Охороняється законом. Як корупція в Росії стала державною цінністю

Закон, який російські шахраї і злодії проштовхували з 2019 року, був, нарешті, прийнятий Держдумою в першому читанні. Друге читання — і вже неминуче прийняття відбудеться на початку квітня.

Триматися немає більше сил!

Послідовне пом'якшення антикорупційного законодавства почалося в Росії з 2018 року в рамках "Національного плану протидії корупції на 2018-2020 роки". В якості першого кроку були прийняті поправки, які дозволяли не звільняти чиновника за корупційне правопорушення, а лише виносити йому догану.

Принципова важливість такого кроку була в перекваліфікації корупції. З кримінального злочину вона перетворювалася лише в порушення трудової дисципліни, тобто в проступок, який можна взагалі не виносити за межі організації.

Від цього був тільки крок до часткової легалізації корупції — і на початку 2019 року міністерство юстиції спільно з міністерством внутрішніх справ, Генпрокуратурою, СКР та мінпраці запропонувало законопроєкт, що дозволяє звільняти корупціонерів від відповідальності, якщо їх корупційні дії були викликані обставинами непереборної сили або об'єктивними причинами. Хоча таке формулювання виглядало кумедно, воно було ретельно продумане і вирішувало відразу кілька важливих завдань по згуртуванню чиновництва навколо існуючої влади.

Перш за все, розмивалися "обставини непереборної сили", які до цього з упевненістю перераховувалися в тексті закону. А, щоб це вже напевно спрацювало, до "обставин" підтягати "об'єктивні причини", під які можна було підігнати взагалі все що завгодно.

Такий підхід вів в тінь велику частину корупційних злочинів. Адже класичний хабар "на лапу" — кам'яний вік. Перемога в тендері на держзамовлення, вигідний договір, податкові послаблення, працевлаштування рідні, гонорар за щось, нібито написане, або майже невидиме з боку сприяння у вирішенні важливих питань — ось основна маса хабарів. Хабар став формою соціальної взаємодії всередині чиновницького класу. Більш того, його одержувачем найчастіше виступає не сам чиновник, а його рідня. Практично у всіх російських чиновників, що займають серйозні позиції, є дуже успішні в бізнесі дружини, діти, а іноді і старі батьки. Так, днями з'ясувалося, що 69-річна Тетяна Єжевська, мати керівника АП РФ Антона Вайна, і 84-річна Тамара Мантурова, мати міністра промисловості і торгівлі Дениса Мантурова, є співвласниками групи компаній "Траса" — системи автозаправок в Москві і Підмосков'ї, яка поставляє також паливо приблизно п'яти тисячам партнерських АЗС по всій Росії. Зрозуміло, що корупція і приховування доходів тут у наявності, але жоден прокурор не посміє наїхати ні на Вайна, ні на Мантурова. А ось на чиновника подрібніше міг і посміти — до появи нового закону.

Тепер же чиновник може впевнено послатися на непереборні обставини і об'єктивні причини. Наприклад, заявити, що не знав про бізнес дружини/матері/батька/сина/дочки/когось ще. Не знав — і все, і доведіть, що знав. До речі, а хто повинен це доводити?

Тут починається найцікавіше. Приймати рішення про наявність чи відсутність непереборних обставин і об'єктивних причин повинні "комісії з етики", сформовані в органах державної влади з таких же чиновників. Всі рішення цих комісій непублічні. Іншими словами, всі розбірки навколо сакраментального "А хто брав? Папа Римський брав?" новий закон відводить у тінь, в коло своїх, для вирішення вже не за законом, а за поняттями. Вирішила комісія, що були обставини непереборної сили, — і все, питання закрите. Чи треба говорити, що обставини непереборної сили негайно стануть найважливішим чинником, що визначає і самі рішення таких комісій? А якщо навіть не було обставин непереборної сили — то комісія вирішила, що догани буде досить, і все, ніякого судового діла не буде. Але, звичайно, комісія може і вирішити віддати винного на судову розправу — при певних обставинах.

