Вкрали рашизм. Як кремлівська шпана обчистила Путіна

Інформація про те, що Путін має намір перевірити витрати коштів, виділених на формування в Україні проросійської п'ятої колони, і вже доручив зайнятися цим відразу чотирьом відомствам, призначивши відповідальними за розслідування начальника контрольно-ревізійного управління АП РФ Дмитра Шалькова, голову СК РФ Олександра Бастрикіна, генпрокурора Ігоря Краснова та першого заступника директора ФСБ Сергія Корольова була вкинута сайтом Spletnik.ru і вже другу добу гуляє різними сайтами. Щоправда, оскільки Spletnik.ru — так собі джерело, в більшості передруків він не згадується зовсім, замінюючись на безлике "як стало відомо". Ще одна версія – інформацію злила українська військова розвідка.

Замість перемоги — катастрофа

Тим не менш, попри проблеми з джерелом, інформація, злита через Spletnik.ru, дуже схожа на правду. У рамках нормальної логіки всі спроби осмислити те, що відбувається в Україні, неминуче приводять до висновку, що Путіна дезінформувало його найближче оточення. А гроші, у розмірі приблизно $5 млрд, виділені на розкладання України, були цим оточенням банально розкрадені.

Під підозру вже потрапили колишній помічник Путіна Владислав Сурков, колишній керівник управління з культурних та громадських зв'язків із ближнім зарубіжжям генерал Володимир Чернов, його наступник Ігор Маслов невідомого звання, начальник 5-ї Служби ФСБ генерал Сергій Бєсєда, глава Росспівпраці, державний радник третього класу Євгеній Примаков (його чин відповідає генерал-майорському), колишні куратори українського спрямування при Мінекономрозвитку Михайло Бабич та Яна Лантратова, нинішній "міністр закордонних справ" Абхазії Інал Ардзінба, та інші, менш гідні чиновники. У списку підозрюваних опинився і кум Путіна Віктор Медведчук, який освоїв окремий, шостий за рахунком, доларовий мільярд. Починаючи з 2014 року всі ці гроші виділялися на створення проросійського підпілля, щоб воно, підтримавши вторгнення ВСР ударом з тилу, забезпечило легке повалення законної української влади. Остаточна фаза операції, з моменту початку вторгнення та повстання, планувалася на дві доби, а 26 лютого у підкореному Києві був намічений військовий парад. Але щось пішло не так.

Окремі блоки питань, мабуть, виникнуть до Шойгу, Лаврова, і до глави СЗР Наришкіна. З Шойгу запитають за угруповання вторгнення, яке він готував більше року, і яке раптом виявилося не залізним кулаком суперменів, до зубів обвішаних "аналоговнет"ними розробками, яким заздрить весь світ, а натовпом одягнених в дрантя бомжів-недомірків з музейною радянською зброєю. Лавров провалив західне невтручання за межами Дуже Глибокої Занепокоєності. Зрештою, Наришкін, точніше, його аналітики, не передбачали всіх можливих санкцій та їхніх наслідків для Росії. Тим часом, складне поєднання санкцій вже зараз породжує катастрофічні наслідки, на які, наскільки можна судити, ніхто в Росії не чекав. І це лише початок, оскільки поєднання цих наслідків, своєю чергою, породить каскад наслідків другого, третього й надалі – порядків.

Хто відповість за провал

Першою жертвою впав Валерій Герасимов — перший заступник Шойгу, генерал армії та Герой Російської Федерації, який злетів з посади начальника Генерального штабу. Важко сказати, хто був ініціатором його усунення — чи сам Путін, чи Шойгу, що підсунув Герасимова розлюченому шефу як цапа-відбувайла. Але масштаби провалу такі, що одного цапа буде явно мало.

Найрозумніші з путінської команди, напевно, спробують втекти з корабля "Росія". Щури другого-третього ряду біжать вже давно, а найближчим часом ми напевно дізнаємося про більших втікачів. Але втекти їм проблематично, оскільки чиновники високого рангу надто помітні та охороняються. Тим часом, саме з їхньої кількості неминуче і будуть обрані жертви. Адже хтось повинен публічно відповісти за провалену війну.

