливою німецьким контрагентів "Газпрому") Париж цілком може виявитися і медіатором між ними, і ключовим партнером Капітолійського пагорба в континентальній Європі. Таке становище в перспективі виглядає свого роду золотою акцією. Відповідно, це може дозволити синхронізувати тиск на Росію в мінському форматі і поза його. Тоді і внутрішньоукраїнська розпасовка "міняти - не змінювати" щодо формату АТО цілком вписується у контекст. І Москва, думається, навряд чи погодиться сидіти склавши руки в очікуванні такого пресингу.
Втім, остаточну конфігурацію покажуть найближчі тижні, як би банально це не звучало.
Візит Порошенка в Париж, проте, не зводився до обговорення згаданих питань. І тут доводиться відзначити біч більшості офіційних зарубіжних поїздок українського президента: жорстокий дефіцит конкретики і чітких позитивних - і, що не менш важливо, зрозумілих програм в порядку. Цей дефіцит незмінно компенсується надмірно роздуту іміджевої складової. Яку можна виразити просто: "президент вирішує всі проблеми". Причому наголос - на "все".
Цінність такого меседжу сумнівна навіть в контексті піару для внутрішнього споживання. Для зовнішньої аудиторії - сумнівна ще більше.
Коли президент обговорював питання постачань американського вугілля у Вашингтоні. Коли в Парижі президент говорив про французьких інвестицій у переробку сміття в Україні, це виглядало не менш дивно. Як і обговорення з головою Сенату Франції Жераром Ларше "перспектив зміцнення двостороннього міжпарламентського співробітництва". Не кажучи вже про запевнень, що "французькі інвестори тепер будуть відчувати себе в Україні комфортно". Дивно - бо з чого б раптом президенту займатися енергетикою, коли є відповідне міністерство. З якого дива йому піднімати тему, яка хоч і зроблена політичної ситуації в Україні, у Франції лежить у площині виключно приватного бізнесу? Навіщо займатися питаннями міжпарламентських контактів при живому спікера? Нарешті, з якого переляку особисто обіцяти що-небудь інвесторам (до речі, тільки чи французькою?), якщо вони, по ідеї, повинні проходити по відомствам, аж ніяк не входить в структуру Адміністрації президента?
Все це має сенс лише в одному випадку: якщо в ході візиту за участю першої особи підписуються конкретні документи - угоди, меморандуми, договори, розроблені тими, у чиїй компетенції лежать відповідні питання. У всіх інших це просто білий шум, який в кращому випадку залишається малозамеченным, а в гіршому - відверто дратує. Порошенко ризикує опинитися в пастці самодержця, з якої вже не вибратися Путіну: коли першій особі держави доводиться розбиратися з жеками, це означає одне - система влади, якій він, начебто, керує, насправді йому не підпорядковується. І не працює.
