Україна - європейська Перу?

Як і недавню антикорупційну революцію в Бразилії - останні президентські вибори в Перу можна вважати продовженням загальносвітової тенденції, яка демонструє мобілізацію громадянського суспільства як самостійного гравця, що вимагає підзвітного та прозорого уряду.

Безцветная революція

Політичні процеси в Перу дуже нагадують українські - на рубежі 90-х і 2000-х років в країні сталася перша з числа революцій, які згодом почали називати "кольоровими", хоча в перуанському випадку протести не об'єднувалися якої-небудь загальної символікою. Однак, як і в Україні зразка 2004 року, причиною революції 2000 року в Перу стали репресії проти опозиційних кандидатів і активна позиція ЗМІ, зрадили гласності запису, що викривають у корупції оточення президента Альберто Фухіморі. Більш того, як і в Україні, півтора десятиліття виявилося, що значення тих політичних потрясінь до цих пір себе не вичерпав. Однак про все по порядку.

В першу чергу, не можна не помітити, що кар'єра Альберто Фухіморі (1990-2000) - нині відбуває багаторічний тюремний термін після довгого судового переслідування - своїми контурами химерно переплітається з тим політичним шляхом, який пройшов український президент Леонід Кучма (1994-2004), а логіка комбінацій, разыгрывавшихся на перуанській політичній арені в останні тридцять років, лише більш рельєфно підкреслює паралелі з Україною.

Перш за все, і Фухіморі, і Кучма були неоконсервативными реформаторами, яким довелося протистояти у своїх країнах сильному соціалістичному сантименту. Причому в перуанському випадку набагато більш жорсткій формі, оскільки, з одного боку, багато років країну терзала терористичне угрупування маоїстів "Сяючий Шлях" (Sendero Luminoso), а з іншого - "марксистсько-ленінське" революційний рух імені Тупака Амару. Звичайно, могутні українські ліві партії 90-х поступалися в рішучості своїм перуанським однодумцям (оскільки погодилися брати участь у презираемом Леніним буржуазний парламентаризм), але цим пояснюється і набагато більша свобода рук Фухіморі.

Кучма по-аргентинськи

Альберто Кэнья Фухіморі - син японських емігрантів, отримав ступеня в престижних університетах і до 1990-го року очолив національний сільськогосподарський університет Перу (по страновому значенням цілком порівнянний з "Південмашем"). Перемога "Китайця", як його прозвали ЗМІ на президентських виборах проти майбутнього Нобелівського лауреата з літератури, всесвітньо відомого письменника і лідера прекраснодушних дисидентів "в светрах грубої в'язки" Маріо Варгаса Льоси здавалася несподіванкою. Зауважимо, почасти так само, як і Кучми в 1994 році.

З перших же днів Фухіморі почав демонтаж сумної спадщини свого соціалістичного попередника Алана Гарсія - він проголосив курс монетаристських неоліберальних і неоконсервативных реформ, які зводились до тотальної приватизації, яка торкнулася навіть стратегічні підприємства і залізні дороги. Значна частина ідеології реформ, у тому числі концепції стандартизації та спрощення обороту землі та нерухомості, а також зміцнення громадянських свобод була розроблена під керівництвом економіста Ернандо де Сото в Інституті свободи і демократії. Результатом, природно, стала макроекономічна стабілізація і економічне піднесення. В Україні багато в чому той же процес відбувався з 1996 року.

Далі - як і в обставинах Кучми - Фухіморі зіткнувся з опозицією контролювали парламент лівих і лівоцентристських партій. У зв'язку з чим (як і Кучмі у 1999-2000 роках) йому довелося піти на оксамитовий "конституційний переворот. Парламент був розпущений, а на виборах президент домігся більшості для власної партії. Це призвело до натягнутих відносин з лівими сусідами, але рейтинг Фухіморі будинку зашкалював - а сам він отримав авторитарні повноваження завдяки референдуму 1993 року (згадаймо 2000 рік в Україні) про конституційну реформу. Зазначимо, що Леоніду Кучмі цей маневр вдався не до кінця - на початку другого терміну він все ж покладався на лоялістське коаліцію ("президентська партія" в Україні згодом - і то не до кінця вийшла лише у поваленого Віктора Януковича). А імплементувати розширення президентських повноважень парламент так і не дозволив. А ось Фухіморі про змову ліберально налаштованих військових попередив капітан держбезпеки Володимир Ілліч Монтесінос, що згодом став беззмінним головою МВС і зіграв трагічну роль у долі президента Перу (як, можливо, якісь його українські колеги - в долі Кучми).