Перспектив палацового перевороту та списання провалу на самого Путіна поки що не видно. Кремлівський карлик, зважаючи на все, вже оговтався від першого шоку, перестав метатися, погрожуючи Заходу ядерною війною, і погіршуючи цим своє, і так незавидне, становище, і гарячково шукає вихід. Варіантів у нього, насправді, тільки два. Перший – дотиснути Україну, як мінімум, узявши Київ, на найгірший кінець — Харків. Але, по-перше, вже очевидно, що захопивши Київ чи Харків путінська армія отримає лише руїни. Ніхто їм здаватися не збирається, а руїни – не те місце, де можна урочисто проголосити "визволення України". По-друге, Київ чи Харків треба ще зуміти захопити, у будь-якому вигляді, при тому, що боєздатних частин у Путіна практично не залишилося. Зруйнувати їх ракетами та авіацією, не входячи в них, Кремль ще може, але він не отримає від цього політичних вигод, лише посилить власну ізоляцію і неприємні для нього перспективи майбутнього Міжнародного трибуналу.

По-третє, навіть найменший набір московських вимог: федералізація, гарантії невступу до НАТО, визнання незалежності ДНР та ЛНР та анексії Криму жодний український уряд, окрім хіба що маріонеток, привезених із Москви, ніколи не прийме. Навіть у найважчій ситуації, якщо звалиться рішуче все, український уряд скоріше піде у вигнання, щоб керувати збройною боротьбою з еміграції, ніж погодиться на такий ганебний, і, головне, безвихідний для України мир, який, по суті, є лише відстроченням її остаточної капітуляції. І загибелі. І, знову ж таки, в Україні все далеко не так погано, щоб говорити про такі крайнощі. Сьогодні Росія руйнується набагато швидше, ніж слабшаємо ми від понесених втрат.

Тим часом, Москві треба закінчити війну якнайшвидше. А якщо ні, то Путіну доведеться оголошувати загальну, або хоча б часткову, мобілізацію. На тлі санкційних труднощів, що зростають з кожним днем, це може викликати знесення нинішнього режиму. Ні, росіяни не вийдуть надвір. Збунтуються регіональні барони, глави суб'єктів РФ, чиє невдоволення швидко виллється у спільне гасло "вистачить годувати Москву". При цьому, з урахуванням українських втрат, Путіну вже не буде чим утихомирювати регіони, що збунтувалися — він зможе, хіба що, завдати по них ядерного удару.

У цьому глухому куті проглядається єдиний можливий компроміс: відхід росіян на позиції, з яких вони почали наступ 24 лютого. Звичайно це не означає повернення до початкової точки війни, в якій Росія вже отримала військові втрати, удар по престижу і нові санкції, ставши найсанкціонованішою країною у світі. Але повернення на вихідні позиції дозволить Москві принаймні уповільнити прихід катастрофи і отримати хоч якусь відправну точку для переговорів щодо виходу з-під санкцій, хоча б часткового, в обмін на подальші поступки. І довкола цих поступок буде вже можливий деякий торг, з одночасною підготовкою до них внутрішньоросійської громадської думки.

Привіт, велика чистка

Якщо не брати до уваги подальшу гру на підвищення ставок, що в нинішньому становищі Росії виглядає вже повним безумством, варіант відходу на вихідні з вантажем програної війни на плечах виглядає для Кремля єдино можливим. Продовження зусиль дотискання України явно не дасть вражаючих результатів і не покращить російського становища. А окупація всієї України, навіть якби вона й вдалася, обернулася б катастрофою на розтягнутих комунікаціях.

Але й такий максимально пом'якшений програш вимагає заходів зі зняття з Путіна відповідальності за поразку. Причому списати все на групу злодійкуватих чиновників теж не вдасться — це надто дрібно, і авторитет Путіна піде в результаті в нуль. Великий вождь може програти, та й то тимчасово, дуже серйозному противнику. Наприклад, глобальній змові щодо знищення Росії, до якої всередині Росії було залучено цілу низку відомих постатей. Найближча аналогія — щось на кшталт "троцькістсько-зінов'ївської змови", "Промпартії" та змови німецьких шпигунів у Генеральному штабі та військових округах Червоної армії в одному флаконі.

