Українська Голгофа та папське єзуїтство. З чим нам доведеться боротись далі

Хресна хода в Колізеї, очолювана Папою Франциском, загалом пройшла за планом. На XIII стоянні, присвяченому роздумам про смерть Ісуса (Елої, Елої, лама савахтані? — Боже Мій, Боже Мій! Нащо Ти покинув Мене?) хрест таки пронесли українка та росіянка, вже вкоторе – попри обурення українських вірян – візуалізувавши наратив про "примирення братніх народів". Єдиною поступкою пристойності стала редакція тексту промови, й він пролунав так: "Перед лицем смерті мовчання красномовніше за слова. Тому зупинимось у молитовному мовчанні та кожен у своєму серці помолимося про мир у цілому світі". 

"Це очікувана зміна, яка зводить текст до мінімуму, аби покладатись на мовчання та молитву", — пояснив офіційний представник Ватикану Маттео Бруні. 

Та Святий Престол звик економно витрачати ресурси задовго до того, як це стало трендом. І заготовлена промова, схоже, просто пішла на твіт, опублікований перед початком (лице)дійства: "Господи, зверни наші бунтівні серця до Свого Серця, щоб ми навчилися йти за планами миру. Надихни ворогів потиснути руку і спробувати взаємне прощення. Роззброй руку брата, підняту проти брата, щоб там, де є ненависть, зацвіла злагода. Дай нам ніколи не бути ворогами хреста Христового, щоб ми могли долучитися до славі Його воскресіння. Амінь".

Однак найтрешовіша частина пролунала пізніше. В довгому інтерв'ю Лорені Б'янкетті в програмі "A Sua Immagine" Папа Франциск заявив, що жалюгідне становище мігрантів у Європі стало ще гіршим через "кризу в Україні", адже до українців ставляться краще, аніж до біженців з інших країн: "Біженці поділяються на перший та другий сорти – за кольором шкіри, залежно від того, звідки вони – з розвиненої чи слаборозвиненої країни. Ми расисти, і це погано. Ісус також зіткнувся з проблемою біженців, бо був мігрантом у Єгипті. Скільки людей страждає, аби уникнути смерті!"

Взагалі він наговорив іще багато цікавого. Приміром, про те, що засмучений війною в Україні. Та "перед лицем болю треба мовчки взятись за руки. Плач – дар Божий, і немає слів".

А ще він з легкістю поєднав речі, здавалося б, непоєднувані. Від того, що відбувається в Україні, найбільше страждають жінки, каже Папа Франциск – і невдовзі видає: "Насильство та експлуатація жінок – наш хліб насущний. Жінки, які зазнають насильства з боку партнерів… Ми, чоловіки, недосконалі, а жінки приречені мовчати заради суспільства. Жінки – це резерв людства, я в цьому переконаний. Вони – сила. Під хрестом нема учнів (Христових), є жінки". Тобто масові акти зґвалтування на окупованих територіях України тотожні домашньому насильству, але ні про те, ні про те говорити не можна, так виходить?

Ну і ще один милий пасаж з того ж інтерв'ю. "Я розумію правителів, які купують зброю, я розумію їх, та не виправдовую" – каже Понтифік, коментуючи "нову гонку озброєнь, яка вразила країни Європи". Це, мовляв, печать Каїна: "Ми живемо в цій парадигмі вбивства одне одного через прагнення влади, безпеки та багато чого ще".

Словом, суцільне рівноправ'я жертв і тотальний пацифізм – ну й жіноча сила дуже крута, але хай би мовчала. Можна, звісно говорити, що Папа як голова глобального католицтва піклується про всю свою паству, а відтак йому болить і Україна, і, скажімо, Конго. І ще сотня місць, де проявилась каїнова печатка братовбивства (себто вбивства людини людиною). Цю риторику, зокрема й під час Хресної ходи, можна було би прийняти, якби не одне але: для України ця дорога закінчується там само, де й для Христа — на Голгофі.

І ще — слід зважати, що нинішній понтифік, який опинився перед дилемою модернізації Церкви шляхом перетворення її на подобу транснаціональної неурядової корпорації чи збереження її середньовічної державницької суті, чудово усвідомлює силу грошей, піару й правильних слів. Про гроші, зокрема, російські, написано чимало, тож окреслю наступні позицій.

