Померти за Сеул. Чому Кім Чен Ин навчився у Путіна
Слідом за черговим — хоч і невдалим — випробуванням КНДР балістичної ракети віце-президент США Майк Пенс прибув у Південну Корею, щоб підбадьорити союзників і оголосити про завершення "ери стратегічного терпіння" по відношенню до режиму Кім Чен Ина. Тим самим він продовжив лінію Білого дому на демонстрацію жорсткого курсу, до якого, мовляв, доводиться вдаватися через м'якотілості і нерішучості попереднього господаря Овального кабінету.
Нещодавні рішення Дональда Трампа про ракетний удар по базі асадовскіх ВПС Сирії та застосування супербомби в Афганістані вказують, за словами Пенси, на те, що північнокорейцям "добре б не перевіряти його рішучість або міць збройних сил Сполучених Штатів в цьому регіоні".
Протягом останніх тижнів Трамп неодноразово погрожував односторонніми діями щодо Північної Кореї у своєму "Твіттері". Очевидно, подібне звучало і в ході зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном, причому удар по Шайрату на тлі візиту останнього в США, а також відправка авіаносної ударної групи в регіон безумовно повинні були надати переконливості цим загрозам. Але китайці, витримавши відповідне паузу, відбулися стандартною фразою про прихильність мирному вирішенню проблеми. Не те щоб Пекін відмахнувся: просто там вважають, що, якщо доводиться вибирати між поганим і гіршим, цей вибір вигідніше надати комусь іншому. Тим більше що можливості впливати на ситуацію у керівництва КНР, схоже, обмежені (до цього ми ще повернемося).
Напруженість досягла нової висоти в минулі вихідні. 15 квітня у Пхеньяні відзначили День Сонця (він же — день народження, тепер уже 105-й, засновника КНДР і правлячої нею династії Кім Ір Сена). Як водиться, з помпою і військовим парадом. А днем пізніше відбулися випробування ракети.
Реакцією на цю традиційну демонстрацію досягнень північнокорейського ВПК, власне, і стала заява Пенси. Яке викликало абсолютно передбачувану реакцію (і це те єдине, що можна гарантовано передбачити, коли мова йде про Пхеньяні): нову порцію страшилок. У понеділок заступник міністра закордонних справ КНДР Хан Сон Рюль в інтерв'ю ВВС не упустив випадку запевнити світ (благо іноземних журналістів на ювілей вождя запросили дві сотні): "Ми будемо проводити більше ракетних випробувань кожен день, кожен тиждень, кожен місяць і кожен рік. Якщо США планують напасти на нас, ми відреагуємо випереджувальним ядерним ударом у своєму стилі і своїм методом". І взагалі, якщо американці настільки нерозумні, щоб покладатися на військові засоби, з того самого дня вони отримають тотальну війну.
Загалом, у наявності клінч. От тільки якщо для Трампа гра в сильного лідера — питання престижу (внутрішнього рейтингу і зовнішнього авторитету), то для Кіма — питання виживання. Причому і режиму, і його самого. При таких розкладах блеф виявляється головним інструментом не тільки Пхеньяну, але і Вашингтона. Власне, в цьому мимоволі зізнався і сам Пенс. Адже якщо завершилася епоха стратегічного терпіння, то, мабуть, почалася ера тактичного нетерпіння?
Інакше інтерпретувати підтягування трьох ударних авіаносних груп ближче до Корейського півострова (Carl Vinson, Ronald Reagan і Nimitz) складно. Тому що відповіддю Пхеньяну майже гарантовано стане не відмова від ракетно-ядерної програми, а нове, вже шостий ядерне випробування, підготовчі роботи до якого, судячи за даними американської супутникової розвідки, практично завершені. Власне, на таку можливість вказує і той факт, що іноземних журналістів в КНДР закликали бути готовими "до великої і важливої події". Вашингтону ж, якщо новий вибух на полігоні Мантап таки відбудеться, не залишиться нічого іншого, як нове підвищення ставок.
Товариш Кім цілком може прийняти виклик. Тим більше що зупиняти його за великим рахунком нікому. Відносини Пхеньяну з його покровителем стрімко деградували з 2012 р., коли китайські спецслужби зірвали першу спробу замаху на Кім Чен Нама, зведеного старшого брата північнокорейського диктатора. Роком пізніше Кім Чен Ин стратив власного дядька Ян Сун Тхека, прихильника лібералізації за китайським зразком і "людини Пекіна". Потім був стрімкий ривок у ракетної і ядерної програми, Китай поставив у дуже незручне становище і змусив його підтримати посилення режиму санкції проти КНДР. Вбивство ж Нама у лютому цього року позбавило Китай можливості організувати палацовий переворот в Пхеньяні. Про нинішній стан стосунків між сусідами свідчить хоча б те, що Пекін відмовився купувати північнокорейський вугілля і підтримав санкції проти державної авіакомпанії КНДР, а Пхеньян за минулий місяць кілька разів відмовлявся приймати китайського комісара щодо ядерної програми КНДР Ву Давея і навіть міністра закордонних справ КНР Ван В. Вишенькою на цьому торті стала відсутність високопоставлених китайських гостей на святкуванні Дня Сонця. Так що, як би Трамп не намагався домогтися від Пекіна сприяння, можливості останнього об'єктивно обмежені.