Крім необхідності терміново рятувати репутацію Путіна, російський чиновницький апарат потребує і ґрунтовного очищення. Масштаби казнокрадства в Росії набули настільки катастрофічних форм, що вони вже несумісні з існуванням російської державності, в будь-якому вигляді. До того ж, при вже неминучому краху економіки, скріпити імперію, що розвалюється, можна тільки страхом, кров'ю і спільними злочинами.

План цей досить очевидний, але саме через очевидність і надмірну простоту має ряд слабких місць. Все ж таки рецепти столітньої давності не завжди годяться для нашого часу.

Починаючи серію чисток, що розтягнулися майже на десятиліття, з 1930 по 1938 рік, Сталін вже на старті мав у своєму розпорядженні дієздатний каральний апарат, здатний ефективно чинити масові вбивства будь-якого масштабу. Далеко не факт, що Путін зможе зліпити щось подібне з ФСБ та кадировських карателів. Останні, до того ж, вже зазнали і ще зазнають великих втрат в Україні. Тож хвиля репресій може провалитися слідом за війною проти України.

Крім того, корупційне розкладання в російських верхах досягло такого рівня, коли може статися, що Путіну просто нема на кого спертися. Звичайно, АП РФ, СК РФ, Генпрокуратура та ФСБ – люто конкуруючі організації, які охоче складатимуть креатури один одного. Але навіть за такої, четверної підстраховки, у ближньому оточенні Путіна можуть виявитися постаті, надійно прикриті з усіх чотирьох сторін. Встоявши перед першим натиском, вони спробують прибрати самого Путіна, розуміючи, що вдруге можуть не вижити в апаратній боротьбі.

Другою вразливістю Кремля є фактор Китаю. Зараз Китай, користуючись російськими санкційними труднощами, намагається максимально заповнити всі порожні ніші, що виникають всередині Росії, і навколо неї. Але така монозалежність створює ідеальні умови для недружнього поглинання Росії надалі.

Тим не менш, варіант великої чистки дуже ймовірний. Але така чистка не може обмежитися лише верхами. Опричникам Путіна доведеться спочатку герметично закрити РФ від світу, а потім прошерстити все російське суспільство, обрубуючи корупційні ланцюжки, якими воно проросло зверху до низу, і прищеплюючи його страхом від їхніх рецидивів. Щось подібне вже було зроблено в Радянській Росії та СРСР за два десятиліття, з 1918 по 1938 рік. Але зараз цю операцію доведеться провести у більш стислий термін. Це означає, що репресії будуть і масштабнішими, і безжальнішими, а планку страху, на яку за їхніми результатами виведуть російське суспільство, піднімуть набагато вище. Іншими словами, і нацистські концтабори, і ще масштабніша і найжорстокіша система радянського ГУЛАГу будуть дитячим лепетом у порівнянні з тим, до чого прийдуть росіяни за результатами вже програної ними війни з Україною.

Якими є подальші перспективи московського режиму?

Найімовірніший його фінал — поступове розчинення Росії в Китаї зі збереженням невеликого карикатурного огризку на заході: чи то друга КНДР, чи втілена в реальність "Москва-2042" Володимира Войновича. До речі, за термінами тут теж все виходить цілком за Войновичем: саме до 2042 року, тобто за 20 років, така трансформація Росії може бути завершена.

Цей Огризок Російської Федерації, ОРФ, неминуче впаде в убогість і здичавіння настільки, що на їхньому тлі навіть КНДР здасться Раєм Земним. Економічно він також буде свідомо збитковим, але його підтримка на плаву буде корисною для Китаю. За певних обставин ОРФ використовуватиметься Пекіном як щит від західного ліберального впливу. У якихось — як задира проксі-шавка. У решту часу вона буде безмовним васалом, транзитною територією, на чолі з черговим клоном Гітлеркапутіна, затвердженим на царювання в Пекіні.