Українська доповідь Європарламенту. Навіщо Брюссель намагається відсунути Вашингтон від України

526 членів Європейського парламенту в середу, 10 лютого, проголосували за резолюцію, якою була затверджена друга доповідь стосовно імплементації угоди про асоціацію між ЄС і Україною. Проти документа авторства Міхаеля Галера (ХДС) виступили 79 євродепутатів, 71 — утримався.

В українському МЗС позитивно оцінили твердження даної доповіді. У коментарі відомства зазначається, що для Європарламенту, як і раніше, "безумовним пріоритетом" залишається підтримка незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України. Плюс ЕП визнав "право нашої держави відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз подати заявку на членство в ЄС за умови дотримання всіх Копенгагенських критеріїв і принципів демократії, основних свобод, прав людини і меншин, а також забезпечення верховенства права".

У МЗС також впевнені, що доповідь є свідченням успішності процесу імплементації угоди і наявності "потужної підтримки з боку Європейського парламенту щодо подальшого поглиблення інтеграції України з ЄС".

Дійсно, ЄП похвалив Україну за успіхи у виконанні зобов'язань щодо реформування аграрного, енергетичного, банківського секторів; а також в рамках децентралізації, формування цифрової економіки, захисту навколишнього середовища та виборчого процесу.

Важливо й те, що Європарламент у пункті 113 підтвердив статус України як стратегічного транзитера газу і в черговий раз "висловив стурбованість" щодо будівництва російського газопроводу "Північний потік-2", який несе "фундаментальні політичні, економічні ризики і ризики для безпеки", посилюючи залежність ЄС від поставок російського газу.

Ці формулювання особливо цінні на тлі геополітичної ескалації навколо питання ПП-2, зокрема між США і Німеччиною.

Жодна зі сторін не має наміру поступатися. Берлін, як і раніше, завзято захищає газпромівський проєкт. Хоча у нього явна креативна криза, враховуючи, як президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр (чий однопартієць Герхард Шредер сидить в правлінні ряду російських компаній) намагався виправдати будівництво газопроводу.

В інтерв'ю Rheinischen Post, опублікованому 6 лютого, Штайнмаєр заявив, що, мовляв, "Північний потік-2" потрібно добудувати, оскільки Третій рейх в 1941 р. напав на СРСР, тобто трубопровід — це свого роду компенсація.

На що посол України в Німеччині Андрій Мельник справедливо вказав на той факт, що президент ФРН чомусь не згадав жертв Другої світової війни серед українців.

До речі, так. Адже пан Мельник правий. За логікою Штайнмаєра, варто було б взяти до уваги і заподіяні Україні збитки, а тому скасувати будівництво ПП-2 і, купуючи (можна — в якості компенсації — за завищеними тарифами) російський газ, покладатися лише на українську ГТС. До слова, виставлений Варшавою мільярдний рахунок за події 1939-1944 років Берлін оплачувати не поспішає.

І ще про "Північний потік" і доповідь ЄП. Нагадаємо, автором є Міхаель Галер — член меркелівської партії "Християнсько-демократичний союз" і відомий противник ПП-2.

Внесення в доповідь критичної оцінки російського газопроводу підтверджує існування розколу в рядах ХДС в цьому питанні. А це такий-сякий шанс на те, що при серйозній зміні кон'юнктури позиція Берліна в результаті може змінитися.

Мішок претензій

Повернемося все ж до доповіді. Повторимося: в ній міститься маса приємних і позитивних для України тез, але у євродепутатів є і ряд претензій, на які наше МЗС з очевидних причин вирішило увагу не звертати, але пообіцяло "врахувати рекомендації про необхідність завершення початих реформ, зокрема в сферах верховенства права, належного управління та боротьби з корупцією".

На ці претензії варто звернути увагу, оскільки вони є визначальними факторами формату взаємовідносин України як з Євросоюзом в цілому, так і з окремими країнами-членами.

Перше, що впадає в око, — це те, що Галер і автори поправок до доповіді простудіювали обіцянки, які Володимир Зеленський щедро роздавав і в ході виборчої кампанії, і вже на посаді президента. На кшталт виборів на Донбасі. Тепер Євросоюз дорікає його тим, що в 18 підконтрольних Україні округах Донецької і Луганської областей вибори не відбулися. Важко сказати, чого в цьому закиді більше — буквоїдства, зневаги такою дрібницею, як дестабілізуюча діяльність Росії і її проксі, або ж прагнення вказати на необхідність відповідального ставлення політиків до власних обіцянок — адже можуть і запитати.

А ось куди більш однозначний випад. Одна з ключових обіцянок Зеленського — провести тотальну деолігархізацію. Але Зеленський без малого два роки як президент України, а віз і нині там.

Автори доповіді констатують: "ніяких видимих" результатів немає, і олігархи все ще сильно впливають на економіку і політику, на ЗМІ, на суди, правоохоронні органи. Мало того, в пункті K констатується: олігархи, схоже, "повертають свій політичний вплив".

Проблеми зі свободою слова так само існують, незважаючи на деякі реформи в цій сфері: журналістів, особливо тих, що займаються розслідуванням корупції, залякують, б'ють, вбивають. Погіршує ситуацію відверто слабка і пронизана корупцією судова система, до якої громадяни не відчувають ніякого довіри.

Зростаючий вплив олігархів на цю гілку влади, "повсюдне кумівство... особливо в Міністерстві охорони здоров'я", і скандальне рішення КСУ щодо антикорупційних органів — всі ці моменти дуже турбують Європарламент, який констатував: боротьба з корупцією в Україні все ще кульгає на обидві ноги. Так, і не тільки в олігархах проблема. Офіційний Київ, наприклад, розкритикували за плани "наділити регулюючий орган новими і широкими повноваженнями", що може призвести до зазіхання на свободу ЗМІ.