Зачистка лівих

Отримавши всю повноту влади, "Китаєць" з японської методичністю взявся за справу - проти лівих радикалів була розгорнута вся машина армії, спецслужб, ЗМІ та політичної організації. Ймовірно, без особливого душевного сум'яття уряд створював "экскадроны смерті" і концентраційні табори, заохочувало дії селян проти бойовиків і здійснювало інші, абсолютно неприйнятні з точки зору цінностей гуманізму, дії - не обійшлося і без зловживань. За два роки "Сяючий шлях" був розгромлений, а його керівництво виловлено. В кошик президента лягла блискавична перемога в прикордонному конфлікті з Еквадором (згадується Тузла), і "вирівнювання кордонів" в користь Перу з іншими країнами, припинення історичних територіальних суперечок (в Україні - "великі договори з Румунією і Росією в 1997 році).

Фухіморі був тріумфально переобраний, обійшовши колишнього генерального секретаря ООН Переса де Куэльяра, висунутого поміркованою опозицією. Другий термін дозволив Фухіморі розправитися і з послідовниками Тупака Амару, захопили японське посольство - ні один заручник не постраждав, а всі терористи у фірмовій стилістиці "Китайця" були знищені.

Неспокійний Фухіморі ініціював ухвалення парламентом закону, що дозволяв йому обиратися на фактичний третій термін (те ж саме зробив Леонід Кучма з Конституційним Судом). Зрештою, ситуація деградувала в справжній "треш" - відмова противника Фухіморі балотуватися через судового свавілля, викриття Володимиро Монтесиноса, який грав роль скупника депутатів від опозиції, організатора терактів і мав зв'язки з наркомафією, нібито вчинений у 1996-2000 роках таємна стерилізація 200 тисяч громадян Перу. На тлі масових протестів президент виїхав до Брунею, а потім до Японії, де оголосив про свою відставку. Леоніду Кучмі вистачило кмітливості не переобиратися на третій термін (хоча стратегічні плани на випадок скандалу з виборами у нього явно були - скандал трапився, але плани не втілилися).

Але перуанські парламентарії виявилися зовсім не так "відхідливі" (або не настільки користолюбні), як українські - вони не взяли відставки Фухіморі та усунули його від посади через "стійкої моральної неспроможності". Через п'ять років Фухіморі мав намір брати участь у виборах, але був заарештований в Чилі, екстрадований в Перу і став першим демократично обраним главою держави, виданими своїй країні і засудженим за численні порушення прав людини. Запам'ятаємо цей момент - і відповімо на інше питання: що ж штовхнуло Фухіморі на повернення в Латинську Америку, адже в Японії він реалізував своє етнічне право на притулок і міг би спокійно доживати свій вік? Ймовірно, незважаючи на темну сторону характеру "Китайця", вся справа в патріотизмі. Адже після повалення Фухіморі Перу тихо і сумно деградувала.

Аргентинський двійник Ющенко

Педагог і чиновник міжнародних трудових організацій Алехандро Толедо, який став новим президентом Перу - лідером опозиції до Фухіморі став абсолютно випадковим чином. Його правління прийшлось переважно на роки сировинного економічного зростання, тому взагалі не вимагало особливих зусиль президента щодо проведення будь-якої осмисленої економічної політики. Головним своїм досягненням центрист "з ухилом вліво" Толедо вважав програму по боротьбі з бідністю. Іншими словами, нічим особливим на своєму посту він не запам'ятався. Паралелі з випадковим (чи ні) "спадкоємцем" Кучми Віктором Ющенком досить очевидні.

Ймовірно, тому Фухіморі і вирішив, що у нього є шанс - але виявилося, що суспільство все ще не забуло йому жорсткість успішного, але важкого правління. У 2005 році в Перу відбувається те, що потенційно могло статися і в Україні зразка 2010 року: до влади повертається попередник і конкурент Фухіморі Алан Гарсія. Президентство Гарсії було "безглуздим і нещадним" - йому не вдалося втілити в життя жодного пункту своєї програми, він уславився компрадором, експлуатуючим ліві ідеї, які намагалися розпродати індіанські землі американським корпораціям - і йти на перевибори не зважився. Не краще показав себе і "лівий націоналіст", герой революції 2000 року, Ольянта Умала. Ліва і ліберальна інтелігенція закликала націю підтримати Умалу в гонці проти дочки Фухіморі, Кейко, як... "менше зло". Читаються паралелі як з 2010-м, так і з 2012 і 2014 роками в українській політичній історії - помірна опозиція, вибір меншого зла, об'єднання більшості і так далі.