При цьому китайці чудово розуміють: безкарна КНДР рано чи пізно призведе до появи ядерної зброї у Японії, що Піднебесної зовсім ні до чого. Що ж стосується роззброєння силою, то не брати участь в ньому, ні схвалити його Пекін не може.
Сі Цзіньпін восени йде на другий посаду голови строк, і силовий варіант стане гарантованим завершенням його кар'єри: ні партія, ні генералітет не пробачать, якщо він дозволить Трампу "вирішувати проблему" самому. Але це ще півбіди.
У вівторок, коли Пенс з Сеула прилетів в Токіо, щоб і японцям сказати "ми на 100% з вами", китайська газета Global Times написала, що у відповідь на легкий удар Пхеньян відіграється на південному сусідові, а "якщо удар буде важким, китайський народ не дозволить своєму уряду залишатися байдужим, коли армії США і Південної Кореї атакують, щоб повалити пхеньянський режим. Що ж до Китаю, то денуклеарізація Північної Кореї залишається пріоритетом, що стоїть над усіма іншими інтересами". Тут цікаво те, що ця газета, хоч і не є офіційним виданням КПК, нерідко висловлює думку китайського уряду. І посил тут зрозумілим: обмежена операція проблеми не вирішить, а провести масштабну Пекін не дозволить. Правда, китайське експертна спільнота обговорює можливість роззброєння Пхеньяну під міжнародні — насамперед китайські — гарантії безпеки. Але беручи до уваги розмах північнокорейських збройових програм і прецедент України, варіацію на тему Будапештського меморандуму Кім навряд чи стане розглядати всерйоз.
Трамп може скільки завгодно хвалитися своєю рішучістю і непередбачуваністю, але "розібратися з Кімом" ковбойськими методами не вийде. Безвідносно до рівня вмотивованості та чисельності північнокорейської армії все впирається в ту ж дилему, яку намагається підсунути НАТО Росія на Балтиці. "Навіщо помирати за Сеул?" і "Навіщо помирати за Нарву?" — по суті, не що інше, як парафраз питання, що призвів до Другої світової війни.
В обох випадках США і їх союзникам пропонують визначити межі допустимого і прийнятного шкоди, притому що їх опоненти таких меж не мають.
Північнокорейське керівництво бачить в своєму ядерному арсеналі і балістичних ракетах головну гарантію безпеки. Пхеньян десятиліттями домагався від сусідів і надрегіональних сил поступок, торгуючи своїми потенційними можливостями. Тепер же ці можливості стають все більш реальними. Суботній парад наочно це показав. Зокрема, КНДР домоглася значного прогресу в розвитку програм твердопаливних балістичних ракет підводного як (Pukkuksong-1), так і наземного (Pukkuksong-2) базування. Причому не виключено, що в разі застосування першого типу пуск в бік Південної Кореї не буде виявлений радарами тамтешньої системи ПРО. Що ж до другого, то були продемонстровані гусеничні машини з пусковими контейнерами. Тобто тепер у КНДР як мінімум півдюжини ракетних установок, не тільки придатних для першого удару, але і цілком здатних завдати удару відплати, що сильно підвищує ставки в грі.
Ще одна новинка — мобільні комплекси імовірно берегової оборони, здорово нагадують російський "Бал", оснащений протикорабельними ракетами Х-35 (надійшли на озброєння, до речі, у 2003 р., тобто відносно недавно).
Але далі було крутіше. Чергова варіація на тему давньої радянської Р-17 (SCUD), але тепер з оперенням і в носовій частині, може вказувати на спробу створення балістичної ракети, здатної маневрувати, що ускладнює роботу ПРО (втім, можливість бутафорії тут виключати не варто). Були представлені Hwasong-10, яка начебто може досягти Гуаму, і ракета побільше, можливо KN-08/KN-14, за розрахунками, здатна долетіти до континентальної території США, але поки, схоже, не випробувана. Нарешті, у фіналі публіці показали відразу два тягача з невідомими пусковими контейнерами, розміри яких порівнянні з російськими МБР "Тополь-М". Не факт, що всередині щось було швидше ні, ніж так, і це щось, по всій видимості, ще не випробовувалося. Але Пхеньян виразно показав, що ударними темпами працює над потужними твердопаливними МБР.
Все впирається в час. Якщо Пхеньян встигне звести ядерну і ракетну програми, об'єднавши боєголовку і засіб доставки, режиму Кіма в осяжній перспективі зовнішні загрози виявляться не страшні, а світову систему безпеки і міжнародних відносин чекає ще як мінімум одне потрясіння — цілковита деградація режиму нерозповсюдження і поповнення ядерного клубу новими членами. Перший на черзі — Іран, а за ним напевно підтягнуться сусіди по Перській затоці і, ймовірно, згадана вже Японія.
Якщо США та їхні союзники його випередять, то їм може не вистачити кількох хвилин, щоб убезпечитися від удару відплати. В той же час і Кім може зважитися вдарити першим — шанси тим вище, чим менше простору для маневру йому залишають.
Загалом, те, що відбувається нагадує розтягнутий у часі і просторі Карибська криза. З тієї очевидної різницею, що Москва тут весь час залишається за лаштунками. Хоча всі північнокорейські ракетні технології мають радянське і російське походження, а успіхи, які демонструє останнім часом ВПК КНДР, цілком можуть вказувати на триваюче співробітництво (причому Сеул про таку співпрацю неодноразово заявляв). Зрештою, розморожування регіональних конфліктів та посилення хаосу відповідають інтересам Кремля.