Загальний сенс закону був зрозумілий з самого початку: кожен хоч скільки-небудь значимий гвинтик державної машини, лояльний до неї, повинен був відчути себе впевненіше. Це важливо і для збереження самої машини. Тому що важко гвинтику жити, коли над ним висить дамоклів меч. Настає психологічна втома, здають нерви, тримати себе в рамках вже не залишається сил. Наляканий і втомлений боятися чиновник починає красти, як не в себе, і швидко-швидко виводити вкрадене за кордон. А після переїзду в Лондон всякі русофоби на раз-два втягують його в підтримку опозиціонерів на зразок Навального.

Зате з прийняттям такого закону чиновник, знаючи, що держава і чиновницька корпорація його захистять, може красти вже спокійно і розмірено, продумуючи кожен крок і не забуваючи думати про завтрашній день. Йому вже не потрібно виводити з Росії весь отриманий прибуток — ну, хіба що зовсім небагато, але точно не дочиста. А якщо чиновник почувається в Росії в безпеці, він буде відданий існуючій владі. Причому саме існуючій, що зводиться до списку персоналій. Тому що якщо вони зміняться, то невідомо, чи не скасує нова команда цей чудовий закон.

І тому, коли два роки тому закон про "непереборну корупцію" викликав занадто багато критики, від нього не відмовилися зовсім, а лише акуратно засунули під сукно, щоб лежав і дозрівав.

Нове дворянство і корупційне право

І ось він дозрів і прийнятий в першому читанні. Починати критикувати його заново ніхто не буде — в цьому вже немає ніякого сенсу. Корупція стала настільки звична російським обивателям, що не викликає у них ніяких емоцій. І навіть викриття Навального в такій спрацьовують швидше як щеплення від невдоволення. Мітинги зійшли нанівець, росіянам стало наплювати на все палаци Путіна і його наближених. Тим більше що всі бачать: з палацами нічого не сталося і не станеться. Саме час прийняти закон, що дозрів!

Крім того, на підході вибори в Держдуму. Чиновникам зовсім не завадить нагадати, хто стоїть на сторожі їх інтересів, щоб вони порахували голоси правильно.

На першому етапі під парасольку непереборних обставин потраплять тільки державні та муніципальні службовці, федеральні, регіональні і муніципальні депутати, сенатори, судді, прокурори, співробітники МВС, ФСВП, СКР, МНС, військові, митники, співробітники Банку Росії, Ради Безпеки, Рахункової палати, посли і члени виборчкомів. Словом, кістяк режиму. Але є ще один законопроєкт, який поширює дію першого закону (його повна назва "Про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації в частині вдосконалення заходів відповідальності за корупційні правопорушення") і на співробітників держкорпорацій і держкомпаній, публічно-правових компаній, державних фондів "та інших організацій, що створюються на підставі федеральних законів або для виконання завдань, поставлених перед федеральними державними органами".

Треба думати, що другий, розширювальний, закон, якщо і приймуть, то не відразу. Тому що дворянство треба заслужити.

Мова ж йде саме про дворянство. Новий закон створює в Росії касту недоторканних, що стоять над загальним законодавством і не підлягають видачі під суд нарівні з простолюдом, — доти, поки вони виконують корпоративні зобов'язання. Ця каста склалася давно, але досі існувала неофіційно і, по суті, незаконно. Новий закон її легалізує. З якого боку не глянь, це дворянство і є.

І оскільки доступність дворянського титулу знецінює його, а суспільство, недиференційоване за кольором штанів, не дає його членам стимулу до саморозвитку, другий закон, швидше за все, приймуть в урізаному вигляді. Дрібниця з держкорпорацій і фондів отримає тільки частину дворянських прав. Відбудеться розшарування чиновників на форс-мажорів і простих мажорів.