Франциск відомий як "Папа-неєвропеєць" та "Папа бідних". Однак насправді перший Папа із Нового Світу, лишається дитям Європи, бо, хоч він, Хорхе Берґольйо і народився в Буенос-Айресі (Аргентина), батьки його були емігрантами з Італії. Вони втекли від фашизму, і ця сімейна історія, вочевидь, зробила його схильним до лівацтва. А аргентинське оточення цю схильність лише посилило: Латинська Америка традиційно має сильні сантименти до лівих рухів. Так чи інакше, Папа Франциск чудово ладнав з усіма тамтешніми диктаторами-соціалістами, включаючи венесуельця Мадуро та кубінця Кастро. А от із американським президентом-праваком Дональдом Трампом стосунки в нього, прямо скажемо, не задалися, й до кінця його каденції комунікації між Ватиканом та Білим домом лишались натягнутими. Та нинішня адміністрація США, значною мірою зобов'язана своєю перемогою гаслам соціальної справедливості та руху Black Lives Matter (чого варте бодай стратегічне рішення щодо фігури Камали Гарріс у якості віце-президента), ставиться до пропагованих Понтифіком наративів із куди більшим розумінням.

До того ж, заклики до расової рівності й справедливості в нинішньому світі працюють і як інструменти прозелітизму. Число католиків росте по всьому світу, за винятком Європи. Причому найпомітнішими темпами – в Африці та Америці. На третьому місці – Азія (останнє змушує Папу шукати спільну мову з Китаєм). І Папа, як справжній єзуїт, чудово розуміє те, що розуміє будь-який успішний політик: число виборців зростає, якщо говорити про проблеми цільової аудиторії. Отже, оскільки основні, даруйте, джерела доходу католицької церкви, лежать поза межами Європи, треба говорити із нею про те, що її турбує. А інтересами мільйона українських католиків та п'яти мільйонів вірян УГКЦ можна й пожертвувати, коли йдеться про цілі континенти.

Що характерно, до того ж висновку дійшов і генеральний директор ВООЗ, колишній голова МОЗ та МЗС Ефіопії Тедрос Гебреїсус. Буквально за два дні до виступу Папи він також заявив, що війні в Україні приділяється забагато уваги в порівнянні з іншими конфліктами, й це, мовляв, прояв расизму. Про оборудки Гебреїсуса (який теж, до речі, розсварився з адміністрацією Трампа) із систематичного приховування спалахів холери на батьківщині світ уже давно забув, але безпорадність очолюваної ним організації у протистоянні пандемії все ще пам'ятна, а місце – тепле, тож, аби втримати його, антирасистська риторика – річ корисна. Адже очевидно, що в усьому винні переважно білі й багаті США та ЄС – а ніяк не корумповані уряди решти світу та параліч системи міжнародних відносин. А найіронічніше те, що без успішного для нас та якнайшвидшого закінчення війни в Україні тій таки Африці загрожує чергова хвиля голоду, оскільки Україна годує понад 400 млн людей в цілому світі.

Наша проблема полягає в тому, що західні уряди, які нас підтримують – насамперед, США та Великої Британії, але список ними не обмежується, а також ЄС не зможуть довго ігнорувати звинувачення у пріоритетній увазі й допомозі Україні через расистські упередження. Тим більше що Росія зробить усе, щоб розкачувати цей наратив, а Китай з дуже великою долею ймовірністю підтримає її зусилля. Хвилі BLM та Cancel Culture лишили глибокий слід у політичних культурах Заходу. Наратив примусу білих – усіх білих, включаючи ті країни, де кольорові лишались екзотикою аж донедавна й ніколи не становили виробничої сили – до каяття вже неодноразово бив по Україні. Згадати бодай претензії до серіалу "Чорнобиль" через відсутність кольорових акторів або ж звинувачення в расизмі української влади, яка буцім зривала евакуацію темношкірих на початковому етапі російського вторгнення. Та цей наратив каяття й образи не просто не суперечить, але й взаємно доповнює інший – наратив "хороших росіян", які мало того що протягом своєї історії лишались "білими неграми" у власній країні, та ще й тепер потерпають від утисків у цілому світі "через війну лише однієї людини". Кумулятивний ефект від поєднання цих наративів стане потужною бомбою вповільненої дії під проукраїнським дискурсом. В повній відповідності до принципів гібридної війни. І ми мусимо на це зважати.