З іншого боку, автори, не називаючи нещодавно заблоковані проросійські телеканали, назвали рішення української влади про відкликання ліцензій "політично мотивованим". Тобто з точки зору Європарламенту, війна війною, але плюралізм думок повинен бути. І не важливо, що плюралізм думок в даному конкретному випадку — це ширма для кремлівської пропаганди та інформаційної війни.

До слова, в цей же розділ — "Медіаландшафт" — внесли і центр "Миротворець" (пункт 73), нарікаючи на погіршення політичного клімату в країні, на мову ворожнечі і політичний тиск.

ЄП закликав Київ заборонити "екстремістські і такі, що розпалюють ненависть, групи і сайти" на кшталт "Миротворця".

Чому "Миротворець" не дає спокою європейцям, зрозуміло. Цей сайт, як відомо, дуже сильно "зачепив" Берлін, коли помістив в свою базу колишнього канцлера Герхарда Шредера, що просуває інтереси Росії в Європі, в тому числі закликами до Брюсселю скасувати санкції.

В принципі, з точки зору букви закону, Галер правий, адже право на переслідування і насильство — це прерогатива держави.

У той же час, безсумнівно, свідомо не враховується фактор війни, яку Росія веде проти України, включаючи і використання гібридних інструментів (інформаційна війна, кібератаки, лобісти Кремля з числа європейських політиків).

У Німеччині щось Шредера, який вчора в черговий раз нагадав німцям про важливість миру з Росією, за шури-мури з режимом Путіна ніхто карати не збирається.

А тому "Миротворець", який вже давно став тригером для Кремля, продовжить роботу. Це цінна база з даними всіх, хто так чи інакше причетний до агресії РФ.

Хоча, якщо Брюссель, а вірніше — Берлін це так вже сильно дратує, то Києву за аналогією з добробатом "Азов" варто подумати про його інтеграцію в держструктури. І тоді в України з'являться цілком формальні претензії до того ж Шредера.

А ось і Орбан вискочив

Все так же гостро, згідно з доповіддю, стоїть в Україні і проблема дотримання прав людини.

Мова і про права представників ЛГБТ-спільноти, які регулярно піддаються нападкам з боку українських бравих традиціоналістів, в тому числі — серед депутатського корпусу; і про права жінок, які постійно стикаються з гендерною нерівністю; і про права національних меншин.

До речі, про національні меншини. Їх згадка поряд з мовним питанням в доповіді матеріалізувалася при явному діяльному сприянні Угорщини.

На самому початку доповіді (пункт 3) автори розхвалюють Україну за прозорі і чесні вибори, але в останньому реченні абзацу одночасно критикують Київ за те, що під час дострокових виборів у Раду 2019 р. "кордони в одномандатних виборчих округах були визначені не в інтересах представництва національних меншин ", в першу чергу на Закарпатті, де, зауважимо, фіксувалося втручання у вибори з боку Будапешта. Ще одним підтвердженням того, що Угорщина доклала руку до підготовки доповіді, є пункти 62-65, в яких піднімається тема мовного закону, міститься заклик забезпечити права меншин на використання їхньої мови і т. п.

Це основа геополітичного інструментарію Будапешта щодо України, за допомогою якого він намагається чинити тиск на Київ на всіх доступних майданчиках.

Одним з них є Комісія Україна-НАТО, засідання якої уряд Орбана регулярно блокував, шантажуючи Київ мовним питанням. У доповіді ЄП Угорщина знову розіграла карту устремлінь України в НАТО, домігшись того, що в документі фактично "зростили" європейську та євроатлантичну інтеграцію нашої країни.

Зроблено це було шляхом внесення в доповідь посилання на рішення Комісії Україна-НАТО від 31 жовтня 2019 р.

Так, європейська та євроатлантична інтеграція — це, в принципі, взаємопов'язані процеси. Звичайна практика останніх чверть століття — прийому країни-кандидата в НАТО передує її вступ до Євросоюзу. Однак включення фактору Альянсу в документ, що стосується угоди між ЄС і Україною, надає Будапешту можливість продовжувати чинити тиск на Київ, використовуючи бажання Європи, в першу чергу Європи Західної, знизити вплив США або Великобританії на ЄС.

Тим самим, Брюссель як би говорить Вашингтону і Лондону: Україна, дорогі англосакси, — це перш за все наша турбота.

Тобто в наявності спроба Євросоюзу голосніше заявити про себе як про геополітичного гравця. Проблема в тому, що досі Брюсселю не вдавалося самостійно досягти скільки-небудь відчутних результатів у тій же Північній Африці або на Близькому Сході. Двигуном прогресу були Сполучені Штати.

І сьогодні у Євросоюза залишилася лише Україна, за рахунок якої ряд його членів бажають самоствердитися — хто на регіональному, хто на глобальному рівні. Настільки ж, втім, непереконливо і безуспішно. При цьому дискусії навколо можливостей розширення нормандського формату шляхом залучення Вашингтона і Лондона дуже нервують континентальних важкоатлетів, змушуючи піти на такий крок.

У загальному і цілому ж сама по собі доповідь — свого роду дорожня карта, набір вимог до Києва, від виконання яких залежить подальша підтримка України Євросоюзом. Але також доповідь містить ряд очевидно маніпулятивних тез упереміш з правовим людожерством, що з'явилися в ньому з подачі окремих країн — членів Європейського Союзу.