Деталі

Навіть обставини непереборної сили не можуть звільнити неминучого корупціонера від сплати податків. На цьому наголошують усі тлумачі і коментатори нового закону. Корпоративні обов'язки, включаючи обов'язок фінансово підтримувати владу, що забезпечує чиновникам їх привілейоване становище у годівниці, залишаються в силі і "непереборних обставин" не допускають. Ті, хто ухиляються, — позбавляються даху. У Росії останнім часом регулярно йдуть показові процеси по корупційних справах над губернаторами, міністрами і чиновниками високого рангу. Причина у всіх випадках одна: вони багато уявили про себе і вирішили, що можуть красти поза системою. За це система їх карає, показуючи на їх прикладі всім, що так в Росії красти не можна. Красти можна тільки системно: вкради — і заплати з вкраденого все, що належить, і за поняттями, і по закону. Чистий дохід залиш собі — і кради спокійно далі.

Іншими словами, новий закон закріпив державоутворюючий характер російської корупції, що, до слова, давно назріло. На пам'ять мимоволі приходить "Перша подорож Трурля і Кляпавція" Станіслава Лема:

"Найбільшою реформою Свірепуса була націоналізація національної зради. Сусідній король засилав до нього натовпи шпигунів, тому Свірепус заснував посаду Коронного Державопродавця, який через підвідомчих йому чиновників за щедру плату постачав державними таємницями ворожих агентів; втім, ті норовили купити застарілі таємниці — так виходило дешевше, а їм теж доводилося звітувати перед власним казначейством".

Щоб критикани не розслаблялися, разом з законом про непереборну корупцію був прийнятий і новий закон про "іноземних агентів", який істотно спростив присвоєння цього ярлика.

Лідер фракції "Вільної Росії" Сергій Миронов під час засідання Держдуми закликав прописати в КК РФ покарання за незаконне збагачення. Миронов нагадав, що в КК все ще немає такої статті, в той час як вона "могла б з'явитися потужним превентивним ударом по корупції", і заявив, що російські закони по відношенню до корупціонерів — одні з найгуманніших у світі, а знижки порушникам антикорупційних правил через форс-мажори неприпустимі.

Нічого собі хід не в ногу! Але ніяких чудес тут немає, а просто на носі вибори, і системний опозиціонер Миронов отримав завдання зайняти нішу посадженого Навального, а з ним отримав і карт-бланш на рішучі заяви.

Дуже активно вкидаються в оборот і пояснення, призначені для черні. Вони теж класичні, в рамках сюжету "слуги царя-батюшки ночей не сплять, все трудяться акі бджоли". Серед пояснююче-примирних історій — розповіді про те, як чиновники не змогли вчасно подати декларацію про доходи через повені, пожежі, землетруси і військові дії; як не змогли закрити рахунки за кордоном через санкції ворожих Росії сил; як підступна рідня крутила успішний бізнес, не ставлячи їх до відома. Дуже хороша розповідь, як директор підприємства витрачав кошти нецільовим чином, терміново закуповуючи вогнегасники, щоб підприємство не закрила пожежна інспекція і його працівники не залишилися без засобів до існування. Зізнаюся, ця історія з вогнегасниками навіть змусила мене розплакатися.

Але найкраще була історія про те, як працівник поліції заправляв снігохід зі службової картки. Це є корупційним злочином, але бензин був потрібен для пошуків дитини, яка пішла в школу і загубилася чи то в тайзі, чи то в тундрі, не пам'ятаю вже, де саме. "Що говорить нам здоровий глузд, якщо мова йде про життя дитини?" — риторично запитував оповідач. У цьому місці мені лише з великими труднощами вдалося не розридатися вголос.

Всіх цих чудових людей, що живуть в Росії, і повинен захистити від звинувачень в корупції новий російський закон. Адже це здорово, правда? Скажу більше — це настільки здорово, що я готовий заприсягтися: щось подібне незабаром спробують протягнути і в Україні.