Вибори в Росії. Україна повинна їх провести, щоб не визнати
Новий виток політико-дипломатичного протистояння між РФ і Україною - з участю інших залучених в конфлікт сторін - спровокований, в першу чергу, спробами Москви уникнути проблем з легітимністю думських виборів 18 вересня.
Анексувавши український Крим, замість того, щоб вчинити згідно з гібридною логіці, а саме проголосити на окупованій території невизнане маріонеткову державу (як в Абхазії, Південній Осетії і "ДНР" з "ЛНР") Росія створила собі проблеми на рівному місці. Невизнання результатів виборів у Криму з боку переважної більшості іноземних держав - лише здається формальністю, оскільки підриває будь-яку легітимність всієї нової Думи.
У відповідь на проведення виборів на території окупованого Криму Україна пообіцяла перешкоджати "волевиявлення" громадян РФ на території дипломатичних представництв. У зв'язку з чим обурений Лавров звернувся до моніторингової місії ОБСЄ з проханням надати спостерігачів (мало не в ролі миротворців) для чергування на території ділянок, створених у диппредставництвах.
Москва буянить дуже навіть неспроста - справа в тому, що диппредставництва записані за мажоритарними округами, частина з них, розташованих у ряді країн світу - і до московських округах. З їх допомогою Кремль готується фальсифікувати результати в особливо важливих для себе округах. Так, наприклад, на 206-му округу міста Москви, де опозиціонер Гудков змагається з одіозним екс-головним санітарним лікарем РФ Онищенко - прирезано посольство США в Вашингтоні. Так що питання не зряшный.
У той же час, відмовитися від проведення голосування в Криму теж означає втратити обличчя -по суті, офіційно-політичному рівні визнати вчинення міжнародного злочину, такого як анексія, і це ще при живому Путіна. Загалом, кілька навіть несподівано, але лапа російського ведмедя попала у капкан.
Паралельно розвивається схожий сюжет, почався заявою українського представника при Раді Європи Дмитра Кулеби про те, що якісь особи - треба розуміти, в керівництві цієї міжнародної організації - хотіли б розморозити мандат російської делегації. У Києві ця інформація викликала бурю емоцій - аж до заяви міністра закордонних справ Павла Клімкіна про те, що якщо таке буде зроблено, то Україна призупинить своє членство в ПАРЄ. Глава делегації Володимир Ар'єв зазначив, що українські представники будуть приймати рішення в залежності від обставин, якщо подібне станеться, але підкреслив, що навряд чи організація, яка сама не поважає своїх правил і принципів зможе надалі порадити Україні що-небудь істотне в своїх резолюціях.
Але тут слід розуміти дві речі. Перша - це мотиви Росії. Один - стратегічний: відновлення прав російської делегації буде розглядатися як амністія військовим злочинцям з Кремля, за нею можуть послідувати кроки щодо пом'якшення санкцій. Яке, здається, розглядає як свою задачу буквально не яка вилазить з Росії керівник німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмайер, мало не щодня разражающийся якимись неясними натяками-коментарями.
Проте, вважати потенційну легалізацію участі РФ в ПАРЄ прихованою загрозою берлінських капітулянтів все ж надміру - по-перше, для такого рішення ПАРЄ треба набрати більшість голосів, по-друге, не варто вважати Рада Європи "союзом демократій", адже до складу організації входить безліч автократії, які, скажімо, розглядають цю площадку як ринок для торгівлі своїми політв'язнями (змінюючи їх або незначні поступки на право називатися членом Ради Європи), а по-третє у московській метушні з цього питання є й більш серйозна причина.