Тепер зауважимо, як ненав'язливо "неоконсерватизм" переходить в "неолібералізм" і навпаки - "розвести" ці поняття складно, особливо в країнах третього світу. Найбільш загальною їх рисою є неприйняття соціального популізму і одержавлення економіки в будь-якій формі. До кампанії 2016 року Перу прийшла в розчарованому стані - помірний лівий, і як виявилося, який мріяв про відновлення федерації Перу і Болівії, Умала недалеко пішов від Гарсії - він теж займався соціальними програмами на шкоду розвитку країни й обережно розвивав партнерство з лівими режимами на Кубі та Венесуелі.

Голоси в обмін на воду

Здавалося, на тлі цієї стагнації Кейко Фухіморі легко здобуде собі президентство - незважаючи на огиду лівої інтелігенції до самої своєї прізвища. Але виявилося, що ідея про пріоритет прав людини міцно вкоренилася в перуанському суспільстві. Кейко, з об'єктивних причин, не вдалося стати "тінню батька", вона зробила власну політичну кар'єру, багато років будучи найбільш популярним політиком в столиці країни Лімі. Більше того, сьогодні її партія контролює законодавчу владу. Однак на перуанському горизонті несподівано з'явився сильний суперник для Фухіморі - дотримується багато в чому тих же поглядів, успішний нью-йоркський інвестор і нащадок єврейських біженців з Познані Педро Пабло Кучинського.

Для політичної арени Перу 77-річний Кучинського (або ППК) - персона аж ніяк не випадкова. В молодості він був змушений залишити країну через репресій лівої хунти, а в 80-х цей випускник Прінстона обіймав посаду міністра гірничорудної промисловості. Після революції, вже при президентові Толедо ППК деякий час очолював міністерство економіки, і менше року обіймав посаду прем'єр-міністра. Згодом Кучинського, який належить до спільноти Світового Банку і Міжнародної фінансової корпорації, інших великих транснаціоналів.

Але в Перу, крім участі в політичному житті, ППК в останні роки відомий як лідер благодійної організації, що забезпечує важкодоступні і бідні райони чистою водою. Загалом - це реалізація сценарію епізоду Бондіани "Квант милосердя" в повний зріст, особливо якщо пам'ятати, що сюжет фільму розвивався у латиноамериканській країні. Педро Кучинського обійшов Кейко Фухіморі менш ніж на 1,5%. І, схоже, головна причина цієї перемоги - абсолютна незамаранность в подіях, що відбувалися в епоху суперечливого президентства Альберто Фухіморі і ефективна, так само як і ефектна благодійна діяльність інфраструктурного, а не демонстративного характеру.
Оскільки, як можна переконатися вище, політичні процеси в Україні відстають від Перу приблизно на 5 років (а якщо ще й подивитися на яка складається в Україні політико-партійну систему, то прямі аналогії з Перу кидаються в очі) можна припустити наступне.

Нове покоління українських лідерів зароджується у середовищі забезпечених "експатів" і "поверненців" (причому вік не має значення), а також прихильників "прямої демократії" з відносно малим касательством до минулого або сучасної публічної та популістської політики в нашій країні, від якої громадське більшість надзвичайно утомилось. Як і за останні п'ятнадцять років в Перу. Однак це не означає, що українці, як і громадяни Перу - некритично задивляються у минуле, в часи нехай і проривного, але ручного і жорсткого правління епохи Кучми. Вони не схильні надто толерантно ставитися до корупції, насамперед політичної.

Розвиток соціальних технологій більше не дає політикам з амбіціями можливості обійтися традиційними вертикальними механізмами старих партій, забюрократизованих профспілок і ділових асоціацій зі спеціальними інтересами. А збережена мережею пам'ять про діях і заявах публічних політиків стала довгою. Ймовірно, тому, що з кінця минулого століття відбулася глобальна зміна поколінь освічених на планеті - до добра або до худу, але ці нові покоління вимагають іншої якості політики, контрольованої та відповідальною.
Причому від Ліми до Києва.