Україна і зброю для Південного Судану: що стоїть за звинуваченнями Amnesty International

Україну знову звинувачують у постачаннях зброї в конфліктний регіон. На цей раз Amnesty International вже у вигляді факту стверджує, що українська стрілецька зброя вартістю $46 млн було продано Південному Судану. Продаж відбувся за посередництва компаній з Великобританії та Об'єднаних Арабських Еміратів, пише Depo.ua.

За версією правозахисників, компанія з ОАЕ, International Golden Group, придбала зброю в українського "Укрінмашу", і далі перепродала його міністерству оборони Південного Судану. А фінансові трансакції забезпечувала британська компанія S-Profit Ltd. Саме вона отримувала гроші від уряду Південного Судану і передавала далі по ланцюжку. Що виглядає особливо чарівно на тлі того, що Великобританія виступала в підтримку ембарго на поставки зброї до південного Судану.

Таким чином, Україну і компанію ОАЕ звинувачують в порушенні Угоди про торгівлю зброєю, яка передбачає відмову від його продажу в регіони, де з допомогою цієї зброї може бути вчинене насильство проти людських прав. Британська компанія (в числі засновників якої нібито теж є українці) порушила і прийняте ЄС ембарго на поставки зброї до південного Судану. До речі, саме на британській компанії - і на слабкості протидії таким гешефтам у Великобританії - і зосереджена головна частина розслідування.

При цьому начальник відділу інвестиційного аналізу "Укрінмаш" Маргарита Кузнєцова в коментарі українським журналістам заявила, що "ніяких поставок в Південний Судан не було". За її словами, в 2014 р. були укладені два договори - з ОАЕ і з Південним Суданом. "Але за обома договорами не було вчинено жодних поставок", - сказала Кузнєцова. "Укрспецекспорт", до речі, на запит Amnesty International відповів, що зброї в Південний Судан не постачав, але "Укрінмаш" є "незалежною комерційною структурою".

Так воно було чи не так, мабуть, варто з'ясувати українським офіційним особам. Але якщо мало місце продаж безпосередньо International Golden Group, яка вже потім, самостійно перепродувала зброю у Південний Судан, - говорити про безпосередній відповідальності української сторони досить складно. Оскільки LGG є великим і щодо респектабельним трейдером зброї, відповідальним за постачання в першу чергу для армії ОАЕ.

До речі, можна дуже по-різному ставитися і до репутації Amnesty International, кілька розслідувань якої щодо дотримання прав людини українськими силовиками на Донбасі викликають чимало запитань. Не виключено, що і в даному випадку мали місце "слідчі помилки".

Але і українській владі не слід забувати, що з нашого боку поставки здійснював "Укрінмаш" - торгова "дочка" Укроборонпрому. І подібні репутаційні плями можуть стати для нас істотно гіршими, ніж проблеми з британської підставною фірмою - для Британії, або навіть негативна інформація про незалежну комерційної компанії в ОАЕ.

У будь-якому випадку ситуація вимагає ретельної перевірки. Не в останню чергу і того факту, на що були витрачені гроші, отримані від продажу зброї. Незважаючи на те, що співробітники "Укрінмашу" періодично виступають з відкритими листами, у яких інформують громадськість про сумнівних схемах з участю посередників, які й отримують основний прибуток від продажу продукції підприємства, результати перевірки - бажано, проведеної силами Укроборонпрому, - можуть бути цікавими.

А загалом, у всій цій історії виглядає один простий висновок, який чомусь залишився поза полем зору правозахисників з Amnesty International. І полягає він у тому, що контроль за зброєю не допомагає або слабо допомагає уникати кривавих громадянських конфліктів в Африці.

В Руанді, наприклад, під час геноциду народу тутсі їх сусіди хуту за сто днів зуміли вбити мільйон чоловік у основному з допомогою палиць і ножів. Що, звичайно, не скасовує необхідності стежити за тим, кому продаються наші кулемети.