Адже другий мотив - це згоряють від нетерпіння депутати нової Думи, більшість імен яких давно вже відомо. Виїзд в Страсбург для них - унікальна можливість вивести в Європу "чорний нал" під дипломатичним прикриттям, щоб вкрити його як у самій Франції, так і в найближчих невеликих державах Альп, де крізь пальці дивляться на походження коштів. Як виявилося у випадку з затриманим заступником начальника управління по боротьбі з економічними злочинами поліцейського главку Москви Захарченко, зберігати вдома півтори сотні мільйонів доларів - великий ризик і чималий стрес. Ось і тисне на Лаврова керівництво партії "Єдина Росія", якому нетерпится вийти в кеш за підсумками розпилу виділених на виборчу кампанію "білих", "чорних" і "сірих" відрахувань (розрахована на низьку явку кампанія була досить скромною, тож заощаджені значні суми).
Думається, що Києву не слід поспішати з гучними заявами - ПАРЄ, або, швидше, її секретаріат у структурі інститутів ЄС (хоча сама по собі не є такою) відіграє роль своєрідного управління гуманітарної політики, одобряющего або критикує низку аспектів внутрішньої політики країн-учасниць. Зрозуміло, що авторитарним режимам від цієї критики не жарко і не холодно. Однак, Україна проходить вирішальний етап у стосунках з ЄС і погані новини - можна уявити собі, як подадуть призупинення членства в ПАРЄ орудують в Європі московські пропагандисти - нам зараз не потрібні. Зрозуміло, це не означає, що на темні інтриги в страсбурзьких коридорах не варто реагувати. Але набагато більш ефективним було б наприклад, заява про відкритість до співпраці з Міжнародним консорціумом журналістів-розслідувачів (ICIJ) за такими темами, як діяльність Ради Європи та її величезною, непомітною з боку бюрократичної машини.
В минулому чимало заходів СЕ проводилося в Україні і серед українського чиновництва і екс-парламентарів цілком можуть виявитися "глибокі глотки": не секрет, що вище керівництво держави за часів Януковича з великою увагою і турботою ставився до ПАРЄ, припускаючи, мабуть, у функціонерів цієї організації певну наївність і готовність до авансами за адресою молодий, бурхливо розвивається, але робить невинні помилки української демократії. Видається, що така відкрита і прозоро-ліберальна постановка питання викликала б набагато більше розуміння у штаб-квартирі ПАРЄ і зміцнила б упевненість членів делегацій усіх рівнів у необхідності збереження нинішнього режиму відносин з РФ, незважаючи на ті чи інші привабливі пропозиції.
Що ж стосується проведення виборів у диппредставництвах на території України - обмеження доступу до них у відповідь на незаконне проведення російськими окупантами голосування в Криму, то блокувати ці ділянки не здається найкращою ідеєю. По-перше, досить широко проінформувати громадськість про захист Україною права проживають в Україні громадян РФ на волевиявлення: приміром, диппредставництва будуть охороняти додаткові оперативні команди співробітників СБУ, перевіряють документи виборців заради їх же безпеки (а раптом на ці консульства і саме посольство покусятся терористи з ІГ?). По-друге, ніщо не завадить російським дипломатам заповнити і підписати всі бюлетені власноруч, як вони це завжди і роблять - і під українським конвоєм відвезти цю диппочту в аеропорт або до відповідного прикордонного КПП. Нарешті, по-третє, проведення РФ "виборів "на території окупованого Криму - безумовно робить таку Думу нелегітимною на міжнародному рівні (що минає, в порівнянні, була результатом фальсифікацій на внутристрановом рівні). Хіба це не влаштовує Київ? Наприклад, до наступного спікеру "Держдуми РФ" можна буде офіційно звертатися як "до координатора самопроголошеного органу" або "до так званого", і поширити цю практику на дружні країни, що змусить задуматися і країни недружні, оскільки на делегітимації можна заробити непогані дивіденди за рахунок страждає від дефіциту легітимності країни.
Іншим словами, Україні в обох площинах слід діяти тонше і ефективніше - а гучні, нехай і привертають увагу філіппіки відкласти. Адже в них немає й особливої потреби - в кінці кінців, протягом чверті століття вони нічого не принесли ні Азербайджан, ні Вірменії.
